Справа № 456/252/22 Головуючий у 1 інстанції: Янів Н.М.
Провадження № 22-ц/811/1848/23 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
29 лютого 2024 року м.Львів
Справа № 456/252/22
Провадження № 22ц/811/1848/23
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1
розглянув апеляційну скаргу представника Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» - Галушко Ольги Ігорівни на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області, ухвалене у м.Стрию 30 травня 2023 року у складі судді Яніва Н.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку,-
встановив:
17 січня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до «Приватна агрофірма «Приватна агрофірма «Батько і Син» (ПП «ПАФ «Батько і Син») про визнання недійсними договорів оренди землі від 1 лютого 2019 року, укладених між нею ( ОСОБА_2 ) та ПП «ПАФ «Батько і Син»», предметом яких є земельні ділянки: площею 0,4327 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0309), площею 0,3209 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0985) та площею 0,2662 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0730), що розташовані на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області; усунення перешкод у користуванні належним їй (позивачу) майном шляхом зобов'язання відповідача повернути спірні земельні ділянки. В обґрунтування позову посилається на те, що їй (позивачу) на праві власності належать згадані земельні ділянки. Вказує, що на даний час ці земельні ділянки використовує відповідач, який заявляє, що між сторонами укладено договори оренди вказаних ділянок та, що згідно актів приймання-передачі від 1 лютого 2019 року нею (позивачем) такі були передані відповідачу. Стверджує, що у договорах оренди землі та актах передачі від 1 лютого 2019 року відсутні її (позивача) підписи. Документи підписані іншою особою. Стверджує, що вказані договори та акти вона не підписувала і її волевиявлення на укладення таких договорів не було, тому такі договори оренди землі належить визнати недійсними. Посилається на постанову Верховного Суду України від 16 червня 2002 року у справі № 145/2047/16-ц, згідно якої ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, - шляхом звернення з позовом про повернення належних їй ділянок. Просить позов задовольнити.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 травня 2023 року позов задоволено частково. Ухвалено усунути ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права користування належними їй на праві власності земельними ділянками площею 0,4327 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0309), площею 0,3209 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0985) та площею 0,2662 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0730) із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, шляхом зобов'язання ПП «ПАФ «Батько і Син» їх повернути. У решті позову відмовлено. Проведено розподіл судових витрат.
Рішення суду в частині задоволених позовних вимог оскаржила представник ПП «ПАФ «Батько і Син» - ОСОБА_3 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказує, що 1 лютого 2019 року між сторонами укладено договори оренди описаних земельних ділянок, які підписані ОСОБА_2 та представником ПП «ПАФ «Батько і Син» у місці проживання позивача. Жодних заперечень чи застережень щодо умов договору чи їх укладення позивач не висловлювала. З дати укладення договорів оренди землі ПП «ПАФ «Батько і Син» фактично володіє земельними ділянками, використовує їх - обробляє та збирає урожаї. Стверджує, що позивач отримувала орендну плату за користування земельними ділянками. Однак після трьох років існування орендних правовідносин між сторонами та виконання сторонами своїх зобов'язань, ОСОБА_2 вказує, що не підписувала договори оренди землі та не виявляла волевиявлення на їх укладення, що є на її думку підставою для визнання договорів недійсними. Зазначає, що у квітні 2021 року позивач зверталась до Стрийського міськрайонного суду Львівської області з позовною заявою про розірвання договорів оренди землі від 1 лютого 2019 року, укладених між нею та ПП «ПАФ «Батько і Син», предметом яких є вказані земельні ділянки. У цій позовній заяві ОСОБА_2 посилалася на те, що підписувала текст договорів та у 2019 отримувала орендну плату. Також, позивач підтвердила, що ці договори оренди є чинними та виконувались нею. Так як нею були передані земельні ділянки у користування відповідачу, позивач вимагала від відповідача належного виконання договорів оренди у частині сплати орендної плати за користування земельними ділянками. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовленою. Цим рішенням встановлено, що між сторонами існують правовідносини з приводу оренди земельних ділянок на підставі договорів оренди від 1 лютого 2019 року. Згідно досліджуваних відомостей ПП «ПАФ «Батько і Син» на видачу орендної плати у с.Великі Дідушичі за 2019 рік вбачається, що ОСОБА_4 отримала орендну плату у виді 10 мішків (500 кг пшениці), 1 мішок (50 кг кукурудзи). Факт отримання орендної плати підтверджується особистим підписом ОСОБА_4 у відомості. Вказане рішення суду набрало законної сили. Тому обставини щодо укладення між позивачем та відповідачем договорів оренди земельних ділянок, а також обставина щодо підписання ОСОБА_4 цих договорів та їх чинності у зв'язку з виконанням договорів оренди не підлягають доказуванню. Поведінка позивача свідчить про зловживання нею своїми правами.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельних ділянок: площею 0,4327 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0309), площею 0,3209 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0985) та площею 0,2662 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0730), розташованих на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
1 лютого 2019 року між ПП «ПАФ «Батько і Син» та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі б/н, а саме: земельної ділянки, площею 0,4327 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0309) з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області.
