“06” березня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2024 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
- обвинуваченого за ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 436-2 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою до 30 березня 2024 року включно.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доповнень до неї
Обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою обрати щодо нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або особистої поруки.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обвинувачений ОСОБА_6 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою.
Зазначає про відсутність ризиків переховуватися від суду, оскільки він має наміри довести свою невинуватість у вчиненні інкримінуємих йому кримінальних правопорушень.
Щодо ризику впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні зазначає, що вони вже були допитані у судовому засіданні та намірів впливати на них не має.
У доповненнях до апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що ухвала про продовження строку тримання під вартою постановлена незаконним складом суду, оскільки діяльність Ленінського районного суду м. Миколаєва є неконституційною.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
На розгляді Ленінського районного суду м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження №22022150000000162 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 436-2 КК України.
У суд першої інстанції надійшло клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою на 60 днів, яке обґрунтоване тим, що на даний час існують ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування обвинуваченого від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень та незаконного впливу на потерпілого.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд дійшов висновку, що на даний час продовжують існувати ризики ухилення обвинуваченого від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень та незаконного впливу на потерпілого, які існували при застосуванні та продовженні йому вказаного запобіжного заходу.
Зазначене підтверджується тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні ряду умисних злочинів, частина з яких належить до особливо тяжких та тяжких, він має достатню обізнаність, щоб розуміти тяжкість покарання, що йому загрожує у випадку визнання винуватим у їх вчиненні, а також особисто знайомий з потерпілим та обвинувачується у вчиненні щодо нього кримінального правопорушення з застосуванням насильства.
Крім того, суд врахував, що обвинувачений, серед іншого, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного з виправдуванням збройної агресії російської федерації проти України, що в умовах введеного в Україні воєнного стану через таку агресію та ведення активних бойових дій, а також знаходження лінії фронту в безпосередній близькості від міста Миколаєва, може свідчити про те, що після звільнення з-під варти ОСОБА_6 , останній може переховуватися на тимчасово непідконтрольній території України або продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується.
Також судом не встановлені підстави для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який через незадовільний стан його здоров'я, оскільки суду не надано жодних доказів, які унеможливлюють його перебування в умовах слідчого ізолятора.
Крім того, не може бути підставою для задоволення клопотання обвинуваченого твердження про те, що він має стійкі соціальні зв'язки, постійне місце проживання, характеризується позитивно, до затримання мав роботу та стабільний дохід, раніше не судимий, що кримінальними правопорушеннями не було заподіяно матеріальної шкоди, оскільки вказані вище обставини враховувалися судами при застосуванні та продовженні ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Більш того, вказані обставини, які характеризують особу обвинуваченого, існували на момент вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, однак це не запобігло їх вчиненню.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим ризикам.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, просив ухвалу суду залишити без змін.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.
Розглядаючи дану справу, зокрема питання про необхідність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , суд враховує положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Частиною 4 статті 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів судового провадження, вбачається, що на розгляді в Ленінському районному суді м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 436-2 КК України.
14.04.2022 ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави, який у подальшому неодноразово продовжувався судом, востаннє ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.12.2023 до 04.02.2024 включно.
До суду надійшло клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою на 60 днів, в обґрунтування якого зазначено, що ризики, які існували на момент обрання запобіжного заходу обвинуваченому, залишаються та можуть зашкодити виконанню процесуальних обов'язків.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України, не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст. ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою, ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акта та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Зважаючи на обставини інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 436-2 КК України, вчиненого (згідно обвинуваченню) умисно громадянином України, пов'язаного з виправдуванням та запереченням збройної агресії російської федерації проти України, що в умовах введеного в Україні воєнного стану через таку агресію та ведення активних бойових дій, його характеру, тяжкості та суспільної небезпечності, а також можливого строку покарання, який може бути йому призначений у разі визнання винуватим за ч. 4 ст. 189 КК України (позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна), суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Водночас, враховуючи те, що остаточне рішення по справі щодо обвинуваченого ОСОБА_6 не прийнято, на теперішній час судовий розгляд кримінального провадження триває, потерпілий повідомив про погрози та тиск з боку обвинуваченого, колегія суддів вважає, що в даному випадку існує ризик можливого впливу обвинуваченого на потерпілого.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що є достатні підстави вважати доведеним існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, ОСОБА_6 інкримінується вчинення тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, та ч. 2 ст. 146 КК України, поєднаних із застосуванням насильства.
Слід зазначити, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні 4 окремих злочинів, що свідчить про системність його злочинної діяльності та створює ризик вчинити інше кримінальне правопорушення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованих обвинуваченому злочинів, судом першої інстанції прийняте законне, вмотивоване та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_6 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені судом обставини.
В апеляційній скарзі обвинувачений стверджує, що ухвала про продовження строку тримання під вартою постановлена незаконним складом суду, оскільки діяльність Ленінського районного суду м. Миколаєва є неконституційною.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що Ленінський районний суд м. Миколаєва здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Цей Закон визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, визначає систему судів загальної юрисдикції, встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.
Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422-1, 424, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_7