11 березня 2024 року Справа № 280/249/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, ЄДРПОУ 44118663)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
05.01.2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач) в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 29.06.2023 № 0039454-2409-0827-UA23060110000049870.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що належний позивачу на праві власності об'єкт нежитлової нерухомості має сільськогосподарське призначення та відповідно до абзацу «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно. Вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідачем прийнято безпідставно, тому просить суд його скасувати.
Представник відповідача скористався правом на подання відзиву, проти задоволення позовних вимог заперечив. Зазначив, що позивач є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки нерухомість, яка перебуває у її власності є об'єктом нежитлової нерухомості, а не будівлею сільськогосподарського товаровиробника. Також на переконання Податкового органу, позивачка не є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України. В задоволенні позову просить відмовити.
Ухвалою суду від 10.01.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, суд встановив наступне.
Позивачу з 18.02.2021 на праві власності належить теплиця загальною площею 1155,8 кв м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
На підставі зазначеної інформації Головним управлінням ДПС у Запорізькій області 29.06.2023 було сформовано податкове повідомлення - рішення по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки № 0039454-2409-0827-UА23060110000049870 на суму 28895,00 грн за 2021 рік.
Вважаючи прийняте відповідачем податкове повідомлення - рішення протиправним позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України).
Пунктом 4.3 ст. 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому, відповідно до п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 ПК України.
Згідно ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до пп. 10.1 та 10.2 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Таким чином, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 ПК України.
За приписами п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
Підпунктом 12.3.2 пунктом 12.3 статті 12 ПК України визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Відповідно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно з пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі, якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.
Відповідно до п. 12.4 ст. 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, крім іншого:
12.4.1. встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом;
12.4.2. визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу;
12.4.3. прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Пунктом 12.5 ст. 12 ПК України визначено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачено статтею 266 ПК.
Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (пп. 266.3.1, пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).
За приписами пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, внесено зміни до ПК України й підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в такій редакції: не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
З аналізу наведених вище норм підпункту 266.2.2 «ж» пункту 266.2 статті 266 ПК України вбачається, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Залежно від періоду застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 160/9061/20, від 27 січня 2022 року у справі № 820/4188/17.
Так, пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Таким чином визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», проте в даній адміністративній справі предметом є сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).
Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-III сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Так, відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575-VI виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття сільськогосподарський товаровиробник не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 560/168/19.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачка не перебуває на податковому обліку як фізична особа - підприємець і відповідно, не використовує теплицю за функціональним призначенням у власній господарській діяльності.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що позивачем до контролюючого органу не надавались податкові декларації про майновий стан і доходи, де були б відображені доходи від продажу власної сільськогосподарської продукції як товаровиробника.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачка не підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні їй на праві власності об'єкти нерухомого майна, зокрема: теплиця загальною площею 1155,8 кв м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у зв'язку із чим відповідачем правомірно визначено суму податкових зобов'язань.
Приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтовані, а відтак не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється так у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 258, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, ЄДРПОУ 44118663) -відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 11.03.2024.
Суддя О.В. Конишева