Справа № 560/16390/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
12 березня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, починаючи з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації - 23.06.2022 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018. Розрахунок був проведений 29.03.2023. На звернення позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати, відповідач протиправно відмовив.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати - 23.06.2022.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач не скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.11.2020 №17 позивача з 03.11.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Станом на день виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
На виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.09.2021 по справі №560/3918/21 та від 02.03.2022 у справі №560/1196/22 відповідач нарахував позивачу індексацію 4798,50 грн та 77572,36 грн.
Тобто, всього на виконання вищевказаних рішень Хмельницького окружного адміністративного суду військовою частиною НОМЕР_1 виплачено грошового забезпечення в загальній сумі 82370,86 грн і здійснено остаточний розрахунок 23.06.2022.
Позивач звернувся з заявою до відповідача про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати.
Листом від 31.08.2023 відповідач відмовив у такій виплаті у зв'язку з відсутністю підстав.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Положеннями ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтями 1- 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок №159.
В силу приписів пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Матеріалами справи підтверджується, що фактична виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відбулася 23.06.2022.
Зважаючи на вищевказане, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за спірний період, яка була йому нарахована та виплачена на підставі рішень Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/3918/21 та у справі №560/1196/22.
Щодо доводів апеляційної скарги про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду, колегія суддів зважає на таке.
Як зазначалося вище, відповідно до ст.2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
За приписами ст.3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі ст.4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013. Конституційний Суд України вказав, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Таким чином, враховуючи те, що компенсація втрати частини доходів є компенсаційною виплатою та є складовою належної працівникові заробітної плати, колегія суддів дійшла висновку про те, що в цьому випадку цей спір виник у зв'язку із оплатою праці.
За наведеного суд апеляційної інстанції зазначає, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України. Водночас указані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом з тим, такі правовідносини регулюються положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, яка на момент їх виникнення була викладена у такій редакції: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Водночас відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Аналогічна правові позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 17 серпня 2023 року у справі № 380/14039/22 та від 08 листопада 2023 року у справі № 380/8154/23
З огляду на вказане, доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи статті 233 КЗпП України у частині, що стосується строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці та які мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України, а враховуючи, що карантинні обмеження скасовані лише 30 червня 2023 року, то позивач звернувся до суду з дотримання строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.