11 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/18747/23 пров. № А/857/26132/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року (головуючий суддя Денисюк Р.С., м.Луцьк) у справі №140/18747/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
05.07.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до 6 прикордонного Волинського загону (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною щодо не нарахування та не виплати позивачу при звільненні одноразової грошової допомоги в розмір 50 % місячного грошового забезпечення за 19 календарних років вислуги військової служби та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу у зв'язку зі звільненням одноразову грошову допомогу в розмір 50 % місячного грошового забезпечення за 19 календарних років вислуги військової служби.
Позов обґрунтовує тим, що згідно наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 21.03.2023 №254-ОС позивача звільнено з військової служби за підпунктом “г” (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати службу): один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”. Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 23.03.2023 № 260-ОС позивача виключено зі списків особового складу частини. Загальна вислуга років позивача на момент звільнення склала 19 календарних років. Проте, незважаючи на загальну вислугу років йому не була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Позивач не погоджується з такою бездіяльністю відповідача та зазначає, що він як військовослужбовець, що звільнений з військової служби за наявності вислуги років 19 років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року адміністративним позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Шостого прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов'язано Шостий прикордонний Волинський загін Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовано пункт 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та не враховано положення Постанови КМУ від 12 червня 2013 р. № 413, оскільки позивач був звільнений з військової служби за такою сімейною обставиною (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати службу): один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, яка відсутня в пункті 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та серед переліку сімейних обставин та інших поважних причин, визначених Постановою КМУ від 12 червня 2013 р. № 413. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Крім того, оскаржив рішення суду і позивач. Свою апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що на час його звільнення, попри встановлення Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» від 01.04.2022 № 2169-IX додаткових підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідних змін ще не було внесено. Вказане створило прогалину в правовому регулюванні відповідних суспільних відносин, яка була усунута у подальшому прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» від 06.09.2023 № 3379-IX. Водночас, подолання прогалин у законодавстві є обов'язком нормотворчих органів і від послідовності та узгодженості їхніх дій не може залежати право позивача на належний розмір одноразової грошової допомоги при звільненні. Вважає, що саме цим, з огляду на завдання адміністративного судочинства, мав би керуватись суд першої інстанції при прийнятті рішення у цій справі.
31.01.2024 відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу позивача. У відзиві зазначає, що позивач помилково вважає, що має право на одноразову грошову допомогу як такий, що звільнявся з військової служби у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, оскільки, по-перше позивач не перебував у статусі військовослужбовця-жінки і дана норма стосується тільки жінок-військовослужбовців, а не чоловіків-військовослужбовців, а по друге в наказі начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено підставу звільнення позивача, а саме: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати службу): один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 21.03.2023 № 254-ОС “Про особовий склад” майстер-сержанта ОСОБА_1 , начальника групи зв'язку третього відділу прикордонної служби (тип С) (на БТР) прикордонної комендатури швидкого реагування звільнено з військової служби за підпунктом “г” (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати службу): один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 23.03.2023 № 260-ОС “Про особовий склад” майстер-сержанта ОСОБА_1 , начальника групи зв'язку третього відділу прикордонної служби (тип С) (на БТР) прикордонної комендатури швидкого реагування виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 23.03.2023. Відповідно до вказаного наказу вислуга років позивача станом на 23.03.2023 становить: календарна військова - 19 років 04 місяці 19 днів; пільгова - 09 років 10 місяців 20 днів; всього 29 років 03 місяці 09 днів.
Також, із даного наказу вбачається, що при звільненні зі служби ОСОБА_1 не було виплачено одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що інтереси позивача будуть захищеними, а права поновленими шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” (Закон № 2232-XII).
Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України “Про Збройні Сили України”, “;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей” та іншими законами.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 та від 20.03.2002 №5-рп/2002). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 №5-рп/2002).
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (Закон № 2011-ХІІ).
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Аналогічна правова норма міститься в абзаці 4 пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (Порядок № 393).
Згідно з абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII та абзацу третього пункту 10 Порядку №393 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на таку одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.
Колегія суддів зазначає, що у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, такі військовослужбовці мають права на спірну одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах). При цьому, розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.
Законом України №2169-IX від 01 квітня 2022 року “Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян” пункт 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу” доповнено підпунктом "г".
Відповідно до підпункту “г” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу” контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд зазначає, що позивач звільнений з військової служби за підпунктом “г” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу” (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років), а календарна вислуга років станом на день звільнення (23.03.2023) становила 19 років 04 місяці 19 днів.
Отже, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) через сімейні обставини або інші поважні причини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) за наявності календарної вислуги років - 19 років 04 місяці 19 днів (тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана), має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Разом з тим, відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби 23.03.2023 та при проведенні з ним повного розрахунку грошового забезпечення, останньому не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену абзацом 2 частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Підставою для невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідач зазначає ту обставину, що у переліку сімейних обставин, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 “Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу” немає такої фактичної підстави, яка передбачена у наказі про звільнення ОСОБА_1 (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років).
Разом з тим, таке твердження відповідача суд апеляційної інстанції вважає безпідставним та необгрунтованим, оскільки, як зазначалось вище, пункт 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу” доповнено підпунктом "г" згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян” №2169-IX від 01.04.2022, яким таку сімейну обставину передбачено (абзац 10 підпункту “г” частини 5 ст. 26 вказаного Закону). При цьому, Закон України має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованим та помилковим твердження позивача, що він набув право на одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на підставі абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, з огляду на наступне.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше виплачується, серед іншого у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років. Тобто ключовою умовою у даному випадку є саме настання особливого періоду, що передбачає звільнення за пунктом 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу” - під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації).
Натомість, позивач звільнений з військової служби не під час особливого періоду (пункт 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу”) а саме за підпунктом “г” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу”, відповідно до якого військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації. Тобто ключовою умовою є введення воєнного стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” на території України введено воєнний стан, який в подальшому продовжувався та діяв станом на день звільнення позивача з військової служби.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що позивач при звільненні з військової служби не набув право на отримання передбаченої абзацом 1 частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше. Натомість, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом 2 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року у справі № 140/18747/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний