11.03.24
22-ц/812/292/24
Єдиний унікальний номер судової справи 473/5292/23
Номер провадження 22-ц/812/292/24
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
11 березня 2024 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,
з секретарем судового засідання Голощаповою А.О.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Врадій Л.М.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області 04 січня 2024 року, під головуванням судді Вуїва О.В., в приміщені цього ж суду об 11 год. 50 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про зменшення розміру аліментів на утримання дитини,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 пред'явив позов до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про зменшення розміру аліментів на утримання дитини.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що судовим наказом, виданим Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області 20 березня 2019 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 (відбулась зміна прізвища на ОСОБА_4 ) на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 26 лютого 2019 року та до повноліття дитини.
Про наявність вказаного судового наказу позивач дізнався після відкриття виконавчого провадження №58825283 від 09 квітня 2019 року.
Починаючи з 2019 року державний виконавець нараховував аліменти, що підлягають стягненню з позивача у розмірі, що перевищує 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
ОСОБА_1 не працює, оскільки щодня повинен доглядати хворого батька, який має інвалідність 2 групи загального захворювання, з яким він проживає у однокімнатній квартирі. Також, щомісячно отримує компенсацію за надання соціальних послуг особі з інвалідністю другої групи в розмірі 570 грн. 71 коп., а тому не може сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив зменшити розмір аліментів, що стягується з нього за судовим наказом Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 березня 2019 року на користь ОСОБА_3 (натепер - ОСОБА_4 ) на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши розмір стягнення у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не більше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 лютого 2019 року та до повноліття дитини.
Відповідач ОСОБА_2 надала до суду відзив, в якому просила у задоволені позову відмовити. Зазначала, що законом не передбачено звільнення платника аліментів від зобов'язання щодо їх сплати у разі втрати ним роботи чи перебування у статусі безробітного. При визначені розміру аліментів, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 державний виконавець виходив з 1/4 частини середньої заробітної плати працівника даної місцевості, що відповідає вимогам чинного законодавства, а тому посилання позивача на те, що державний виконавець завищував розмір аліментів є безпідставним. Вказує на те, що за наявною у неї інформацією батько позивача проживає окремо від нього разом із своєю дружиною. Також наголошує, що на законодавчому рівні встановлено, що розмір аліментів на дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а тому вимоги позивача встановити розмір аліментів не більше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку є безпідставною.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 січня 2024 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на час вирішення спору дійсно не працевлаштований, має на утриманні непрацездатного батька (інваліда другої групи) та здійснює за ним догляд, жодних доходів (за винятком компенсації за надання соціальних послуг батькові) не отримує. Проте, позивач не надав належних та достатніх доказів, що вказують на динаміку зміни його матеріального або сімейного стану у бік погіршення після ухвалення судового рішення про стягнення з нього аліментів, зокрема не довів саме факту погіршення матеріального стану в порівнянні з минулим періодом його життя.
Водночас вимога позивача про зменшення розміру аліментів шляхом їх стягнення у розмірі не більше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (в межах сплати ним аліментів у частці від заробітку) суперечить положенням ч.2 ст.182 СК України, яка встановлює мінімальний гарантований розмір аліментів на дитину, який не підлягає зменшенню, а саме імперативну вимогу, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Тому зменшення розміру аліментів, визначених у частці від заробітку платника, здійснюється за наслідками подачі позову про перегляд саме такої частки, а не встановленого законом гарантованого мінімального розміру аліментів.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення міськрайонним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення міськрайонного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
В апеляційній скарзі позивач посилається на ті ж самі обставини та доводи, які він зазначив в позовній заяві.
Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
У частині першій ст.3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частинами 1,2 ст.27 Конвенції встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.ст.150,180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями ст.181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 1 статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст ст.ст.181,192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
З матеріалів справи убачається, що сторони є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.20).
Судовим наказом Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 березня 2019 року у цивільній справі №473/896/19 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 (натепер - ОСОБА_4 ) на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно аліменти у розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 26 лютого 2019 року та до повноліття дитини (а.с.12).
Постановою старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 09 квітня 2019 року відкрито виконавче провадження №58825283 за вищевказаним судовим наказом (а.с.13-14).
Постановою старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 02 березня 2021 року накладено арешт на все рухоме майно, банківські рахунки, кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржнику від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахування виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 41 925 грн. (а.с.15-16).
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1 та 2 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, колегія суддів зауважує, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Положеннями ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
При цьому, державою щорічно встановлюється прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення для загальної оцінки рівня життя в Україні.
Таким чином, аналізуючи вищезазначені норми закону, колегія суддів виходить з того, що батьки кожної дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров'я та розвитку дитини. А кожен з батьків повинен надати кожній дитині утримання у розмірі не меншому половини цього прожиткового мінімуму щомісячно.
Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що останній не просить зменшити розмір стягнутих аліментів, а фактично просить встановити судовим рішенням, що розмір стягнутих аліментів не повинен перевищувати 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (в межах сплати ним аліментів у частці від доходу), що фактично суперечить положенням ч.2 ст.182 СК України, відповідно до якої саме законом встановлено мінімально гарантований розмір аліментів на одну дитину, менше розміру якого суди призначити аліменти не можуть та відповідно й не можуть змінити такий розмір за судовим рішенням.
За такого, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, а фактично зводяться лише до переоцінки доказів, а тому відхиляються колегією суддів.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, то понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в апеляційному порядку перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.В. Самчишина
Повний текст судового рішення
складено 12 березня 2024 року