П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 504/4090/23
Головуючий в 1 інстанції: Попов В. Ф. Дата і місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Доброславського відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Доброславського відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Доброславського відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягає у невиконанні п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження” у ВП №72284700 щодо неповернення стягувачу виконавчого документа - постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАС №6818105 від 11.04.2023 року з причини невідповідності виконавчого документа вимогам ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження”;
- зобов'язати Доброславський відділ ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконати вимоги п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження” у ВП №72284700 та повернути стягувачу виконавчий документ - постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАС №6818105 від 11.04.2023 року з причини невідповідності виконавчого документа вимогам ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження”;
- визнати протиправною та скасувати постанову Доброславського відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відкриття виконавчого провадження №72284700 від 18.07.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що виконавче провадження про стягнення штрафу по справі за порушення у сфері безпеки дорожнього руху відкрито незаконно, оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», так як у ньому не зазначений реєстраційний номер облікової картки платника податків. Це потягло безпідставне відкриття виконавчого провадження. Просить задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що РНОКПП це вихідні данні людини, вони не є уточнюючими, а державний виконавець повинен від них відштовхуватись при уточненні інших даних. Вказує, що існує ймовірність помилки та стягнення може бути звернуто до неналежного боржника.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 18.07.2023 року до Доброславського відділу ДВС надійшла заява Управління патрульної поліції в Одеській області щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови ЕАС № 6818105 від 11.04.2023 року виданої Управлінням потрульної поліції в Одеській області про стягнення адміністративного штрафу з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 680,00 грн.
Постановою Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Мінстерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 72284700 від 18.07.2023 року.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення по справі, виходив з того, що сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання, а тому прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 3 Закону №1404 визначено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Водночас, виконавчий документ повинен відповідати вимогам, які визначені у ст. 4 Закону №1404-VIII.
Так, відповідно до ч. 1 вказаної статті, у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені у ч. 4 ст. 4 Закону №1404.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 4 цього Закону, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Зміст ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону № 1404 свідчить про те, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Як свідчать матеріали справи, з метою примусового виконання постанови ЕАС № 6818105 від 11.04.2023 року Управління патрульної поліції в Одеській області звернулося до Доброславського відділу ДВС з заявою щодо відкриття виконавчого провадження.
Постановою Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Мінстерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 72284700 від 18.07.2023 року.
Позивач вказує, що виконавчий документ не відповідає вимогам ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», так як у ньому не зазначений реєстраційний номер облікової картки платника податків.
Надаючи оцінку таким доводам колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 298 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є завершальною стадією провадження у справах про адміністративні правопорушення, зміст якої полягає в практичній реалізації обмежень особистого, морального і матеріального характеру, передбачених призначеним правопорушнику стягненням.
На відміну від рішень інших видів (форм) судочинства, які, за загальним правилом, підлягають виконанню після закінчення строку апеляційного та касаційного оскарження, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП та іншими законами України (ст. 299 КУпАП).
Постанова про накладення адміністративного стягнення має бути звернута до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Пунктом 6 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Частиною 4 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що на виконавця покладений обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
При цьому, згідно із п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавцю під час здійснення виконавчого провадження надано право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Суд вважає, що сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26.12.2018 у справі №749/1181/16-ц, від 08.05.2019 у справі № 813/2125/16, від 19.09.2019 у справі №469/1357/16-ц, від 14.12.2022 у справі № 504/3238/16-ц.
Варто зауважити, що за правилами п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII державний виконавець має право безоплатно одержувати від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності необхідну для проведення інформацію, в тому числі конфіденційну, після чого відкрити виконавче провадження за допомогою автоматизованої системи.
Повернення виконавчого документа без виконання з формальних підстав, за наявності у ньому інформації, що достовірно ідентифікує особу боржника, становить втручання у право заявника виконання рішень.
Внаслідок повернення виконавчого документа без прийняття до виконання створюється ситуація, коли стягувач на заключному етапі захисту своїх прав, під час примусового виконання рішення (постанови) змушений вживати додаткових зусиль та повторно пред'являти його до виконання.
Крім того, відповідач зазначає, що інформація щодо відповідності повного найменування для фізичних осіб, даних щодо наявності в них ідентифікаційного коду, перевіряється у АСВП та ДРАЦС, шляхом здійснення пошуку. У ході проведення вказаної перевірки боржника було ідентифіковано та встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 згідно з даними АСВП та ДРАЦС, має ідентифікаційних код 3191715830.
Отже, усі реквізити стягувача вказані у заяві про примусове виконання постанови.
Отже, суд приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова є обґрунтованою і такою, що не підлягає скасуванню, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відтак, на підставі ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 12 березня 2024 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова