СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/4809/24
пр. № 2-о/759/345/24
12 березня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Ключника А.С., за участю секретарів судового засідання - Марченко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про продовження обмежувального припису, -
07.03.2024 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася до суду із заявою про продовження обмежувального припису та просила видати обмежувальний припис строком на 6 місяців, оскільки ОСОБА_2 чинить фізичне та психологічне насильство щодо неї та їх неповнолітніх дітей.
У судове засідання заявник та заінтересована особа не з'явились, про день, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 350-5 ЦПК України неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається із матеріалів справи, заявник потерпає від насильства з боку ОСОБА_2 тривалий час, що почалося після припинення стосунків із ним. Заінтересована особа систематично вчиняє насильство відносно заявника, та неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема переслідує, ображає нецензурними словами, словесно погрожує застосуванням фізичного насильства. Систематичні протиправні дії заінтересованої особи призвели до психологічних страждань та погіршення якості життя заявниці та дітей.
Згідно зі ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Основним правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII). Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Домашнім насильством є діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункт 3 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Економічне насильство є формою домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи(пункт 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункт 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Постраждала особа має право на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства; звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству (пункти 1, 10 частини першої статті 21 № 2229-VIII).
До спеціальних заходів протидії домашньому насильству належить, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника (пункт 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII).
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1Закону № 2229-VIII).
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону № 2229-VIII).
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону № 2229-VIII).
Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (частина четверта статті 26 Закону № 2229-VIII).
Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування (частина перша статті 26 Закону № 2229-VIII).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Крім вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила СК України.
За правилами статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України, у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до ч. 1 ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
З матеріалів справи вбачається, що 07.09.2023 року суддею Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д. було ухвалено рішення по справі №759/16540/23, яким видано обмежувальний припис строком на шість місяців, тобто до 07 березня 2024 року. Але навіть після цього поведінка заінтересованої особи не змінилась.
08 вересня 20023 року було внесено до реєстру досудових розслідувань заяву про невиконання обмежувального припису ОСОБА_5 .
Факти вчинення насильства психологічного та фізичного характеру ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 та неповнолітніх дітей, підтверджуються матеріалами справи.
Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Левчук проти України» (заява № 17496/19), в якій визнав порушення ст.8 Конвенції з прав людини (право на повагу до приватного і сімейного життя). Згідно до ст.8 Конвенції з прав людини, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. ЄСПЛ у даній справі вказав, що покладаючись на статтю 8 Європейської Конвенції з прав людини, суди не мають бути надмірно формалістичними у своїх рішеннях, які викликають у особи почуття безкарності та піддають заявника, ще більшому ризику психологічного переслідування та нападу.
Тому, виходячи із принципу пропорційності, оцінюючи ризики продовження протиправної поведінки ОСОБА_2 , його вплив на заявницю та дітей, враховуючи дані про особу ОСОБА_2 , обґрунтованих підстав вважати, що він не здатний повністю контролювати свої дії, неодноразово демонстрував агресивну поведінку, тривалість та неодноразовість вчинення протиправних дій, суд вважає, що такі втручання в особисті права ОСОБА_2 як заборона перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 , які на праві власності не належать ОСОБА_2 , та не порушить його майнових прав, заборона наближатися на відстань 50 метрів до місця проживання (перебування), роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою ОСОБА_1 та неповнолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; є пропорційним, доречним та відповідає меті його застосування, та водночас забезпечить дієвий та ефективний захист заявниці від кривдника.
Домашнє насильство виступає грубим порушенням прав людини і зазіхає, передусім на її основні права, що підтверджено як у міжнародних правових актах, так і у рішеннях міжнародних інституцій, однією з яких є Європейський суд з прав людини.
При розгляді справ, в яких є прояви домашнього насильства, судді мають звертатися до прецедентної практики міжнародних і регіональних судових інституцій - Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини, Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, Європейського суду справедливості тощо.
Відповідно до правил ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995 004) та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини визнав, що насильство в сім'ї, якому держава вчасно не запобігла чи не зупинила, може призвести до порушення таких статей Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: 1) обов'язок дотримуватись прав людини (ст.1); 2) право на життя (ст.2); 3) заборона тортур або нелюдських чи таких, що принижують гідність, поводження чи покарання (ст.3); 4) право на повагу до особистого та сімейного життя (ст.8); 5) право на ефективні засоби правового захисту (ст.13); 6) заборона дискримінації (ст.14).
Так, порушення з боку держави прав людини у випадках, пов'язаних з насильством у сім'ї зафіксовано в судових рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема: - «А. проти Сполученого Королівства» (1998); «Е.С. та інші проти Словаччини» (№8227/04 від 15.09.2009); «Контрова проти Словаччини» (№7510/0431.5.2007); «Беваква та С. проти Болгарії» (№71127/01)12.6.2008); «Опуз проти Туреччини» (№33401/02 від 09.06.2009); «А.проти Хорватії» (№55164/18 від 14.10.2010); «Хайдуова проти Словаччини» (№2660/03 від 13.11.2010); «Бранко Томасік та інші проти Хорватії» (№46598/06 від 15.01.2009); «Савіни проти України» (2008рік).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського суду з прав людини свідчить, що насильство в сім'ї не є приватною чи сімейною справою, але є питанням, що зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Суд зазначає, що недостатньо мати закони щодо протидії домашньому насильству, більш важливим є наявність ефективних механізмів їхньої реалізації. Відсутність ефективного захисту з боку держави призводить до настання фактів тяжкого насильства в сім'ї.
З огляду на вказані обставини, суд доходить до висновку про необхідність видачі обмежувального припису, а тому заява про видачу обмежувального припису підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 350-6, 352-355 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про продовження обмежувального припису, - задовольнити.
Продовжити обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , на строк 6 (шість) місяців, яким встановити наступні заходи тимчасового обмеження:
1. Заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за наступними адресою:
- АДРЕСА_1 ;
- АДРЕСА_2 ;
- АДРЕСА_3 .
2. Заборонити ОСОБА_2 наближатись на відстань менше 50 метрів до місця проживання (перебування), роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
3. Заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою ОСОБА_1 та неповнолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб;
4. Заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису віднести на рахунок держави.
Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити уповноважений підрозділ Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також Святошинську районну у місті Києві державну адміністрацію.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Ключник А.С.