Справа № 240/30698/23
Головуючий у 1-й інстанції: Гурін Дмитро Миколайович
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
11 березня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Полотнянка Ю.П. Граб Л.С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 рок включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплату з 29.01.2020 по 02.09.2022 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначних з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року вказану позовну заяву повернуто у зв'язку із тим, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду та не вказано підстав, які є поважними для поновлення такого строку.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до необґрунтованого повернення позовної заяви.
З урахуванням ч. 2 ст. 312, п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що предметом спірних відносин є перерахунок грошового забезпечення позивача.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявлені позивачем у спорі, звернені з пропуском встановленого строку. Зокрема, суд вказав, що позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу 02.09.2022, розрахунок із позивачем після звільнення проведено у вересні 2022 року, тобто позивач у вересні 2022 року після отримання розрахунку мав реальну можливість довідатись про виплачені йому при звільненні суми. Проте, з цим позовом позивач звернувся 24.10.2023, тобто з пропуском тримісячного строку, визначеного статті 233 Кодексу законів про працю України.
Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Частинами 1, 2 ст.123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Правовідносини між сторонами у даній справі регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Так, до 19.07.2022 частина друга вищезазначеної статті встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (набрав чинності 19.07.2022) частину другу статті 233 КЗпП України викладено у наступній редакції: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
При цьому, поняття «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем також належать й інші пов'язані із стягненням заробітної плати компенсаційні виплати.
До спірних правовідносин підлягає застосуванню строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України
Водночас варто врахувати, що до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати, в тому числі спірної компенсації як її невід'ємної складової, не було обмежено строками. Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-1Х "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Вище зазначеним Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Отже, саме з подією отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, законодавець пов'язує перебіг трьохмісячного строку для звернення з позовом до суду.
Як свідчать матеріали справи, такого повідомлення позивач не отримував.
Лише в вересні 2023 року представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом про надання письмової інформації про виплачені ОСОБА_1 спірні суми грошового забезпечення та доплати до такого забезпечення.
Однак, відповідь відповідач не надав.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відлік тримісячного строку звернення до суду для позивача не розпочинався.
Крім того варто зазначити, що предметом позовних вимог у даній справі є виплата позивачу грошового забезпечення, право на отримання якого позивач набув під час проходження служби з 29.01.2020 року. Тобто спірні правовідносини виникли із 29.01.2020 року.
Згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, визначаючи строки звернення до суду із заявленими позовними вимогами, застосовувати слід законодавство в редакції станом на 29.01.2020 року.
При цьому, необхідно врахувати правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 29 вересня 2022 року №500/1912/22, де поміж іншого зазначено:
«Протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Зважаючи на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, так як постановлена з порушення норм процесуального права, що призвело до необґрунтованого повернення позовної заяви, ухвалу суду першої інстанції належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.