11 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/22762/23 пров. № А/857/24529/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року (головуючий суддя Недашківська К.М., м. Рівне) у справі № 460/22762/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій, -
28.09.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в обчисленні розміру пенсії без встановлення доплати до пенсії за понаднормовий стаж, встановленої частиною 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 11.10.2017; зобов'язати здійснити перерахунок та виплату пенсії з 26.03.2023 з урахуванням доплати до пенсії за понаднормовий стаж в розмірі 1 процент заробітку за кожен рік понад 15 років, встановлений частиною 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 11.10.2017.
Позов обґрунтовує тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При цьому, розмір пенсії визначений пропорційно до наявного страхового стажу, виходячи з мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вказує, що пенсія призначена відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому має право на перерахунок пенсії за кожний повний рік стажу роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії, а саме з 15 років, шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року в адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в перерахунку ОСОБА_1 пенсії відповідно до частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01.10.2017. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, встановивши з 26 березня 2023 року доплату до пенсії за понаднормовий стаж в розмірі 1 процент заробітку за кожен рік понад 15 років, відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01.10.2017.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії на умовах п.2 ст.56 Закону №796-ХІІ правове регулювання спірних правовідносин змінилось. Після змін, внесених у цю статтю Законом №2148-VIII від 03.10.2017, право на збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений п.2 ст.56 Закону №796-ХІІ стаж пов'язується із призначенням пенсії на умовах, визначених ч.2 ст.27 Закону №1058-IV. Скаржник при вирішення спірних правовідносин вважає застосовними норми п.2 ст.56 Закону №796-ХІІ саме у редакції, чинній на час звернення позивача до пенсійного органу.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач з 2008 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (Закон №796-ХІІ).
Загальний стаж роботи позивача становить понад 43 роки, доплата за 23 роки понаднормового стажу становить 481,39 грн, розмір пенсії з надбавками складає 4802,75 грн.
Позивач вказує, що йому не здійснюється перерахунок та виплата пенсії за віком з врахуванням вимог частини другої статті 56 Закону №796-ХІІ із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, з урахуванням раніше проведених виплат.
Позивач з протоколу перерахунку пенсії дізнався, що розмір пенсії позивача визначений пропорційно до наявного страхового стажу, виходячи з мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач, вважаючи відмову пенсійного органу у перерахунку пенсії на заявлених умовах протиправною, звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з абз.2 ч.13 Прикінцевих положень розділу XV Закону №1058-IV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про прокуратуру" та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до Закону України "Про прокуратуру", та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів державного бюджету. Порядок фінансування пенсій, призначених відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлюється зазначеними законами.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 2148-VIII від 03.10.2017) право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки 20 років, жінки 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
Позивач вважає, що має право на цю надбавку.
Апеляційний суд звертає увагу, що спірні відносини, враховуючи межі заявлених позовних вимог, виникли у березні 2023 року.
На цей час Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ було внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ці норми є такими, що розповсюджуються на правовідносини, які виникли або тривали на час набрання ними чинності.
Зважаючи на те, що надбавки за понаднормативний стаж відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач не мала, питання щодо її призначення повинно вирішуватися за законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, а саме на підставі ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням змін, внесених Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».
Відповідно до цієї правової норми у редакції, що діяла на час її реалізації, умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормативний стаж.
Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 6 вересня 2023 року у справі № 300/2091/21, від 29 серпня 2023 року у справі № 300/1390/19, від 12 грудня 2022 року у справі № 280/656/20 у подібних правовідносинах.
Отже, з огляду на сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів потрібно враховувати останню правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду в цій категорії спорів.
Оскільки позивач не виявила бажання перейти на пенсію за віком на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV, позаяк із відповідною заявою позивачка не зверталася, а наголошує на збереженні визначених частиною першою статті 27 Закону № 1058-IV умов пенсійного забезпечення, твердить, що заявлений позов стосується додаткового збільшення пенсії на 1 % заробітку за кожен рік роботи, відтак в останньої відсутні правові підстави для перерахунку пенсії зі збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років.
Однак, зазначені обставини справи залишилися поза увагою суду першої інстанції, що призвело до прийняття помилкового рішення у справі, яке підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову.
При цьому, нездійснення перерахунку пенсії за віком на підставі ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із збільшенням розміру пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років не є обмеженням права позивача на мирне володіння майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.
Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Європейський суд з прав людини у остаточному рішенні від 26.09.2014 р. у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та 71378/10) зазначив, що Суд встановив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати майном у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном (п. 34 Рішення).
Суд нагадав, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).
Проте, не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І) (п. 35 Рішення).
Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування рішення або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі № 460/22762/23 скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний