11 березня 2024 року
справа №380/92/24
провадження № П/380/93/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3; ЄДРПОУ: 40108833), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області (код ЄДРПОУ 40108833) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017;
зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (код ЄДРПОУ 40108833) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області (код ЄДРПОУ 40108833) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з 01.02.2021 по 30.07.2023;
зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (код ЄДРПОУ 40108833) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) доплату до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з 01.02.2021 по 30.07.2023;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області (код ЄДРПОУ 40108833) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки (за стаж в поліції) за 2021-2022р.р. та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2021-2023 р.р.;
стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (код ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки (за стаж в поліції) за 2021-2022 та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2021-2023 в розмірі 123 891грн. 20 коп;
стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області, звідки був звільнений наказом №440 о/с від 04.10.2023. Однак при звільненні зі служби в поліції відповідач не провів з позивачем усіх належних розрахунків, зокрема, не виплатив компенсацію за невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 та доплату до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину та 30 днів після завершення карантину. Також позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Для відновлення свого порушеного права звернувся з позовом до суду.
Ухвалою від 08.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач 24.01.2024 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відповити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що грошова виплата має проводитися за наявності на це відповідних підстав, що визначені чинним законодавством, зокрема, індексація грошових доходів громадян проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін, обчисленого наростаючим підсумком, перевищить поріг індексації, який становить 103 % (абзац другий пункту 1-1 Порядку № 1078). Для проведення подальшої індексації обчислення індексу споживчих цін здійснюється за місяцем, у якому відбувається перевищення порога індексації. Підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією проводиться з місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін і на підставі якого відбувається перевищення порога індексації. Можливість проведення індексації грошових доходів залежить від порогу індексації величини індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. В свою чергу, якщо величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, індексація грошових доходів в такому місяці не проводиться. Враховуючи те, що у листопаді-грудні 2015 року та у січні - березні 2016 року величина індексу споживчих цін не перевищувала встановлений законом поріг у 103 %, тому у відповідача не виникло обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, яка проводиться в наступному місяці за місяцем публікації індексу, а тому позовні вимоги в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 травня 2016 року є такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки відповідач зазначає, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Беручи до уваги вищенаведене, обов'язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення. Відповідно до статті 94 Закону України №580-VІІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання. Таким чином, відповідно до вимог Закону №580-VІІІ та Порядку №260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Також передбачено вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов'язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю». Враховуючи вищенаведені норми права та судову практику, ГУНП у Львівській області вважає, що підстав для виплати компенсації за невикористану відпустку у 2021-2022 році немає. Додаткову відпустку надають понад щорічні основну та додаткову відпустки. Таку відпустку працівник повинен використати протягом календарного року. Якщо працівник не реалізував своє право на таку відпустку в поточному році, перенесення її на наступний не допускається.
Щодо додаткової доплати до грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу в умовах забезпечення життєдіяльності населення, в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 відповідач зазначає, що вирішальним для визначення права позивача у цій справі на отримання відповідної доплати згідно постанови № 375 є те, чи залучався позивач протягом спірного періоду до виконання таких обов'язків, що дають право на отримання доплати, а також те, чи виносилися керівником ГУНП у Львівській області, або іншою уповноваженою на це особою, відповідні накази стосовно встановлення у спірний по цій справі період доплата поліцейським, які забезпечували правопорядок і безпеку громадян та внаслідок виконання своїх обов'язків мали безпосередній контакт з населенням, пропорційно відпрацьованому часу в особливих умовах. Також повідомляє що керівником ГУНП у Львівській області щодо позивача у справі не виносилися накази про встановлення виплати за спірний період доплати поліцейським за службу в особливих умовах згідно постанови № 375.
Вимоги щодо нарахування середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку відповідач вважає передчасними та як наслідок, такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку із відсутністю фактичного розрахунку оскаржуваних сум із працівником.