Вказана земельна ділянка на підставі цього договору оренди землі була передана у користування ПП «ПАФ «Батько і Син» згідно акта приймання-передачі об'єкта оренди від 1 лютого 2019 року.
Згідно договору оренди землі б/н від 1 лютого 2019 року між ПП «ПАФ «Батько і Син» та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, а саме: земельної ділянки, площею 0,3209 га (кадастровий номер 4625380800:05:000:0985), яка знаходиться на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Земельна ділянка на підставі договору передана у користування ПП «ПАФ «Батько і Син» згідно акта приймання-передачі об'єкта оренди від 1 лютого 2019 року.
Згідно договору оренди землі б/н від 1 лютого 2019 року між ПП «ПАФ «Батько і Син» та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, а саме: земельної ділянки площею 0,2662 га (кадастровий номер 4625380800:05:000:0730), яка знаходиться на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Земельна ділянка на підставі вказаного договору оренди передана у користування ПП «ПАФ «Батько і Син» згідно акта приймання-передачі об'єкта оренди від 1 лютого 2019 року.
Описані договори укладені строком на 15 років. Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок становить 5 192,40, грн., 3 850,80 грн., 3 194,40 грн. (пункти 5 договорів). Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік, в грошовій формі або в натуральній формі (продукцією, вирощеною орендарем). У випадку, якщо орендна плата вноситься у натуральній формі, ціна продукції встановлюється на рівні ціни, за якою орендар продає аналогічну продукцію третім особам (пункти 8 договорів). Орендна плата вноситься в такі строки: щороку до 30 грудня за весь рік оренди земельної ділянки (пункти 10 договорів).
Згідно висновку судового експерта Рубець К.В. № 4422-Е від 1 березня 2023 року, виконаного за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цій справі, підписи від імені ОСОБА_2 , розташовані після слів «підпис» та під текстом «Громадянин ОСОБА_2 » у згаданих договорах оренди землі від 1 лютого 2019 року та актах приймання - передачі об'єктів оренди (вказаних земельних ділянок) виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою/особами.
З рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 листопада 2021 року у справі № 456/1866/21 за позовом ОСОБА_2 до ПП «ПАФ «Батько і Син» про розірвання договорів оренди землі вбачається, що вимоги позивача обґрунтовані, з-поміж іншого, також й непогодженням станом на 1 лютого 2019 року сторонами названих договорів усіх їх істотних умов та не надання ОСОБА_2 без такого погодження відповідної згоди на їх укладення, відсутністю у сторін названих договорів належного волевиявлення, як і невиконанням/неналежним виконанням умов названих договорів, а саме: систематичним нездійсненням ПП «ПАФ «Батько і Син», як орендарем, ОСОБА_2 , як орендодавцю, орендної плати, й за результатами розгляду вказаної справи у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю. Рішення суду набрало законної сили 13 січня 2022 року.
ОСОБА_2 , на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що у відповідній відомості ПП «ПАФ «Батько і Син» про отримання орендної плати підпис виконаний не нею, а іншою особою, проте ця обставина тоді залишилася судом не перевіреною із застосуванням спеціальних знань у спосіб проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки призначення такої експертизи виходило за межі доказування у справі за пред'явленими позовними вимогами цивільного характеру, а саме: про розірвання договорів оренди землі.
Оскаржуване рішення мотивоване наступним.
Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ст. 205 цього Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Згідно із ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами.
У ч. 1 ст. 215 та ст.ст. 229-233 цього Кодексу зазначено про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Внаслідок правочину учасники набувають права і обов'язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
Коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину до набуття обумовлених нею цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
Згідно із ст. 626 ЦК України договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 6 та ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (ч. 3 ст. 760 ЦК України).
Згідно із ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі»).
В ідповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки) , дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (ч. 1 ст. 16 цього Закону).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із постановою Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Суд першої інстанції у своєму рішенні посилається на правові позиції Верховного Суду, наведені у постановах від 16 червня 2020 року (справа № 145/2047/16-ц) та від 26 жовтня 2022 року (справа № 227/3760/19-ц).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами.
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов'язки поза таким волевиявленням.
Згідно із ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. ст. 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.
З висновку експерта № 4422-Е від 1 березня 2023 року, за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи вбачається, що ОСОБА_2 як орендодавець, договори оренди землі б/н від 1 лютого 2019 року не підписувала.
Судом встановлено, що договори оренди землі б/н від 1 лютого 2019 року ОСОБА_2 не підписувала та, відповідно, її волевиявлення щодо умов оспорюваних правочинів відсутнє, істотних умов цих правочинів вона не погоджувала.
ОСОБА_2 заперечує обставину прийняття нею будь-якої орендної плати від ПП «ПАФ «Батько і Син», оскільки у відповідній відомості відповідача про отримання орендної плати, як і у договорах оренди землі б/н від 1 лютого 2019 року та актах приймання-передачі об'єктів оренди від 1 лютого 2019 року підпис виконаний не нею, а іншою особою.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав вважати договори оренди від 1 лютого 2019 року укладеними.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
З урахуванням висновків Верховного Суду у справах № 145/2047/16-ц, №227/3760/19-ц щодо належного способу захисту, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні вимоги про визнання вказаних правочинів недійсними з підстав обрання ОСОБА_2 неефективного способу захисту у наведеній частині.
Відповідач посилається на те, що позивач зверталася до суду із позовом про розірвання договорів оренди землі, укладених між нею та ПП «ПАФ «Батько і Син», предметом яких є ці ж земельні ділянки. Вона вказувала, що підписувала договори та у 2019 році отримувала орендну плату на їх виконання (справа № 456/1866/21). Стрийським міськрайонним судом Львівської області за результатами розгляду цієї справи ухвалено рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. При цьому вказаним рішенням встановлено та визнано існування між сторонами правовідносин з приводу оренди земельних ділянок на підставі договорів оренди, які укладено сторонами та підписано позивачем; договори є чинними та виконувалися, оскільки земельні ділянки передані у користування відповідачу, а позивач вимагала сплати орендної плати за користування земельними ділянками. Вважає, що рішення у справі № 456/1866/21 має преюдиційне значення для справи, яка переглядається, а тому встановлені судом обставини у справі № 456/1866/21, не підлягають доказуванню у цій справі.
Відповідно до ч.3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст.77 ЦПК України).
Встановлені у справі № 456/1866/21 обставини щодо підписання договорів оренди не мають преюдиційного значення, оскільки не перевірялися на їх достовірність і суд не досліджував обставини підписання чи не підписання оспорюваних договорів. Питання щодо неукладеності правочинів не були предметом розгляду, а тому рішення в справі № 456/1866/21 в розумінні вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України не має преюдиційного значення при вирішенні цієї справи (№456/252/22).
Одноразова сплата орендної плати за 2019 рік не може свідчити про досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договорів оренди землі та бути підставою для висновку про укладеність та виконуваність стороною орендодавця цих правочинів.
За умов непідписання позивачем договорів оренди земельних ділянок немає підстав стверджувати, що між сторонами погоджено всі істотні умови цих договорів, а отримання плати за користування земельними ділянками при неукладенні договорів оренди не свідчить про схвалення орендодавцем умов договорів оренди в цілому.
Конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі, оскільки відповідно до ч.2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Колегія суддів не приймає доводи відповідача, що дії позивача, яка прийняла від відповідача на виконання договорів орендну плату, а після цього порушила питання про недійність цих договорів, є недобросовісною і суперечливою поведінкою, а, відтак, - є зловживанням правом з урахуванням наступного.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року (справа № 390/34/17, провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У справі № 456/1866/21 про розірвання договорів оренди позивач зазначала, що у договорах, актах та відомості про одержання орендної плати підписи виконані не нею, а іншою особою. Відповідач не заперечує, що провів оплату за користування земельними ділянками один раз. Тому не можна погодитися із доводами, що дії позивача є недобросовісними, оскільки через невиконання обов'язків відповідачем вона порушила питання про розірвання договорів, визнання їх недійсними та повернення земельних ділянок. Зазначене свідчить про послідовну, а не суперечливу поведінку позивача.
Суд прийшов до висновку про підставність позовних вимог у частині усунення перешкод у здійсненні права користування спірними земельними ділянками шляхом зобов'язання відповідача їх повернути, оскільки порушене право ОСОБА_5 як власника спірних земельних ділянок, яке підлягає захисту в обраний нею належний й ефективний спосіб, оскільки має місце не підписання нею названих правочинів, ненадання нею згоди на їх укладення та заперечення нею факту їх укладення, як і виконання.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позову та задоволення вимог про усунення позивачу перешкод у здійсненні права користування належними їй на праві власності земельними ділянками шляхом зобов'язання ПП «ПАФ «Батько і Син» їх повернути.
Судом першої інстанції вірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними договорів оренди землі від 1 лютого 2019 року, укладених між ОСОБА_2 та ПП «ПАФ «Батько і Син», предметом яких є спірні земельні ділянки, у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.
З висновками суду, які відповідають встановленим обставинам справи, належить погодитися, оскільки судом правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції не встановлені.
Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» - Галушко Ольги Ігорівни залишити без задоволення.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 5 березня 2024 року.
Головуючий-______________________Т. І. Приколота
Судді: ________________Ю.Р. Мікуш_________________ Р.В. Савуляк