П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/27873/23
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А. Дата і місце ухвалення: 01.01.2024р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
при секретарі - Кавчак К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №144-23 від 01.09.2023р., яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язання ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позов обґрунтовував тим, що він є громадянином Російської Федерації, однак не може та не бажає користуватися захистом країни свого громадянського походження, оскільки існує ризик його переслідування у разі повернення до країни походження через релігійні переконання - іслам. Крім того, з моменту початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну ОСОБА_1 неодноразово засуджував дії влади РФ та активно виражав свою проукраїнську та антивоєнну позицію в соціальних мережах. А відтак, у випадку повернення до країни громадянської належності, ОСОБА_1 може стати жертвою переслідувань з боку державних органів РФ. Інформація про країну походження підтверджує обґрунтованість побоювань позивача. Однак, при зверненні до органу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, рішенням ДМС України №144-23 від 01.09.2023р. протиправно відмовлено в задоволенні його заяви та не надано належної оцінки доводам позивача, якими така заява обґрунтована. Відповідачем не було всебічно досліджено інформацію по країні походження ОСОБА_1 , має місце формальний підхід до розгляду його заяви.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 01.09.2023р. №144-23, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з врахуванням інформації по країні походження позивача та висновків суду у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Державна міграційна служба України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з'ясування обставин справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення від 01.01.2024р., з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, ДМС України не дослідила інформацію по країні походження позивача з достовірних джерел та зробила передчасні висновки про очевидну необґрунтованість заяви ОСОБА_1 та відсутність щодо нього умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI. Судом не враховано, що інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулися із такою заявою, або визнання особою, що потребує додаткового захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулася за захистом.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що в матеріалах особової справи ОСОБА_1 відсутні факти або обставини, які дають підстави вважати, що після повернення до країни громадянської належності йому може бути завдано серйозної шкоди. Позивач не притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності на території РФ, у внутрішньому або міжнародному розшуку не перебуває. На території РФ не відбуваються збройні конфлікти, які призводять до загальнопоширеного насильства, а на застосування покарання у вигляді смертної кари введено мораторій.
Також, апелянт посилається на те, що перебуваючи в Україні ОСОБА_1 звернувся до дипломатичної установи РФ в м.Одесі, через яку оформив у 2017 році новий паспортний документ, що свідчить про природній зв'язок позивача з країною громадянської належності та користування захистом цієї країни. Стосовно ймовірності призову до збройних сил РФ, то в РФ підписано указ про часткову мобілізацію, метою якої є застосування призову до громадян РФ, які раніше служили в російських військових силах і здобули певні спеціальності, що спростовує твердження ОСОБА_1 , як особи, яка не має військового досвіду та спеціальності. Елемент вручення позивачу направлення на проходження медичної комісії обґрунтовано не прийнято до уваги ДМС України, у зв'язку з відсутністю цьому документального підтвердження. Що ж до посилання позивача на відрахування його з вищого навчального закладу за ознакою віросповідання, то апелянт зазначає, що судом не враховано, що це було пов'язано з неможливістю ОСОБА_1 здати екзаменаційну сесію, що є юридичною підставою для реалізації навчальним закладом дій, пов'язаних із відрахуванням студента.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської Федерації, військовозобов'язаний. Віросповідання - іслам (суніт).
Одружений з громадянкою РФ на установчі дані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із якою має спільного сина, уродженця України на установчі дані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до рішення ЦМУ ДМС в м.Києві та Київській області дитина ОСОБА_3 набув громадянство України на підставі ч.3 ст.8 Закону України «Про громадянство України». Позивач разом зі сім'єю проживає в м.Одесі.
Освіта - середня, закінчив школу 1-11 класи, був відрахований з Башкирського державного університету, факультет башкирської філології, вчитель історії та башкирської мови (РФ, м. Стерлатамак). За твердженнями позивача, був відрахований через розмову із директором навчального закладу співробітниками ФСБ.
22.09.2017р. ОСОБА_1 виїхав автомобілем з м. Казань (Татарстан) до м.Москви, звідки направився потягом Москва - Смоленськ (РФ) - Мінськ (Республіка Білорусь), де перебував протягом 5 діб, очікував на запрошення до України.
