П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/27311/23
Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В. Дата і місце ухвалення: 25.12.2023р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні за період 12.08.2021р. по 28.09.2023р., шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.08.2021р. №153 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Однак, відповідачем не проведено з позивачем всіх належних розрахунків при звільненні, зокрема, не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення. На виконання судового рішення по справі №420/16531/21 військовою частиною здійснено повний розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 тільки 29.09.2023р. А відтак, на підставі ст.117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.08.2021р. по 28.09.2023р. Відповідних дій відповідачем вчинено не було, що є протиправною бездіяльністю військової частини.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.08.2021р. по 28.09.2023р. включно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки належних виплат при звільненні за період з 12.08.2021р. по 28.09.2023р. включно в сумі 73751,54 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 25.12.2023р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні. Даний нормативно-правовий акт не містить відсильної норми щодо права військовослужбовця на отримання такої компенсації на підставі положень Кодексу законів про працю України. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу, порядок якої урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.08.2023р. №153 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно з довідкою в/ч НОМЕР_1 від 20.12.2023р., наданою на виконання ухвали суду, ОСОБА_1 13 вересня 2021 року, тобто з запізненням, були виплачені кошти при звільненні у сумі 119 837,93 грн (грошове забезпечення у сумі 6723,88 грн., індексація грошового забезпечення у сумі 209,05 грн., одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби в сумі 112905,00 грн.).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.04.2023р. у справі №420/16531/21, яке було залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2023р., визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. та зобов'язано військову частину нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за відповідний період із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
29.09.2023р., на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/16531/21, військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 у розмірі 82370,85 грн.
Вважаючи, що при виплаті вищевказаної суми у відповідача виник обов'язок щодо виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.08.2021р. по 28.09.2023р. ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача про наявність у військової частини НОМЕР_1 обов'язку нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні за період 12.08.2021р. по 28.09.2023р. Поряд з цим, при вирішенні спору судом враховано, що із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022р., яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, з 19.07.2022р. законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном. Відтак, за висновками суду, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні підлягає виплаті на користь ОСОБА_1 не більш як за шість місяців, що становить 185 календарні дні, тобто з 13.08.2021р. по 13.02.2022р. Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах, визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну, становить 105359,35 грн. (569,51 грн х 185 календарні дні).
Також, при вирішенні спору судом було враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постановах від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17 та від 26.02.2019р. у справі №761/9584/15-ц, щодо необхідності дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Судом встановлено, що сума сплачених позивачу грошових коштів при звільненні становила 119837,93 грн., істотна частка заборгованості по індексації складає 0,7% (82370,85 / 119837,93). Отже, сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, з урахуванням істотності частки 0,69% становить: 73751,545 грн (105359,35 грн. середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців х 0,7%).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП України, в наведеній редакції, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022р. в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, положення статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022р., які діяли на момент виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення, передбачають обов'язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців.
Редакція ст.117 КЗпП України зі змінами, внесеними Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», діє з 19.07.2022р., тобто була чинною як на дату повного розрахунку з позивачем при звільненні, так і на дату звернення його з даним позовом до суду, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Такий висновок колегії суддів узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28.06.2023р. у справі №560/11489/22.
Водночас, колегія суддів вважає обґрунтованим врахування судом першої інстанції при вирішенні даного спору висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, щодо зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.
Вказаний підхід в подальшому застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.10.2019р. у справі №806/2473/18, від 12.08.2020р. у справі №400/3151/19 та ряду інших.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, сума сплачених позивачу грошових коштів при звільненні становила 119837,93 грн., не своєчасно виплачено на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 82370,85 грн. Істотна частка заборгованості складає 0,7% (82370,85 / 119837,93).
Сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за шість місяців складає 105359,35 грн (569,51 грн. х 185 календарні дні), а з урахуванням істотності частки - 73751,545 грн (105359,35 грн середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців х 0,7%).
Отримана сума середнього заробітку за спірний період (73751,545 грн.) не перевищує суму несвоєчасно виплаченої суми грошового забезпечення, що була встановлена на виконання рішення суду №420/16531/21 (83370,85 грн.).
В апеляційній скарзі апелянт не наводить обґрунтування щодо помилковості висновків суду першої інстанцій в частині проведених розрахунків.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа у відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України, належить до категорії справ незначної складності, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 11 березня 2024 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук