Номер провадження: 22-ц/813/1768/24
Справа № 521/4732/17
Головуючий у першій інстанції Плавич І. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
29.02.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28.03.2023 у складі судді Плавіч І.В.,
встановив:
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому після зміну предмету позову, просила витребувати від добросовісного набувача ОСОБА_2 на її користь квартиру, загальною площею 29,8 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка на підставі договору купівлі - продажу від 16.12.2016 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л. та зареєстровану в реєстрі за №4-2195, яка незаконно вибула з власності ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 33 885,2 гривень.
Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_1 на праві власності належала ізольована квартира, загальною площею 29,8 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі - продажу від 25.07.2012 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т.А. та зареєстрованим в реєстрі за №2080, право на яку було зареєстроване за ОСОБА_1 в Державному реєстрі прав 09.08.2012 року, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №351890 від 09.08.2012 року. Після придбання вищевказаної квартири позивач 29.08.2012 року зареєструвала місце постійного проживання за адресою вищевказаної квартири, що підтверджується довідкою (випискою з домової книги про склад сім'ї та реєстрації) від 30.08.2012 року, після чого заволоділа даною квартирою. 16.12.2016 року невстановлена особа, скориставшись тим, що позивач ОСОБА_1 в період з 19.06.2016 року по 12.02.2017 року перебувала за межами України, а саме працювала за контрактом на морському судні, скориставшись підробленими документами, а саме підробленим паспортом на ім'я ОСОБА_1 , 16.12.2016 року підписала від імені позивача договір купівлі - продажу квартири з ОСОБА_2 , який був посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л. та зареєстрований в реєстрі №4-2195, згідно якого покупець ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Факт того, що позивач на час укладення вищевказаного договору перебувала за межами України підтверджується відповіддю №23-3747 від 08.06.2017 року Державної прикордонної служби на адвокатський запит, що свідчить про неможливість укладення та підписання ОСОБА_1 договору купівлі - продажу 16.12.2016 року за місцезнаходженням Шостої Одеської державної нотаріальної контори, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Факт того, що особа, яка укладала вищевказаний договір, видаючи себе при цьому за ОСОБА_1 , скористалась підробленим паспортом на ім'я ОСОБА_1 , встановлений досудовим розслідуванням по кримінальному провадженню №12020160470005682 від 25.12.2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України, що підтверджується обвинувальним висновком в даному кримінальному провадженні. На теперішній час обвинувальний акт за даним кримінальним провадженням знаходиться на розгляді Приморського районного суду м. Одеси (справа №522/1539/20). Не дивлячись на те, що вищевказаний договір купівлі - продажу від 16.12.2016 року позивачем ОСОБА_1 не підписувався та фактично не укладався, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із власності ОСОБА_1 вибула та, на підставі вищевказаного договору, право власності на неї було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 , що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №76047158 від 16.12.2016 року. Вищевказаними діями щодо переходу права власності на дане нерухоме майно, позбавлення права власності позивача на нього та, як результат, вибуття з володіння позивача даного майна без його волі, порушені права позивача, передбачені нормами цивільного законодавства. Оскільки, наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено, то належним способом захисту прав ОСОБА_1 позивач вважає витребування майна, а саме квартири.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28.03.2023 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено: витребувано від добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартиру, загальною площею 29,8 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка на підставі договору купівлі - продажу від 16.12.2016 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л. та зареєстровано в реєстрі за №4-2195, незаконно вибула з власності ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 33 885,2 гривень.
Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна у добросовісного набувача відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позбавляючи її права власності на квартиру, як добросовісного набувача та покладаючи на неї весь тягар негативних наслідків, судом першої інстанції не було надано жодної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, що є прямим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Позивачем ОСОБА_1 не було доведено факту того, що квартира вибула з її володіння не за її волею, а іншим шляхом (п.3 ч. 1 ст. 388 ЦК України). Зазначає, що з огляду на те, що нотаріусу були надані повні та достовірні паспортні дані власника, оригінали правовстановлюючих документів, технічна документація та з урахуванням того, що у особи, яка видала себе за ОСОБА_1 , були наявні ключі від квартири, довідки про відсутність заборгованості, квартира була підготовлена до продажу ( чиста, прибрана, вільна від особистих речей), тому підстав вважати, що у діях власника не було волі на передачу майна іншій особі немає. Дії позивача щодо створення штучних перешкод для дослідження наявного в неї оригіналу договору купівлі-продажу квартири від 25 липня 2012 року лише додатково підтверджує про усвідомленість нею та її родичами про дії щодо продажу квартири, опосередковану або безпосередню участь у продажі невідомими особами спірної квартири та наявність волі щодо її відчуження. Також апелянт зазначила, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача судові витрати у розмірі 33 885,2 грн, які складаються з витрат про надання правничої допомоги у розмірі 16800 грн., а також у розмірі 8000 грн, судового збору у розмірі 222,2 грн. за проведення експертизи у розмірі 6848 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників процесу, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що спірне нерухоме майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза волею власника, іншим шляхом, що підтверджується відповіддю №23-3747 від 08.06.2017 року Державної прикордонної служби про те, що позивач на час укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.12.2016 перебувала за межами України, а також висновком експерта №1585 за результатами проведення судово - почеркознавчої експертизи від 26.05.2021 року, в якому зазначено, що підписи від імені ОСОБА_1 у договорі купівлі - продажу від 16.12.2016 року б/н, виконаному на фірмовому бланку НВІ №480946, розташований в рядку «ПРОДАВЕЦЬ»; договорі купівлі - продажу від 16.12.2016 року б/н, який знаходиться в матеріалах кримінального провадження №12016160470005682, розташований в рядку «Продавець» - виконані не ОСОБА_1 .