27.09.2017р. позивач легально прибув до України потягом Мінськ (Білорусь) - Одеса (Україна).
На території України позивач доглядає за родиною та працює на проминку 7-й км.
Відповідно до бази даних ЄІАС УМП ДМС ОСОБА_1 був документований посвідками на тимчасове проживання в Україні серій ТР 182409, 800013940, 800089766, 800155587. Останній документ (посвідка) серії НОМЕР_1 був дійсний до 11.08.2022р. (оформлений як на волонтера, приймаюча сторона - громадська благодійна організація Благодійний Фонд «Другий шанс»).
У період з 12.09.2022р. по 26.09.2022р. ОСОБА_1 перебував на території України незаконно, через що під час звернення за захистом відповідачем винесена постанова про накладення адміністративного стягнення серії ПН МОД 009006. Позивачем сплачено суму штрафу згідно вказаної постанови.
26.09.2022р. ОСОБА_1 звернувся до органу ДМС України з письмовою заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ОС №2022OD0071).
В обґрунтування своєї заяви зазначав, що у листопаді 2021 року співробітники ФСБ приходили до його батька та запитували про місцезнаходження позивача. Також, вказав, що з урахуванням того, що він з 2017 року проживає в Україні та веде проукраїнську діяльність у Фейсбуці, у разі повернення до країни громадського походження його притягнуть до відповідальності за зраду Батьківщини або мобілізують, адже ОСОБА_1 має призивний вік.
Крім того, позивач вказував, що з 2013 року почав практикувати ОСОБА_4 та вивчати його поглиблено, вести активний призив до Ісламу. Закликав своїх одногрупників та інших студентів не вживати алкоголь, адже 99% башкирів були мусульманами та навчалися. Деякі викладачі просили позивача не продовжувати призивати до Ісламу, щоб він припинив цим займатися. Навчався він задовільно, здав всі окрім одного іспиту, проте коли прийшов до університету побачив себе в списку відрахованих студентів. Надалі ОСОБА_1 дізнався, що його відраховано через те, що співробітники ФСБ зайшли до директора і прохали відрахувати його з підстав активної Ісламської діяльності, яка погано впливає на студентів. Також, його розшукувала служба ФСБ та намагалися вручити повістку до армії. Надалі, коли позивач йшов додому, побачив дільничного з повісткою, який знав, що ОСОБА_1 вже є відрахованим. Позивачем було підписано повістку, яка зобов'язувала його наступного дня з'явитись до воєнкомату (до якого він не пішов).
Наказом Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області від 05.10.2022р. №194 вирішено здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно громадянина РФ ОСОБА_1
21.07.2023р. Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області підготовлено висновок про відмову у визнанні громадянина РФ ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якого встановлено, що відсутні умови, передбачені пп. 1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Зокрема, у висновку зазначено, що відсутність переслідування заявника за ознакою національності підтверджується ним самостійно. Встановлено, що: ОСОБА_1 користувався рівними та однаковими правами і обов'язками у порівнянні з іншими співгромадянами; заявник без перешкод контактував з різними представниками населення та віросповідання, не зазначав дискримінації та утисків з боку влади чи правоохоронних структур; вільно спілкувався башкирською мовою, яка офіційно дозволена та застосовується у діловодстві; заявник дотримувався культурної та національної обрядовості, побоювання чи переслідування за цією ознакою не виявлені; він не зазначав переслідування за ознаками раси, громадянства, національності, політичних переконань та належності до соціальної групи; стосовно нього не застосовувалися заходи систематичного фізичного впливу; він ніколи не висловлював власних громадянських чи суспільно-політичних позицій, не застосовував Інтернет для поширення будь-якої інформації, що може потрапити у поле зору влади чи правоохоронних структур; не приймав активної участі у політичних процесах Росії, не балотувався, брав участь у голосуванні під час виборів різного формату; протягом перебування в Україні не змінював власного світогляду, контактів з представниками антиросійського спрямування не підтримує, будь-яких публікацій не здійснював; волонтерська діяльність шукача захисту не підтверджується; заявник не належав до жодних відокремлених, у т.