Представник позивача 30.01.2024 подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що позивача прийнято на службу в поліцію з 07.11.2015 та встановлено посадовий оклад. Оскільки Національна поліція України є новоствореним органом, для всіх її працівників вперше визначено посадові оклади з листопада 2015 року. Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем встановлення посадових окладів - грудень 2015 року. Також зазначив, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону "Про відпустки" та статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (пункт 22 постанови ВС від 7 травня 2020 року у справі №360/4127/19). З огляду на зазначене вважає, що при звільненні позивача як учасника бойових дій, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним відпустки за 2021-2023 роки. Також зазначив, що неприйняття відповідачем наказів про встановлення спірної доплати, по суті є складовою предмету позову, оскільки позивач вважає, що відповідач повинен був такі накази видати тому, що він працював в умовах карантину, як це передбачено постановою №375. У зв'язку з цим неприйняття зазначених наказів не є перешкодою для задоволення позову, оскільки у випадку задоволення вимог позивача відповідач повинен прийняти такі накази за спірний період часу, визначивши відсотковий розмір додаткової доплати до грошового забезпечення, після чого нарахувати і виплатити позивачу невиплачену за цей час доплату. Також зазначає, що в контексті того, що відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення в повному обсязі, доплату за роботу в умовах карантину та компенсацію за невідбуті відпустки, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку.
Представник відповідача 12.02.2024 подав додаткові пояснення у справі, у яких вказав, що на виконання пункту 4 Постанови № 375 Міністерством внутрішніх справ видано наказ від 03 червня 2020 року № 431 «Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину», яким визначено керівникам, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) Національної поліції України (пункт 2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) з розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (пункт 3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у пункті 1 цього наказу (пункт 4). При цьому для оцінки того, чи відповідають такі обов'язки визначеним постановою № 375 критеріям, визначальним фактом є не безпосередній контакт з населенням під час несення служби, зокрема, а забезпечення життєдіяльності населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) через безпосередній контакт з населенням. Таким чином, звертаємо увагу суду на те, що на додаткову доплату за Постановою № 375 мають право, зокрема, лише поліцейські, які внаслідок забезпечення життєдіяльності населення мають з ним безпосередній контакт. Також зазначив, що в спірних правовідносинах обов'язковим є встановлення усього періоду затримки розрахунку, тобто із дня звільнення позивача зі служби в поліції по день фактичного розрахунку, та визначення конкретного грошового розміру середнього грошового забезпечення, який належить стягнути із відповідача за цей період затримки розрахунку при звільненні, тоді як на виконання зазначеного судового рішення позивачу не проведено перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, тому, ГУНП у Львівській області приходить до висновку, що у спірних правовідносинах відсутній момент припинення правопорушення - виплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, що унеможливлює визначити період затримки розрахунку при звільненні та розмір середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні.
Представник позивача 16.02.2024 подав додаткові пояснення, у яких вказав, що на посаді старшого оперуповноваженого позивач безпосередньо виконував обов'язки із забезпечення життєдіяльності населення, у зв'язку з чим мав з населенням безпосередній контакт, що випливає із завдань та обов'язки визначених в розділі 2 «Завдання і обов'язки» Посадової інструкції старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області від 10.06.2020. Зокрема, згідно інструкції позивач як старший оперуповноважений виконував відповідні завдання та функції щодо розкриття кримінальних правопорушень; залучав до співпраці джерела оперативної інформації, розглядав матеріали за зверненнями громадян; здійснював супровід кримінальних проваджень, здійснював прийом громадян, приймав участь в охороні громадського порядку, та виконував інші передбачені інструкцією обов'язки в безпосередньому контакті з населенням. В іншу частину спірного періоду - з 17.03.2022 по 30.07.2023 позивач проходив службу на посаді інспектора сектору ювенальної превенції Львівського районного управління поліції №1 ГУНП. Відповідно до пункту п.2 посадової інструкції за цією посадою позивач також виконував роботу із здійснення захисту прав дітей та забезпеченні правопорядку і безпеки громадян, виконання якої дає право на отримання доплати, передбаченої Постановою КМУ №375. Відповідно до посадової інструкції мета роботи інспектора сектору ювенальної превенції полягає в захисті прав дітей, здійснення посадових обов'язків передбачає постійний безпосередній контакт з дітьми та населенням. Неприйняття відповідачем наказів про встановлення доплати, по суті є складовою предмету позову, оскільки позивач вважає, що відповідач повинен був такі накази видати тому, що він працював в умовах карантину, як це передбачено постановою №375. Також зазначив, що посилання відповідача на наявність підстав для зменшення розміру відшкодування передбаченого ст. 117 КЗпП України з посиланням на практику застосування викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі N751/9584/15-ц при розгляді справи не є коректним і підставним, оскільки така прийнята 26.06.2019, а Закони України N 2136ІХ, N 2352-IX зі змінами відповідно 15.03.2022 і 01.07.2022, а саме з абсолютними різними редакціями ст. 117 КЗпП. Прийняті поправки у 2022 році у вказані закони, змінили законодавчі нормативи і чітко визначили новий порядок компенсації за порушення роботодавцем свого зобов'язання і трудових прав позивача, тобто звузили період розрахунку середнього заробітку для відшкодування за затримку виплати заробітної плати.
