Номер провадження: 11-кп/813/1213/24
Справа № 495/1872/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
06.03.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 лютого 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №42022164020000011, внесеному до ЄРДР 22.03.2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407, ч. 4 ст. 409 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволено.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» строком на 60 діб, тобто до 21.04.2024 року включно.
Мотивуючи зазначене рішення, суд послався тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, та зазначив що подовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою, в тому числі ризику переховуватись від суду, незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала була прийнята в порушення норм матеріального права та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам та не підтверджуються жодними доказами, з огляду на наступне:
- стороною обвинувачення не було вчасно подано клопотання про продовження строків запобіжного заходу, який передбачений ст. 199 КПК України;
-в порушення ч. 2, 3 ст. 184 КПК України до клопотання не додано доказів завчасного вручення даного клопотання обвинуваченому та його захиснику;
- жодних обґрунтованих доводів та доказів вчинення незаконних дій обвинуваченим, прокурором доведено не було, не взято до уваги особу обвинуваченого та того факту, що він самостійно прибув до військової частини після лікування;
- прокурором існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, жодним чином не доведено;
На підставі наведеного захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу, постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, обвинувачений ОСОБА_8 підтримав захисника та просив задовольнити апеляційну скаргу.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржену ухвалу без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області знаходиться кримінальне провадження №42022164020000011, внесене до ЄРДР 22.03.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407, ч. 4 ст. 409 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
За таких обставин доводи захисника про відсутність обґрунтованих доводів та доказів вчинення обвинуваченим незаконних дій є передчасними і потребують перевірки під час розгляду кримінального провадження по суті.
Задовольняючи клопотання, суд першої інстанції з огляду на обставини, передбачені ст. 178 КПК України, погодився з доводами прокурора, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою, на даний час не зникли та продовжують існувати.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ним процесуальних обов'язків.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про те, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Як вбачається з обґрунтованих висновків суду, викладених в мотивувальній частині ухвали, в даному кримінальному провадженні продовжують існувати доведені прокурором ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, того, що обвинувачений ОСОБА_8 може вдатись до спроб переховування від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж провадженні, які обумовлені наступним:
- зважаючи на обставини інкримінованих кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407, ч. 4 ст. 409 КК України, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, ОСОБА_8 , перебуваючи на волі, будучи обізнаним про ступінь тяжкості пред'явленого обвинувачення та покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винним, буде мати можливість переховуватись від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності;
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
- з урахуванням процедури, яка передбачена КПК України щодо отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, апеляційний суд вважає, ризик впливу на вказаних осіб, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом. Крім того, свідків у даному кримінальному провадженні ще не допитано.
На думку апеляційного суду, встановлена в ухвалі суду першої інстанції наявність встановлених судом ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, відповідає фактичним обставинам справи, при розгляді апеляційної скарги не спростовані, будь-яких доказів про зменшення або зникнення цих ризиків стороною захисту не надано.
Матеріали справи не містять відомостей про обставини, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, апеляційним судом не встановлено.
Щодо посилань захисника, що стороною обвинувачення не було вчасно подано клопотання про продовження строків запобіжного заходу, та до клопотання не додано доказів завчасного вручення даного клопотання обвинуваченому та його захиснику, апеляційний суд зазначає наступне.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Так, із аналізу вищезазначених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що під час продовження строку застосування запобіжного заходу під час судового розгляду не вимагається обов'язкової наявності клопотання прокурора, суд першої інстанції зобов'язаний в будь-якому випадку повторно розглянути питання доцільності продовження строку тримання особи під вартою.
Апеляційний суд зазначає, що таке недотримання вимог саме ст. 184 КПК України враховуючи положення ст.ст. 315, 331 КПК України не є підставою для не розгляду клопотання, оскільки відповідно до ст.331 КПК України суд незалежно від наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта.
Крім того, як вбачається наданих апеляційному суду матеріалів, оскаржуваної ухвали суду та журналу судового засідання, прокурор надав письмове клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_8 дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Ні захисник, ні обвинувачений не були позбавлені можливості заявити клопотання про надання часу для ознайомлення у разі такої потреби з письмовим клопотанням прокурора про продовження строку тримання під вартою, однак у судовому засіданні обвинувачений та його захисник не просили відкласти розгляд справи або оголосити перерву для ознайомлення з клопотанням.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін, як законна та обґрунтована.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 лютого 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №42022164020000011, внесеному до ЄРДР 22.03.2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407, ч. 4 ст. 409 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4