Справа № 464/5062/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/170/24 Доповідач: ОСОБА_2
29 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 5 лютого 2024 року про продовження останньому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави,
з участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
вищевказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, на 60 днів, а саме до 4 квітня 2024 року включно.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 5 лютого 2024 року та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю або альтернативний запобіжний захід.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник покликається на те, що оскаржена ухвала є незаконною та необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню. Так, в ухвалі суду вказано, що основна мета тримання під вартою ОСОБА_7 - те, що він буде активно перешкоджати встановленню істини, негативно впливати на свідків та потерпілого, може переховуватися від органів слідства та суду, оскільки він обвинувачується за ч. 3 ст. 307 КК України. Втім, суд не взяв до уваги заперечення сторони захисту щодо вказаних фактів і безпідставно продовжив винятковий запобіжний захід - тримання під вартою.
Вказує, що прокурор не має права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК. Прокурором не спростовано можливість застосування до ОСОБА_9 більш м'яких запобіжних заходів, при цьому не доведено наявність заявлених прокурором ризиків у кримінальному провадженні, які є лише припущеннями.
Зокрема, згідно з клопотанням прокурора, наданого суду, про обсяг і дослідження доказів, свідки та потерпілі не заявлені. Крім того, ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності не притягувався, має сталі соціальні зв'язки, інкримінований йому злочин не є насильницьким чи корупційним, він не перебуває на обліку в психоневрологічному чи наркологічному диспансерах, має постійне місце проживання (де проживає разом з мамою, дружиною та донькою) за адресою: АДРЕСА_1 , одружений, на утриманні є малолітня дитина; бажає допомогти встановленню істини у справі.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити.
Прокурор ОСОБА_8 заперечив проти задоволення апеляційних вимог, покликавшись на їх безпідставність.
Заслухавши доповідача, позицію учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши надані в копіях матеріали контрольного провадження, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Сихівського районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 9 липня 2022 року за №12022141360000981 про обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 15 - ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_10 за ч. 2, ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_11 за ч. 3 ст. 15 - ч. 2, ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 307 КК України та ОСОБА_13 за ч. 2 ст. 307 КК України.
У межах цього кримінального провадження ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 24 лютого 2023 року ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого в подальшому було неодноразово продовжено, востаннє - ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 5 лютого 2024 року.
Підставами для обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою стали достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 може: переховуватися від суду, оскільки він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке у разі визнання його винним обвинуваченому загрожує покарання до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна; вчинити інше кримінальне правопорушення. Крім цього, враховано особу обвинуваченого ОСОБА_7 зокрема те, що він не має міцних соціальних зв'язків, не працює та не має іншого джерела доходу. При цьому будь-яких даних, які б перешкоджали його утриманню в слідчому ізоляторі немає.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_7 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, станом на сьогодні не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, про що просить сторона захисту, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо застосування запобіжного заходу розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою місцевий суд враховував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Твердження апелянта про те, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, є одруженим та має на утриманні малолітню дитину, самі по собі не можуть слугувати підставою для застосування щодо останнього більш м'якого запобіжного заходу, адже наведені обставини не можуть підтверджувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого та відсутність ризиків, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі матеріали провадження та навівши в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.
За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що судом правильно продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не пов'язані з триманням під вартою, про що просить сторона захисту, не можуть на цьому етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду.
Інші підстави для відмови у задоволенні клопотання прокурора, зазначені захисником у поданій до суду апеляційній скарзі, також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 5 лютого 2024 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в його інтересах - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4