22.02.2024 представник позивача подав заяву про компенсацію судових витрат, у якій просив стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Представник відповідача 28.02.2024 подав заперечення на заяву про компенсацію судових витрат, у яких зазначив, що заявлені позивачем до відшкодування 15 000,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області від 04.10.2023 №440 о/с «Про особовий склад» майора поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за станом здоров'я (через хворобу).
Представник позивача звертався до відповідача із адвокатськими запитами від 14.11.2023, від 07.12.2023 та від 18.12.2023, у яких просив повідомити зокрема, про нараховану і виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 та про нараховану і виплачену доплату до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, установленого Кабінету Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за період з 01.02.2021 до закінчення карантину.
Листом від 11.12.2023 №Д-117/Аз/17/01.2023 відповідач повідомив представника позивача, що у період з 07.11.2015 по 31.10.2017 поліцейським не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення у зв'язку із відсутністю слова «поліцейських» у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку проведення індексації грошових доходів населення» №1078 від 17.07.2003. Зазначив, що виплата індексації грошового забезпечення розпочалась з 01.11.2017 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №782, якою внесено зміни до п.2 Порядку №1078. Доплата до грошового забезпечення на період дії карантину за період з 01.01.2021 не нараховувалась, тому що до УФЗБО не надходила інформація (відомості) щодо здійснення поточного контролю за перебуванням особи в місці самоізоляції, здійснення поточного контролю на вулицях, у парках, інших громадських місцях, контролю за дотриманням умов самоізоляції особами з підтвердженим випадком COVID-19 та контактними особами, які перебувають на самоізоляції, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236.
Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернувся до суду.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з частиною п'ятою статті 94 Закону №580-VIII грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 33 Закону України №108/95-ВР в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Згідно з ч. 5 ст. 95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 р. № 2017-ІІІ (далі - Закон № 2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина 2 статті 19 Закону № 2017-ІІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон України №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Згідно з ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
З огляду на викладене, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
Частиною 2 ст. 5 Закону України №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі Порядок №1078 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 06.02.2003 №491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.
Тобто сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України №1282-ХІІ, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Таким чином індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У цій справі спірною є виплата позивачу індексації за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року.
Суд зазначає, що системний аналіз норм Закону № 2017-ІІІ та Закону № 1282-ХІІ дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому, відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №782 внесено зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, доповнивши абзац п'ятий після слова «військовослужбовців» словом «поліцейських».
Як вже встановлено судом та не заперечується сторонами, у період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року позивачу індексація грошового забезпечення не виплачувалась. Відповідач мотивує вказану бездіяльність тим, що зміни до Порядку №1078, які зобов'язують здіснювати індексацію грошового забезпечення поліцейських, були внесені лише 18.10.2017 постановою Кабінету Міністрів України №782.
Однак суд звертає увагу, що положення Закону №580-VIII мають вищу юридичну силу, ніж положення Порядку №1078. Суд відхиляє доводи відповідача про те, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України №782, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Саме такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 2140/1763/18 та від 21.01.2021 у справі №160/35/20.
Оскільки індексація грошового забезпечення прямо передбачена положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", тому, в силу положень ч. 2 ст. 8 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
Тому суд приходить до висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо не проведення індексації грошового забезпечення позивача за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року включно.