ч. радикальних, релігійних течій Ісламу, його віросповідання є традиційним та співпадає з віросповіданням переважної більшості мусульман Росії; на період проживання в Росії заявник вільно дотримувався канонів Ісламу, будь-якої дискримінації, утисків, побоювань або переслідування не зазнавав; під час опитування заявник не зміг повідомити жодного випадку, пов'язаного з ним або оточенням, що б вказувало на існування суб'єктивних чи об'єктивних побоювань в РФ за ознакою віросповідання; Іслам є дозвільною релігією в Башкортостані, віруючі без утисків та дискримінації проводять молитви, дотримуються посту, самостійно вивчають канони віросповідання; заявник не підтримує радикальних течій, вважає недоречним елемент впливу релігії на державний устрій країни, до категорії фанатиків ні заявник, а ні його дружина ніколи не належали; заявник не зміг повідомити приклади арешту чи затримання близьких родичів, знайомих, друзів після його виїзду за межі країни громадянської належності. За матеріалами особової справи встановлено відсутність ознак щодо можливості застосування до заявника серйозної шкоди у вигляді смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання чи ситуації загальнопоширеного насильства у разі повернення до РФ. На території країни громадянської належності не проводяться активні військові дії, у регіоні попереднього постійного проживання особи відсутні відкриті збройні конфлікти, регіон повністю забезпечений усіма базовими комунікаціями. На території Росії стосовно особи не порушувалося адміністративних або кримінальних проваджень, заявник користувався свободою переміщення. Перебуваючи в Україні заявник звернувся до дипломатичної установи РФ в м.Одесі, через яку оформив у 2017 році новий паспортний документ, що свідчить про природній зв'язок з країною громадянської належності та користування захистом цієї країни. Стосовно ймовірності призову до збройних сил РФ, то в РФ підписано указ про часткову мобілізацію, метою якої є застосування призову до громадян РФ, які раніше служили в російських військових силах і здобули певні спеціальності, що спростовує твердження заявника, як особи, яка не має військового досвіду та спеціальності. Заявник не зміг пояснити чому він не скористався у 2017 році альтернативною строковою службою, передбаченою у законодавстві РФ через релігійні переконання. Елемент вручення особі направлення на проходження медичної комісії також не приймається територіальним органом ДМС, у зв'язку з відсутністю документального підтвердження; заявник не може пояснити зміст такого документу; ніхто з його знайомих, родичів подібного типу документів не отримували та не приймають участі у військових діях в Україні. Елемент відрахування заявника з вищого навчального закладу також не приймається до уваги, оскільки встановлено, що це було пов'язано з фактом неможливості здачі ним екзаменаційної сесії, що є юридичною підставою для реалізації навчальним закладом дій, пов'язаних з відрахуванням студента. Під час навчання заявник не зазнавав жодних утисків з боку професорсько-викладацького складу.
У висновку, також, зазначено, що відмовляючи особі у визнанні біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, органи ДМС не позбавляють шукача захисту можливості залишатись на території України, якщо він має інші законодавчо визначені для цього підстави.
01.09.2023р. ДМС України прийняло рішення №144-23 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно громадянина РФ ОСОБА_1 , як особі, щодо якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону.
05.10.2023р. ОСОБА_1 отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за №172 від 07.09.2023р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі рішення ДМС України від 01.09.2023р. №144-23.
Не погоджуючись з правомірністю рішення ДМС України від 01.09.2023р. №144-23 ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, зазначив, що при розгляді заяви про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган ДМС повинен брати до уваги актуальну інформацію по країні походження на момент подання особою такої заяви. Судом враховано, що повертатися до країни постійного проживання позивач не бажає, передусім, через складну політичну ситуацію на території РФ, зазначає про ймовірну можливість свого примусового рекрутування до лав збройних сил РФ та загрозу зазнати переслідування з боку державних органів. Враховуючи проукраїнські висловлювання позивача у соціальній мережі Facebook, а також прийняття Росією законів, які встановлюють сувору цензуру на будь-яке обговорення війни Росії з Україною, забороняють описувати це як «війну» або «вторгнення», суд дійшов висновку, що побоювання ОСОБА_1 зазнати переслідувань в країні громадянської належності є обґрунтованими. Відповідач, у свою чергу, не дослідив актуальну інформацію по країні походження позивача з достовірних джерел та зробив передчасні висновки про очевидну необґрунтованість заяви ОСОБА_1 та відсутність щодо нього умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.
