12 березня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/7309/23-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) військової частини НОМЕР_1 , щодо не звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапортів позивача та його не звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю.
Ухвалою суду від 04 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання заяв по суті справи.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. При цьому у відзиві вказано, що колишній стрілець-помічник гранатометника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону, який знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 не повернувся з відпустки та самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 25 серпня 2023 року. Тому відповідач зазначає, що для розгляду рапорту позивача та прийняття позитивного рішення щодо звільнення позивача йому необхідно прибути до військової частини НОМЕР_1 для проведення розрахунку та здачі інвентарного майна, що було йому видано. Також відповідач зауважує, що військовослужбовець для звільнення має подати рапорт на звільнення з військової служби до свого безпосереднього командира, а у військовій частині НОМЕР_1 такого підрозділу як 7 стрілецька рота та 3 стрілецький батальйон не існує. У зв'язку з чим рапорт позивача на звільнення складений з помилками, що унеможливлюють його розгляд.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.
Ухвалою суду від 23 лютого 2024 року судом витребувано у військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії документів: (1) наказів по особовому складу щодо перебування ОСОБА_1 у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 ; (2) наказів по особовому складу щодо зупинення військової служби ОСОБА_1 ; (3) щодо самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини з 25 серпня 2023 року (витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, наказ по особовому складу щодо самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини тощо).
На виконання вимог вказаної ухвали відповідачем надано витребувані документи.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно військового квитка серія НОМЕР_2 від 12 листопада 1997 року позивач з 27 січня 2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу із наказу №221 командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.08.2023 року ОСОБА_1 вважається таким, що з 25 серпня 2023 року самовільно залишив військову частину.
Як вбачається з витягу з наказу №268-РС командира 24 окремої механізованої бригади(по особовому складу) від 23.09.2023 року ОСОБА_1 зараховано у розпорядження командира 24 окремої механізованої бригади.
Згідно витягу із наказу №245 від 25.09.2023 ОСОБА_1 знято з зі всіх видів забезпечення.
У відповідності до витягу із наказу №58-РС командира 24 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 27.02.2024 року ОСОБА_1 призупинено військову службу у Збройних Силах України з 18 січня 2024 року.
В матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію кримінального провадження №62024050010000172 від 18.01.2024 року щодо вчинення, зокрема солдатом ОСОБА_1 , кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 407 Кримінального кодексу України.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_3 від 07 жовтня 1979 року ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
У довідці до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №579025 вказано, що ОСОБА_2 присвоєно другу групу інвалідності довічно.
Актом обстеження матеріально-побутових умов життя №883 від 14.08.2023 року, виданого Виконавчим комітетом Тернавського старостинського округу №7, встановлено, що до складу сім'ї ОСОБА_2 входять ОСОБА_3 (дружина, пенсіонерка) та ОСОБА_1 (син). За висновками комісії ОСОБА_2 хворий та потребує постійної допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що 19 серпня 2023 року позивач засобами поштового зв'язку звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Згідно змісту вказаного рапорту до такого позивачем було додано: копію власного паспорту та РНОКПП, копія свідоцтва про народження позивача, копія паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 , довідка до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №579025, акт обстеження матеріально-побутових умов, виданий виконавчим комітетом Тернавського старостинського округу №7 Герцаївської міської ради Чернівецького району Чернівецької області №883 від 14.08.2023 року, копія довідки про склад сім'ї виконавчого комітету Тернавського старостинського округу №7 Герцаївської міської ради Чернівецького району Чернівецької області №895 від 17.08.2023 року.
Додатково позивачем було направлено рапорти на ім'я командира 7-ї стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , в яких ОСОБА_1 просив клопотати перед вищестоящим командуванням щодо його звільнення.
Оскільки позивача не було звільнено з військової служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.04.2022 N 2212-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб.
Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 строком на 90 діб.
Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 строком на 90 діб.
Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18.08.2023 строком на 90 діб.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (під час воєнного стану): через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
- у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
- у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
- перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
- якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Отже, однією з підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану, який тривав в Україні на час виникнення спірних відносин (і наразі триває), є наявність одного із батьків військовослужбовця із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Як вбачається з обставин справи, позивач у зв'язку з наявністю у нього батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби від 19 серпня 2023 року.
При цьому, як вказав відповідач у відзиві, для розгляду рапорту та прийняття позитивного рішення щодо звільнення ОСОБА_1 йому необхідно прибути до військової частини НОМЕР_1 .
За таких обставин варто зазначити наступне.
Згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
Абзацами першим-п'ятим частини другої статті 24 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Наведене кореспондується з нормами пунктів 144-1-144-2 Положення №1153/2008.
Згідно абзацу 1 пункту 144-5 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпункту "е" пункту 1, підпункту "е" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Відповідно до абзацу 1 пункту 144-6 Положення №1153/2008 для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
З аналізу наведених норм вбачається, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, можуть бути звільнені з військової служби виключно у разі набрання законної сили обвинувальних вироків стосовно них. При цьому Положення №1153/2008, зокрема розділ «Порядок призупинення та продовження військової служби», не містять норм, які передбачають можливість звільнення з військової служби військовослужбовцям, служба яким призупинена за пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Звільнення за нормами вказаного пункту Закону №2232-XII можливо лише після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
Як вбачається з обставин справи, ОСОБА_1 вважається таким, що незаконно та самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 25 серпня 2023 року, з 23 вересня 2023 року він вважався таким, що перебуває у розпорядженні командира 24 окремої механізованої бригади, а з 18 січня 2024 року військову службу ОСОБА_1 у Збройних Силах України призупинено.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 18 січня 2024 року відносно ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 (частина п'ята статті 407 Кримінального кодексу України).
Відтак, суд погоджується із позицією відповідача, не спростованою позивачем у ході судового розгляду цієї справи, про те, що згідно наведених вище норм та за наведених вище обставин рішення по рапорту позивача про звільнення з військової служби неможливо прийняти до повернення позивача до військової частини, яку він самовільно залишив (згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення №1153/2008), або до набрання законної сили обвинувального вироку (відповідно абзацу 1 пункту 144-5 Положення №1153/2008), або після продовження його військової служби (у відповідності до абзацу 1 пункту 144-6 Положення №1153/2008).
Як слідує з матеріалів справи, станом на момент розгляду даної справи відомості щодо набрання законної сили обвинувального вироку відносно позивача або продовження його військової служби ні позивачем, ні відповідачем до суду не надано.
Що ж до тверджень у позові про наявність у позивача права на звільнення з військової служби у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, то такі в межах розгляду даного позову та за встановлених судом обставин оцінці не підлягають, адже обставини справи свідчать про те, що відповідачем таке право позивача фактично не заперечується. Водночас згідно позиції відповідача, для розгляду рапорту та його позитивного рішення ОСОБА_1 необхідно прибути до військової частини НОМЕР_1 .
Подання рапорту про звільнення з військової служби, на переконання суду, не тягне за особою беззаперечне та автоматичне звільнення військовослужбовця з військової служби.
Крім цього, суд звертає увагу і на доводи відповідача, що не були не спростовані позивачем, про складення ОСОБА_1 рапорту з помилками, адресування такого не своєму безпосередньому командиру, що додатково унеможливлює розгляд такого рапорту.
З огляду на викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог та відсутність правових підстав для задоволення цього позову.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачем доведено, що у спірних відносинах він діяв обґрунтовано та правомірно. Тому, позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 березня 2024 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ); відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя О.П. Лелюк