Щодо вимог представника позивача про виплату доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з 01.02.2021 по 30.07.2023 суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 за № 988, яка набрала чинності 02.12.2015, затверджено, зокрема, схему окладів за спеціальним званням поліцейських, схеми посадових окладів поліцейських, пунктом 1 якої установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» від 29 квітня 2020 року № 375 (далі Постанова №375) встановлено, що на період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів (пункт 5 Постанова №375).
Згідно з пунктом 4 Постанови №375 перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику. Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.
Отже, підставою для отримання доплати за Постановою № 375 є сукупність таких умов: 1) особа є, зокрема, поліцейським; 2) забезпечує життєдіяльність населення.
Забезпечення життєдіяльності населення - комплекс організаційних, економічних, соціальних та інших заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров'я, працездатності людей, які здійснюються з метою планування і підготовки до нормованого (у разі необхідності) забезпечення населення продовольчими та непродовольчими товарами, медичним обслуговуванням, послугами зв'язку, транспорту, комунальними та побутовими послугами в особливий період.
У загальному розумінні під громадським порядком розуміють урегульовану правовими та іншими соціальними нормами певну частину суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності у відповідних сферах, забезпечують недоторканність життя, здоров'я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян.
Громадський порядок у вузькому розумінні визначається як морально-правовий стан суспільства, при якому компетентні органи виконавчої влади шляхом поліцейського нагляду забезпечують безпеку і правомірну поведінку громадян в громадських місцях, вільне використання ними своїх прав і свобод, а також упорядження громадських місць, яке сприяє трудовій діяльності та відпочинку громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» установлено з 12 березня до 03 квітня 2020 року на усій території України карантин. Надалі постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №239 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», від 22 квітня 2020 року № 291 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», від 04 травня 2020 року №343 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», від 20 травня 2020 року №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», від 17 червня 2020 року №500 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», від 22 липня 2020 року №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 26 серпня 2020 року №760 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», від 13 жовтня 2020 року № 956 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) період дії карантину продовжувався.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19. спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 червня 2020 року №485 «Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я» затверджено Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я (далі - Порядок №485). Порядок №485 визначає механізм використання коштів державного бюджету, зокрема, за програмою «Здійснення доплати військовослужбовцям Національної гвардії, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками».
Відповідно до пункту 2 Порядку №485 головним розпорядником бюджетних коштів є МВС. Відповідальними виконавцями бюджетних програм є МВС, Національна гвардія, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС та Національна поліція (далі - органи системи МВС).
Згідно з пунктом 3 Порядку №485 бюджетні кошти спрямовуються органами системи МВС на безповоротній основі для здійснення доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії та Адміністрації Держприкордонслужби, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 р. № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни».
Для здійснення вказаних видатків головним розпорядником коштів Міністерством внутрішніх справ України передбачено бюджетну програму по КПКВК 1007060 «Здійснення доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками».
На виконання пункту 4 Постанови № 375 Міністерством внутрішніх справ видано наказ від 03 червня 2020 року № 431 «Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину», яким визначено керівникам, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) Національної поліції України (пункт 2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) з розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (пункт 3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у пункті 1 цього наказу (пункт 4).
Отже, вказана доплата здійснюється не всім поліцейським, а лише окремим категоріям поліцейських, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов'язків забезпечують життєдіяльність населення у зв'язку з чим мають з населенням безпосередній контакт.
Відповідач обґрунтовує невиплату позивачу доплати до грошового забезпечення на період дії карантину за період з 01.01.2021 тим, що до УФЗБО не надходила інформація (відомості) щодо здійснення поточного контролю за перебуванням особи в місці самоізоляції, здійснення поточного контролю на вулицях, у парках, інших громадських місцях, контролю за дотриманням умов самоізоляції особами з підтвердженим випадком COVID-19 та контактними особами, які перебувають на самоізоляції.
Судом встановлено з послужного списку позивача, що у період з 01.12.2016 по 04.02.2021 він перебував на посаді старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Шевченківського відділу ГУНП у Львівській області, з 04.02.2021 по 10.08.2021 - на посаді старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Львівського регіонального управління поліції у Львівській області, з 10.08.2021 по 17.03.2022 старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Львівського регіонального управління поліції №1 ГУНП у Львівській області, з 17.03.2022 до моменту звільнення - на посаді інспектора сектору ювенальної превенції Львівського регіонального управління поліції №1 ГУНП у Львівській області.
У матеріалах справи наявна посадова інструкція старшого уповноваженого відділу кримінальної поліції, у якій вказано що позивач працював на лінії по розкриттю шахрайств та господарських злочинів і мав наступні завдання та обов'язки: зокрема, виконання ухвал та постанов суду, прокуратури щодо доставлення учасників судового процесу на судові засідання; здійснення прийому громадян, перевірки скарг і заяв у межах своєї компетенції, участь у забезпеченні охорони громадського порядку під час масових заходів.
Також до суду було подано посадову інструкцію інспектора сектору ювенальної превенцїї Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області, згідно з якою позивач при виконанні обов'язків за вказаною посадою, мав наступні завдання й обов'язки, зокрема, вжиття заходів щодо запобігання та протидії жорстокому поводженню з дітьми, у тому числі домашньому насильству та булінгу (цькуванню) учасника освітнього процесу; виявлення батьків або законних представників дитини, які ухиляються від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо створення належних умов для життя, навчання та виховання, ужиття передбачених законодавством заходів впливу; вжиття заходів щодо повернення дитини до освітнього процесу у разі позбавлення чи недотримання права дитини на здобуття загальної середньої освіти; здійснення контролю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавства щодо заборони продажу неповнолітнім особам алкогольних, слабоалкогольних напоїв і тютюнових виробів, а також щодо дотримання обмежень перебування дітей у нічний час у закладах, в яких провадиться діяльність у сфері розваг, та закладах громадського харчування; відвідини дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, за місцем їх проживання разом із службою у справах дітей для з'ясування умов проживання, а у разі загрози життю чи здоров'ю, вжиття заходів відповідно до чинного законодавства та у межах компетенції тощо.
Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що посадові обов'язки позивача свідчать про те, що він бере участь у забезпеченні життєдіяльності населення, зокрема шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, захисті прав дітей, у зв'язку з цим перебував у безпосередньому контакті з населенням.
Окрім того, відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати на період дії карантину не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Вказана правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 18.12.2018 по справі № 820/4619/16 та від 14.03.2019 по справі № 820/660/17.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для виплати позивачу доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з 01.02.2021 по 30.07.2023, пропорційно відпрацьованому часу протягом вказаного періоду
Щодо вимоги позивача про компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки (за стаж в поліції) за 2021-2022р.р. та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2021-2023 р.р. суд зазначає таке.
Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасники бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Обчислення тривалості відпусток поліцейських визначено у статті 93 Закону №580-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частинами 2-7 статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році.
Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб.
Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Відповідно до частини дев'ятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
Також, згідно з частиною десятою статті 93 Закону №580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідно до частини одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції.
За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 7 і 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Суд, з огляду на відсутність на момент звільнення позивача правового врегулювання спеціальним законодавством питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за попередні роки та керуючись приписами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що при вирішенні питання щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки підлягали застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону України «Про відпустки».
Згідно із статтею 24 Закону №504/96-ВР і статтею 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Із аналізу вищенаведених норм вбачається, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Судом встановлено, що відповідно до довідки Головного управління Національної поліції у Львівській області від 23 січня 2024 року №43, позивач за час проходження служби в ГУНП у Львівській області за 2021-2023 роки не використав щорічні відпустки, а саме: за 2021 рік у кількості 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки; за 2022 рік у кількості 30 календарних днів основної відпустки, 15 календарних днів додаткової відпустки та 14 календарних днів додаткової відпустки, як учасник бойових дій. за 2023 рік у кількості 14 календарних днів додаткової відпустки, як учасник бойових дій.
Водночас, згідно з наказом від 04.10.2023 №440 о/с, яким позивача було звільнено зі служби в поліції, під час звільнення йому було виплачено компенсацію за невикористану відпустку за фактично відпрацьований час у 2023 році, тривалістю 22 доби основної відпустки та 11 діб додаткової відпустки.
Відтак суд зазначає, що позивачу при звільненні підлягала виплата компенсація за всі невикористані під час служби в Національній поліції України дні відпустки, як щорічної, так і додаткової.
За вказаних умов суд приходить до висновку про зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2021-2022 рік та за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки. При цьому, в задоволенні іншої частини заявлених вимог суд відмовляє у зв'язку з невірним зазначенням представником позивача років, за які підлягає стягненню компенсація за невикористані дні відпусток.
Позовні вимоги в частині встановлення конкретного розміру компенсації за невикористані дні основних та додаткових відпусток за спірний період в сумі задоволенню не підлягають, оскільки станом на дату вирішення адміністративної справи у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем будуть порушені права позивача в частині належного розрахунку вказаної вище компенсації, отже, у даному випадку, суд вважає належним способом захисту прав позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористані дні основних та додаткових відпусток за спірний період без встановлення її суми.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку суд зазначає таке.
Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Згідно зі ст.116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст.117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби), передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Як вже встановлено судом за обставинами справи, що розглядається, спір про розміри належних звільненому працівникові сум вирішено на користь працівника, а тому за умовами частини другої статті 117 КЗпП України відшкодування витрат у вигляді середнього заробітку у спірному випадку покладається саме на власника або уповноваженого ним органу, який повинен вчинити такі дії при виплаті всіх сум на виконання рішення суду у даній справі.
Відтак суд приходить до висновку про передчасність вказаної вимоги та, як наслідок, відмови у її задоволенні.
Окрім цього, позивач зможе визначити остаточний обсяг своїх вимог до Головного управління Національної поліції у Львівській області тоді, коли таке правопорушення буде припиненим, тобто відбудеться факт розрахунку з ним.
Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №360/1159/19.
З цих підстав покликання представника позивача на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20.07.2023 у справі №200/18480/21, не є релевантним, оскільки у вказаній справі позивач зазначав конкретний часовий проміжок, за який просив стягнути середній заробіток: з моменту звільнення до дня ухвалення судового рішення.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
Також позивач подав клопотання про стягнення судових витрат у розмірі 15 000 грн. Разом з клопотанням представник позивача подав копію договору про надання правової допомоги №07/11 від 10.11.2023, ордер на надання правової допомоги серії ВС №1249420, акт прийому-передачі наданих послуг від 16.02.2024, квитанції про банківські перекази.
Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору
Відповідно до положень частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони; співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21.
Заявляючи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15 000 грн.
З іншої сторони, відповідач заперечує щодо стягнення витрат на правову допомогу, вважає вимогу про стягнення витрат на правову допомогу не доведеною, не співмірною із складністю справи, а також заявляє клопотання про її зменшення.
Суд, у свою чергу, зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд проаналізував акт про надану правову допомогу від 16.02.2024. Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд зазначає, що представником позивача не надано суду належних доказів співмірності заявленої вартості послуг адвоката щодо вивчення наданих документів та щодо представництва позивача у суді. Зокрема, не наведено обґрунтування заявленої тривалості 12 годин на аналіз документів, аналіз судової практики, подання адвокатський запитів, складення позовної заяви та подання її до суду. Також не наведено обґрунтування заявленої фіксованої вартості 1000 грн за годину наданої послуги, не доведено співмірності фіксованої вартості наданих послуг із послугами, які фактично були надані.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною (предметом) позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни (предмету) позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.11.2022 у справі №440/5567/21.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте, цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Також у постанові від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20 Верховний Суд зазначив, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Вказані висновки Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Також суд при вирішенні заяви враховує, що за наслідками розгляду справи позовні вимоги було задоволено частково, тому судові витрати підлягають покладенню на обидві сторони, пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З наведеного, суд доходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу на суму 2000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідних положень КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3; ЄДРПОУ: 40108833) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо не виплати ОСОБА_1 суми доплати до грошового забезпечення за період з 01.02.2021 по 30.07.2023 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 № 375.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3; ЄДРПОУ: 40108833) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) суми доплати до грошового забезпечення за період з 01.02.2021 по 30.07.2023 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 № 375.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2021-2022 рік та за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3; ЄДРПОУ: 40108833) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2021-2022 рік та за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3; ЄДРПОУ: 40108833) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Чаплик І.Д.