Оскільки відповідачем не надано належної оцінки висловлюванням позивача у соціальній мережі Facebook та можливі наслідки таких висловлювань при поверненні його до країни походження, суд визнав за необхідне зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з врахуванням інформації по країні походження позивача та висновків суду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011р. №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI).
Відповідно до пунктів 1, 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Враховуючи умови, передбачені ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, слід зазначити, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Положеннями абз.4 ч.1 ст.6 Закону №3671-VI визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Пунктами 66 та 195 названого Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначено Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011р. №649 (далі - Правила №649).
Підпунктом «е» п.2.1 розділу ІІ Правил №649 закріплено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.
Інформація про країну походження - це інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів (п.1.2 розділу І Правил №649).
Отже, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
У ДМС України наявний обов'язок, при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту, або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
Водночас, слід зазначити, що заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
Як вбачається зі змісту висновку ГУ ДМС в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.07.2023р., який став підставою для прийняття відповідачем спірного рішення №144-23 від 01.09.2023р., міграційний орган надав оцінку наявності або відсутності підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виходячи з дослідження наявності/відсутності переслідування заявника за ознаками національності, віросповідання, належності його до башкирів, ймовірності призову до збройних сил РФ, дослідив обставини відрахування ОСОБА_1 з вищого навчального закладу.
Однак, міграційний орган не дослідив тверджень ОСОБА_1 щодо неможливості його повернення в країну громадянської належності у зв'язку з високою ймовірністю переслідування з боку правоохоронних органів РФ, через власну публічну позицію стосовно агресії РФ проти України, проукраїнські висловлювання в соціальних мережах, зокрема, в соціальній мережі Facebook.
При вирішенні питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган ДМС України не дослідив одного з найважливіших аспектів заяви ОСОБА_1 , а саме: чи підтверджує актуальна інформація по ситуації в країні походження позивача, яка склалась після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України, існування підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з врахуванням його позиції щодо цього питання, яку позивач публічно висловлював в соціальних мережах.
Колегія суддів виходить з того, що загальний аналіз інформації по країні походження позивача, яка міститься у відкритому доступі, вказує на існування чисельних фактів порушення представниками органів влади РФ прав людей, які займають проукраїнську позицію, критикують військове вторгнення РФ на територію України, що супроводжується їх переслідуванням, репресіями, арештами, притягненням до кримінальної відповідальності, катуванням, тощо.
При цьому, як вже було зазначено вище, побоювання особи, яка шукає міжнародного захисту, можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політичної групи тощо).
Колегія суддів вважає, що повідомлені позивачем про себе обставини стосовно відкритого вираження ним своєї проукраїнської позиції в соціальній мережі Facebook (логін профілю - ОСОБА_5 ) до повномасштабного вторгнення 24.02.2022р., так і після нього, в сукупності з актуальною інформацією по країні його походження, дають підстави для висновку, що позивач змушений залишатися в Україні, оскільки існують реальні загрози його життю, безпеці та свободі в країні його походження через побоювання застосування щодо нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, внаслідок ситуації, яка склалась в РФ, і обумовлена порушенням з боку органів влади РФ прав та свобод людей, які займають проукраїнську позицію та засуджують військову агресію РФ. Зазначене, в свою чергу, може свідчити про відповідність позивача критеріям, визначеним ст.1 Закону №3671-VI.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не дослідив інформацію по країні походження позивача з достовірних джерел та зробив передчасні висновки про очевидну необґрунтованість заяви ОСОБА_1 та відсутність щодо нього умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.
А відтак, спірне рішення ДМС України №144-23 від 01.09.2023р. є протиправним та підлягає скасуванню із зобов'язанням відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з врахуванням інформації по країні походження та висновків суду.
Доводи апеляційної скарги ДМС України не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 , а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення від 01.01.2024р. колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 12 березня 2024 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук