12 березня 2024 року Справа № 280/1341/24 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Кисіль Р.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у м. Запоріжжя та Запорізькій області (вул. Незалежної України, буд. 72-А, м. Запоріжжя, 69035) та Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Міністерство фінансів України (вул. Межигірська, 11, м. Київ, 04071) та Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
09.02.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява, надіслана засобами поштового зв'язку 07.02.2024, ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Служби судової охорони у м. Запоріжжя та Запорізькій області (далі - відповідач 1), та Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Міністерство фінансів України (далі - третя особа 1) та Державна казначейська служба України (далі - третя особа 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо невинесення наказу про нарахування та виплату позивачу, починаючи з 01.06.2022 по 20.01.2023, додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям»;
зобов'язати уповноважену особу відповідача 1 винести наказ про нарахування та виплату позивачу, починаючи з 01.06.2022 по 20.01.2023, додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям»;
зобов'язати відповідача 1 та відповідача 2 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, починаючи з 01.06.2022 по 20.01.2023, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям».
Крім того, просить: справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження, встановити відповідачу 2 та Територіальному управлінню Служби судової охорони у місті Києві та Київській області строк щодо надання суду звіту про виконання судового рішення.
Ухвалою від 14.02.2024 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
Відповідно до ухвали судді від 14.02.2024 позивачу необхідно було у визначений строк подати до суду:
у кількості примірників, відповідно до кількості учасників справи, оформленої із додержанням вимог ст. ст. 160, 161 КАС України позовної заяви, в якій, крім іншого, навести вірне найменування відповідача 1, зазначити відомості про наявність чи відсутність електронного кабінету у учасників справи (зокрема у позивача);
заяви про поновлення строку звернення до суду із цим позовом із доказами поважності таких причин;
документ про сплату судового збору у сумі 1211,20 грн.
23.02.2024 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додані: уточнена позовна заява (позовні вимоги не змінились), документ про сплату судового збору та клопотання про поновлення строку звернення до суду.
В період з 26.02.2024 по 10.03.2024 суддя перебував у відпустці.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суддя встановив наступне.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Необхідно звернути увагу на те, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач оспорює розмір додаткової винагороди до грошового забезпечення, яка не виплачувалась йому відповідачем з 01.06.2022 по 20.01.2023 під час проходження служби, яка є різновидом публічної служби, тобто спір виник у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу під час проходження ним публічної служби грошового забезпечення у неналежному розмірі.
Слід зазначити, що розмір грошового забезпечення відомий його отримувачу під час отримання відповідної виплати, отже саме з моменту не отримання грошового забезпечення у неналежному розмірі позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
За даними автоматизованої системи діловодства суду та Єдиного державного реєстру судових рішень суддею встановлено, що 14.07.2022 позивач вже звертався до суду із подібним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області та Державної судової адміністрації України, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо невинесення наказу про нарахування та виплату позивачу, починаючи з 24.02.2022, додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168;
зобов'язати уповноважену особу відповідача 1 винести наказ про нарахування та виплату позивачу, починаючи з 24.02.2022, додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168;
зобов'язати відповідача 1 та відповідача 2 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, починаючи з 24.02.2022 до дня припинення та/або скасування воєнного стану в Україні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.11.2022 у справі №280/4097/22, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.11.2023, позовну заяву позивача задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області щодо неприйняття наказу про виплату додаткової винагороди ОСОБА_1 у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно; зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Запорізькій області прийняти наказ про виплату додаткової винагороди позивачу у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно; зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168, за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Отже, про невиплату зазначеної додаткової винагороди позивачу було достовірно відомо вже станом на 14.07.2022.
Крім того, з розглянутих судом у справі №280/4097/22 позовних вимог вбачається, що позивачем вже фактично заявлялись позовні вимоги за період з 01.06.2022 по 20.01.2023 (заявлялись вимоги за період - починаючи з 24.02.2022 до дня припинення та/або скасування воєнного стану в Україні), й у задоволенні цієї частини позовних вимог відмовлено. Тобто, щодо спірних правовідносин вже наявне відповідне судове рішення.
При цьому поняття “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22, в якій зазначено, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин. Застосування такого підходу судом касаційної інстанції є сталим та послідовним.
Також слід врахувати висновки про те, що на підставі пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, від 20.05.2020 № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, від 22.07.2020 № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та від 09.12.2020 №1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (зі змінами), з 12.03.2020 по 30.06.2023 на території України було встановлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду до обставин даної справи, та враховуючи дію карантину до 30.06.2023, позивач міг звернутись до суду з даним позовом у строк до 01.10.2023.
Разом з тим, позов подано до суду 07.02.2024 (дата передачі позову відділенню поштового зв'язку), тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
В постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:
«26. Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
27. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
…
29. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
…
31. Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
32. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
33. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
34. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
…
47. Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
48. Ураховуючи те, що останній день перебігу процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку позивачкою за умови надання нею до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку».
Щодо посилення позивача на факт відмови відповідачами у виплаті позивачу додаткової винагороди за період з 01.06.2022 по 20.01.2023 суд зазначає, що в даному позові позивачем не оскаржується така відмова, а порушені вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідачів, про яку, як зазначено вище, позивачу було достовірно відомо вже станом на 14.07.2022.
Відтак, суддя висновує, що позивач не наводить жодних доводів, підтверджених належними доказами, що саме перешкоджало йому подати позов до суду у визначений чинним законодавством строк (до 01.10.2023). Отже, доказів поважності пропуску строку звернення до суду із цим позовом позивачем суду не надано.
Суддя зауважує, що учасники справи зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що законодавцем пов'язано початок перебігу строку звернення до адміністративного суду саме із днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а не наявністю висновку суду щодо правильності чи неправильності обраного способу захисту.
Окрім того, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не потрібно розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами пропущення процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати заяву у визначений законом строк у зв'язку з такими обставинами, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними фактичними даними.
Зі змісту наведених правових норм також убачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Отже, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі “Перетяка та Шереметьєв проти України”, заява №45783/05, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України”, заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії”, (“Perez de Rada Cavanilles v. Spain”), заява №28090/95).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року “Осман проти Сполученого Королівства”, (“Osman v. the United Kingdom”), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року “Круз проти Польщі”, (“Kreuz v. Poland”), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі “Пономарьов проти України” від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Розглядаючи подані документи суддя зазначає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, а заявлені причини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду з позовом в межах строку звернення до суду, тому суддя визнає підстави пропуску строку не поважними.
Згідно ч.1,2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи те, що позовну заяву із заявленими вимогами до відповідачів подано з порушенням установленого законом строку для звернення до адміністративного суду, матеріали справи не містять підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає поверненню позивачеві.
Керуючись статтями 123, 169, 241, 243, 246 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у м. Запоріжжя та Запорізькій області (вул. Незалежної України, буд. 72-А, м. Запоріжжя, 69035) та Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Міністерство фінансів України (вул. Межигірська, 11, м. Київ, 04071) та Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу із усіма доданими до неї матеріалами.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви, згідно з частиною 8 статті 169 КАС України, не позбавляють права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення ухвали у повному обсязі.
Суддя Р.В. Кисіль