Справа № 120/12440/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Юлія Миколаївна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
12 березня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Полотнянка Ю.П. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Наказом начальника ГУНП у Вінницькій області № 234 о/с від 31.12.2020 ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника сектору кримінальної поліції відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, встановивши посадовий оклад 2950 грн. та надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції у розмірі 60 відсотків посадового окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби.
Наказом начальника ГУНП у Вінницькій області № 100 о/с від 20.07.2023 ОСОБА_1 звільнено з відповідної посади та призначено на посаду старшого оперуповноваженого сектору кримінального поліції відділу № 4 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, встановивши посадовий оклад 2500 та надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції у розмірі 45 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби.
Підставою для видачі наказу слугувало подання старшого оперуповноваженого сектору кримінального поліції відділу № 4 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області від 19.07.2023.
В свою чергу, подання старшого оперуповноваженого сектору кримінального поліції відділу № 4 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області від 19.07.2023 обґрунтоване інтересами служби у відповідності до ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію».
Позивач вважає прийнятий відносно нього наказ про звільнення з посади та про призначення на іншу посаду зі зміною посадового окладу, переведення в іншу місцевість без його згоди незаконним та таким, що підлягає скасуванню, тому звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що що наказ № 100 о/с від 20.07.2023 ГУНП у Вінницькій області, в частині звільнення позивача з посади начальника сектору кримінальної поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області та призначення його на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінального поліції відділу № 4 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, є правомірним.
Суд вказав, що переведення позивача слугувало не тільки цілям, поставленим керівництвом держави перед Національною поліцією України, та необхідністю виконання завдань поліції, передбачених Законом № 580-VIII, а й мало на меті забезпечення дотримання прав і свобод людей, гарантованих їм Конституцією України, отже не може бути визнаним неефективним, або таким, що не відповідає інтересам служби.
Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права, колегія суддів виходить із наступного.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Статтею 3 Закону №580-VIII визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції (частина 3 статті 11 Закону №580-VIII).
За визначенням у ч. 1 ст. 17 Закону № 580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно з частиною 1 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (ч. 3, ч. 4 ст. 59 Закону №580-VIII).
Відповідно до норм частини першої статті 60 Закону № 580-VIII, відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Статтею 65 Закону №580-VIII визначені підстави переміщення поліцейських відповідно до частини 1 якої здійснюються:
1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;
2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;
3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону;
4) у зв'язку із зарахуванням на денну форму навчання за державним замовленням, у тому числі до магістратури, ад'юнктури та докторантури закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.
Частиною 2 ст. 65 Закону № 580-VIII, передбачено, що посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліцій нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.
Відповідно до змісту ч. 7 ст. 65 Закону № 580-VIII, переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.
За приписами ч. 8 ст. 65 Закону № 580-VIII, переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.
Поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.
Переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський (ч. 9 ст. 65 Закону № 580-VIII).
Так, аналізуючи норми Закону №580-VIII переміщення поліцейського на рівнозначну посаду в поліції з метою забезпечення більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, можливе за умови, якщо спеціальне звання за займаною ним посадою відповідає спеціальному званню посади, на яку він переміщується.
Згідно ч. 2 ст. 80 Закону №580-VIII граничні спеціальні звання молодшого, середнього складу поліції за штатними посадами встановлюються керівником поліції.
Судом встановлено, що у відповідності до наказу Національної поліції України від 04.12.2015 № 142 «Про затвердження Переліку посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань» за посадою начальника сектору кримінальної поліції відділення № 1 Хмільницького районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області і за посадою старшого оперуповноваженого сектору кримінального поліції відділу № 4 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області передбачено граничне спеціальне звання «капітан поліції», що в силу положень ч. 2 ст. 65 Закону № 580-VIII свідчить про рівнозначність цих посад.
Відповідно до приписів статті 59 Закону України «Про Національну поліцію», з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 листопада 2016 року №1235, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2016 року за № 1668/29798, затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції (далі - Порядок № 1235) та Перелік документів з питань проходження служби (далі - Перелік).
Відповідно до розділу ІІ Порядку № 1235, підставою для видання наказів по особовому складу є такі зміни в службовій діяльності, зокрема, як переміщення по службі.
За змістом п. 2 розділу ІІІ Порядку № 1235, підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.
Перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23 листопада 2016 року № 1235 (п. 3 розділу ІІІ Порядку № 1235).
Переліком визначено, що документами з питань проходження служби є: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення.
Закон № 580-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, а відтак у даному спорі мають пріоритет застосування норми спеціального законодавства.
В даному випадку основним та ключовим моментом на думку суду є те, що поліцейський може бути переведений на рівнозначну посаду в будь-яке управління Національної поліції України, а саме туди де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу, зокрема на період введення в Україні воєнного стану та 60 днів після цього (п. 2 розділу ІІ Закону №2123-ІХ).
Так, підставою для винесення спірного наказу слугувало подання старшого оперуповноваженого сектору кримінального поліції відділу № 4 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області від 19.07.2023. У поданні наведені аргументи, які дають підстави для порушення клопотання про призначення позивача на іншу посаду в інтересах служби відповідно до ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію».
В даному випадку необхідно врахувати, що приписами ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію», у редакції, яка діє тимчасово, на період введення в Україні воєнного стану, передбачено право керівників на переміщення поліцейського на рівнозначну посаду в поліції відповідними керівниками з урахуванням інтересів служби.
Тобто, вказана норма законодавства не вимагає погодження керівництвом переміщення із самим поліцейським, попереднього отримання від нього згоди з цих питань тощо. Натомість, Закон України «Про Національну поліцію» уповноважує керівництво за власною ініціативою порушувати відповідне питання щодо переміщення поліцейського, реалізуючи дискреційні повноваження з питань переміщення поліцейських на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби в умах правового режиму воєнного стану.
Стаття 32 КЗпП України визначає, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
За змістом ст. 3 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.
У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
Відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" прийняття цього законопроекту створить умови для належного функціонування підприємств та установ в умовах воєнного часу, шляхом дерегуляції окремих умов трудових відносин, оперативного залучення працівників до виконання роботи, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили.
Законом України №2102-IX від 24.02.2022 затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений.
Так, Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 26.07.2023 №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських, відтак, аргументи позивача (з посиланням на практику Верховного Суду, що сформована до внесення таких змін) про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України є неприйнятними.
У рішенні від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) Конституційний Суд України зазначив, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Необхідно врахувати, що частину 8 статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" доповнено абзацом другим, який передбачає, що поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.
Відтак, оскільки порядок переміщення поліцейських по службі врегульовано спеціальним Законом України "Про Національну поліцію", а згідно із Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" переведення працівника на іншу роботу можливе без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України застосуванню не підлягають.
Позивач був переміщений на рівнозначну посаду відповідно до пункту 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, з дотриманням процедури, установленої спеціальним законодавством, у тому числі з урахуванням положень Закону № 2123- IX, яким внесено зміни до спеціального Закону № 580-VIII, з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану.
Відтак наведене вище додатково підтверджує, що при виданні оскаржуваного позивачем наказу ГУШ у Вінницькій області діяло виключно у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством, не допускаючи, при цьому жодних порушень прав та законних інтересів позивача.
Судом першої інстанції вірно враховано правову позицію Верховного Суду, сформульовану у постанові від 25.05.2023 у справі №620/3663/19, в якій вказано: «…оскільки після 01 травня 2022 року законодавчо врегульовані спірні питання щодо переміщення поліцейських по службі, то відсутні обґрунтовані підстави й доцільність відступати від висновку щодо застосування відповідних норм Закону №580-VIII у попередній редакції, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, та формулювати інший висновок щодо застосування цих норм, які після вказаної дати не підлягатимуть застосуванню в судовій практиці до правовідносин, аналогічних тим, які виникли в цій справі.»
Верховним Судом наведені також висновки щодо згоди поліцейського на переміщення на рівнозначну посаду:
«…серед підстав для переміщення поліцейських на рівнозначні посади пункт 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII безпосередньо виділяє лише одну підставу для такого переміщення, яка враховує побажання поліцейського, а саме переміщення за ініціативою поліцейського.
33. Згода поліцейського є необхідною також при переміщенні його по службі у зв'язку зі скороченням штатів (частина друга статті 68 Закону №580-VIII).
34. В усіх інших випадках підставою переміщення визначено певні обставини або рішення певних органів, настання (прийняття) яких не залежать від волі поліцейського, в тому числі переміщення для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби.
35. При цьому пункт 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII передбачає єдине правило щодо можливості переміщення поліцейських на рівнозначні посади в інтересах служби, не відокремлюючи випадки такого переміщення в межах однієї місцевості (населеного пункту) чи в іншу місцевість…»
39. Отже, спеціальне законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не вимагало згоди поліцейського при прийнятті рішення про його переміщення в інтересах служби на рівнозначну посаду у цю або іншу місцевість».
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 вказано, що якщо у різних постановах Верховного Суду викладені різні правові висновки зі спірного питання, то суд керується саме останньою правовою позицією Верховного Суду.
Щодо застосування правових висновків Верховного Суду, на які посилається позивач, то суд вірно вказав, що такі не можуть бути застосовані у цих правовідносинах через те, що вони були зроблені у правовідносинах, які виникли ще до внесення змін у Закон № 580-VIII. В даному ж випадку, саме з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану було встановлено для поліцейських обов'язок проходження служби там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника поліції, в результаті і виникає у керівника ГУНП необхідність у негайному відновленні та підтриманні функціонування органів поліції (зокрема - у Головному управлінні Національної поліції, куди було призначено позивача) для забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 12.05.2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Відповідно до покладених на неї завдань, поліція, зокрема бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості (п. 24 ч. 1 ст. 23 Закону №580-VIII).
В ч. 2 ст. 24 Закону №580-VIII наведені додаткові повноваження поліції, зокрема, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Необхідно зазначити, що переведення позивача слугувало не тільки цілям, поставленим керівництвом держави перед Національною поліцією України, та необхідністю виконання завдань поліції, передбачених Законом № 580-VIII, а й мало на меті забезпечення дотримання прав і свобод людей, гарантованих їм Конституцією України, отже не може бути визнаним неефективним, або таким, що не відповідає інтересам служби.
Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наказ № 100 о/с від 20.07.2023 ГУНП у Вінницькій області, в частині звільнення позивача з посади начальника сектору кримінальної поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області та призначення його на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінального поліції відділу № 4 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, є правомірним та не підлягає скасування з підстав, наведених позивачем у позовній заяві.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п. 2 ч.5 ст. 328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.