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира, загальною площею 29,8 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 25.07.2012 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т.А. та зареєстрованим в реєстрі за №2080, право на яку було зареєстроване за ОСОБА_1 в Державному реєстрі прав 09.08.2012 року, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №351890 від 09.08.2012 року.
Після придбання вищевказаної квартири позивач 29.08.2012 року зареєструвала місце постійного проживання за вищевказаною адресою.
16.12.2016 року укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_2 , який було посвідчено державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л. та зареєстрований в реєстрі №4-2195, згідно з яким покупець ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 на час укладення договору купівлі - продажу з ОСОБА_2 перебувала за межами України, що підтверджується відповіддю №23-3747 від 08.06.2017 року Державної прикордонної служби.
За фактом того, що особа, яка укладала вищевказаний договір, видаючи себе при цьому за ОСОБА_1 , скористалась підробленим паспортом на ім'я ОСОБА_1 , розпочато кримінальне провадження №12020160470005682 від 25.12.2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України.
Обвинувальний акт, за яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є потерпілими, скеровано до Приморського районного суду м. Одеси (справа №522/1539/20).
Висновком експерта №1585 за результатами проведення судово- почеркознавчої експертизи від 26.05.2021 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у договорі купівлі - продажу від 25.07.2012 року б/н виконаний на фірмовому бланку ВРТ №617099, розташований в рядку «ПОКУПЕЦЬ» - виконаний ОСОБА_1 ; підписи від імені ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу від 16.12.2016 року б/н, виконаному на фірмовому бланку НВІ №480946, розташований в рядку «ПРОДАВЕЦЬ», договорі купівлі-продажу від 16.12.2016 року б/н, який знаходиться в матеріалах кримінального провадження №12016160470005682, розташований в рядку «Продавець» - виконані не ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
За правилом статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до частини першої статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказів вірно встановлено, що спірна квартира вибула з власності позивача поза її волею, про що свідчить факт перебування позивача на час укладення договору купівлі-продажу від 16.12.2016 квартири за межами України, а також підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи, якою встановлено, що підпис у вказаному договорі купівлі-продажу виконано не позивачем.
Вказаний висновок експерта відповідачем будь-якими доказами не спростовано.
Крім того, суд вірно прийняв до уваги ту обставину, що за фактом того, що особа, яка укладала вищевказаний договір, видаючи себе при цьому за ОСОБА_1 , скористалась підробленим паспортом на ім'я ОСОБА_1 , розпочато кримінальне провадження №12020160470005682 від 25.12.2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України у межах якого позивача та відповідача визнано потерпілими.
На теперішній час обвинувальний акт за даним кримінальним провадженням знаходиться на розгляді у суді.
У пунктах 142, 145, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N183/1617/16-ц (провадження N 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Враховуючи беззаперечний факт того, що спірна квартира вибула з власності позивача поза її волею, апеляційний суд вважає, що витребування спірного майна з володіння добросовісного набувача ОСОБА_2 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у її право власності, оскільки права та інтереси позивачки переважають інтереси добросовісного набувача.
Водночас перевіряючи доводи апелянта в частині необґрунтованості судових, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Суд першої інстанції вирішуючи питання стягнення судових витрат виходив з того, що на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача ОСОБА_5 надано Договір про надання правничої допомоги №284/19 від 25.09.2019 року, укладений між Адвокатським об'єднанням «Магістр» та ОСОБА_1 , Договір про надання правничої допомоги №26/20 від 10.09.2020 року, укладений між адвокатом Згодою О.О. та ОСОБА_1 . Вартість послуг за цими договорами становить 16800 гривень та 8000 гривень, які позивачем були сплачені. Крім того, суд стягнув з відповідача на користь позивача витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 6864 грн.
Вбачається зі справи, що судом першої інстанції ухвалою від 01.03.2018 у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу. Проте, оскільки витребувані матеріали у встановлений термін не надійшли, встановлено неможливість проведення експертизи та повернуто матеріали разом з копією квитанції про сплату за проведення експертизи №18-2022 у розмірі 6864 грн.
Отже, враховуючи, що експертиза, призначена за ухвалою суду від 01.03.2018 проведена не була, підстави для стягнення з відповідача коштів за її проведення у розмірі 6864 грн. відсутні.
Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідачем були надані заперечення щодо визначеної позивачем у заяві про зміну предмету позову вартості витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 33 885,2 грн.
Апеляційний суд вважає, що витрати на правову допомогу у заявленому ним розмірі є завищеними, оскільки заявлений розмір судових витрат не відповідає принципу пропорційності та співмірності.
Також апеляційний суд враховує характер даних спірних правовідносин та ту обставину, що відповідач як і позивач у кримінальному провадженні, порушеному за фактом шахрайських дій, визнано потерпілою.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації для позивача у розмірі 4000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції щодо розміру стягнутих судових витрат з позивача на користь відповідача не відповідають обставинам справи та принципам співмірності та розумності, а тому судове рішення підлягає зміні в частині розміру судових витрат, які підлягають до стягнення з позивача на користь відповідача у розмірі 6221,20 грн., з яких 2221,20 грн. судовий збір, 4000 грн. витрати на правову допомогу.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28.03.2023 в частині судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 6221 (шість тисяч двісті двадцять одна) гривня, 20 копійок, в решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 12.03.2024
Головуючий Є.С. Сєвєрова
Судді: Л.М. Вадовська
О.С. Комлева