Справа № 442/6396/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/74/24 Доповідач: ОСОБА_2
27 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Іркутськ, російська федерація, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2023 року у кримінальному провадженні про обвинувачення останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
вищевказаним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 185 КК України, за яким призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з моменту його затримання після набрання вироком законної сили.
Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_9 10462,15 матеріальної шкоди та 10000 моральної шкоди.
В решті позову - відмовлено
Вирішено питання з арештом майна, речовими доказами та процесуальними витратами.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 , будучи судимим вироком 27.05.2016 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке відбув 10.04.2019, 07.09.2022 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу 850 гривень. 01.02.2023 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області замінено покарання на 26 годин громадських робіт, які відбув, на шлях виправлення не став, а повторно вчинив новий, умисний, корисливий, тяжкий злочин проти власності.
25.07.2023 орієнтовно о 04.00 год. ОСОБА_7 , достовірно знаючи про те, що в Україні введено та діє правовий режим воєнного стану, знаходячись поблизу належного ОСОБА_10 приміщення торгового кіоску « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що на АДРЕСА_2 , яке на підставі договору оренди, перебуває у користуванні ОСОБА_9 , вирішив таємно проникнути та умисно викрасти з нього цінний товар. Реалізовуючи свій раптово виниклий протиправний намір ОСОБА_7 , в цей же час, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх злочинних дій, які посягають на чужу власність, передбачаючи їх наслідки у вигляді спричинення майнової шкоди власнику майна і бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом та корисливим мотивом, спрямованим на незаконне збагачення за рахунок чужого майна, переконавшись в тому, що його дії не будуть помічені сторонніми особами, підійшовши до вказаного кіоску, шляхом пошкодження своїми обома руками ролети на вітринному вікні, потягнувши її силою на себе, та розбиття каменем шиби вказаного вікна, через розбиту шибу, проник у вказане приміщення, а саме: пропхав свою руку в середину кіоску, звідки умисно, повторно, таємно викрав майно ОСОБА_9 , а саме: мобільний телефон марки Sigma Comfort 50 CF 211 Optima, imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , вартістю 1837 грн, мобільний телефон марки Sigma X-style 31 «Power Type-C», imei 1: НОМЕР_3 , imei 2: НОМЕР_4 , вартістю 1451 грн., мобільний телефон марки Sigma Comfort 50 CF 111 Grand, imei 1: НОМЕР_5 , imei 2: НОМЕР_6 , вартістю 1015 грн., мобільний телефон марки Nomi 1 285 x-TREME, imei 1: НОМЕР_7 , imei 2: НОМЕР_8 , вартістю 999 грн., мобільний телефон марки Nomi I 220, imei 1: НОМЕР_9 , imei 2: НОМЕР_10 , вартістю 999 грн., мобільний телефон марки Nomi 1 2840, imei 1: НОМЕР_11 , imei 2: НОМЕР_12 , вартістю 1079 грн., мобільний телефон марки Nomi I 2430, imei 1: НОМЕР_13 , imei 2: НОМЕР_14 , вартістю 799 грн., мобільний телефон марки Nokia 105 TA - 1174, imei 1: НОМЕР_15 , imei 2: НОМЕР_16 , вартістю 777 гривень, power bank Hoco j87A, 20000 mAh, 74 Wh, вартість 1400 грн., power bank Dudao K4S 10000 mAh, вартіст 1200 грн., power bank Joyroom, 20000 mAm, зі швидкістю заряду 22,5 W, вартістю 1649 грн., power bank Joyroom, 20000 mAm, зі швидкістю заряду 15 W, вартістю 2099 грн., два power bank Voltex 5000 мАm, вартістю 614 грн. кожен, на загальну суму 1228 гривень, FM- модулятор Borofone BC38, вартістю 490 грн., які сховав в полімерний пакет, який мав із собою, та, утримуючи при собі, пішов у невідомому напрямку, тим самим привласнив викрадене чуже майно та розпорядився ним на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_9 матеріальної шкоди на загальну суму 17022 грн.
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно, поєднаного з проникненням у інше приміщення, в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України.
Не погоджуючись із цим вироком, адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить змінити вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2023 року та зменшити призначене ОСОБА_7 покарання до трьох років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, зменшити розмір моральної шкоди до 3000 гривень.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник покликається на те, що призначене ОСОБА_7 покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зокрема, вказує, що обвинувачений частково визнав висунуте йому обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК України, просив його суворо не карати, покликаючись при цьому на те, що він активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся, частково відшкодував заподіяну шкоду, добровільно повернув частину викраденого майна на має незадовільний стан здоров'я, який не дозволяє йому перебувати у місцях позбавлення волі. Цивільний позов визнав частково, а саме визнав збитки, заподіяні пошкодженням майна на суму 6465 грн і на суму 4997,15 грн; моральну шкоду на 20 000 грн заперечив.
Як зазначає апелянт, обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 судом не встановлено, водночас, наявні обставини, що пом'якшують його покарання: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. При цьому судом першої інстанції не визнано обставиною, що пом'якшує покарання, добровільне відшкодування ОСОБА_7 завданого збитку та усунення заподіяної шкоди шляхом добровільної видачі ним викрадених речей згідно з його заявою від 25 липня 2023 року.
Крім цього, вказує, що ОСОБА_7 хворіє на інфекційні захворювання, що вбачається з консультативного висновку спеціаліста №284 від 30 жовтня 2023 року та результату аналізу №33 від 2 листопада 2023 року, і такий негативний стан його здоров'я унеможливлює перебування в місцях позбавлення волі в оточенні з іншими людьми.
Вважає, що наведені обставини дають підстави застосувати при призначенні покарання ОСОБА_7 вимог статей 69, 75 КК України. Крім цього, вказані обставини, що пом'якшують покарання, слугують підставами і для зміни вироку в частині стягнення розміру моральної шкоди, тобто зменшення розміру моральної шкоди до 3000 гривень.
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , подану апеляційну скаргу підтримав та просив таку задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_11 , будучи належним чином повідомленим про час і місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явився. 12 лютого 2024 року на адресу суду надійшла його заява, у якій просить розгляд апеляційної скарги проводити у його відсутності, але з участю його адвоката ОСОБА_6 . Апеляційну скаргу, подану адвокатом ОСОБА_6 в його інтересах підтримує повністю і просить її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_8 заперечив проти задоволення апеляційних вимог, зазначивши, що такі не ґрунтуються на вимогах закону.
Потерпілий ОСОБА_9 заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за обставин, викладених у вироку суду, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому, відповідно до ст. 404 КПК України, не є предметом апеляційного розгляду.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновок суду про винуватість ОСОБА_7 та на кваліфікацію його дій, не виявлено.
Стосовно доводів апеляційної скарги захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та його особі, то такі, на переконання колегії суддів, в ході апеляційного розгляду свого підтвердження не знайшли.
Так, згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети, а також принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчиненого діяння, його небезпечності та особі винного. Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Положення ст. 65 КК України визначають загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого суспільно-небезпечного діяння, особи винного та обставин, що впливають на покарання.
Із вироку слідує, що суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, його спрямованість проти приватної власності, форму вини та мотиви вчинення такого, його спосіб; особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, в тому числі й за умисні тяжкі корисливі злочини, на шлях виправлення не став та знову вчинив умисний тяжкий корисливий злочин проти власності, за місцем проживання має посередню характеристику, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину як обставини, що пом'якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, йому слід призначити покарання у виді позбавлення волі. За відсутності підстав для застосування статей 69, 75 КК України та з урахуванням особи обвинуваченого й обставин вчинення кримінального правопорушення, призначив ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі, яке останньому належить відбувати реально.
На переконання колегії суддів апеляційного суду, місцевий суд в повній мірі дослідив матеріали провадження та надав правильну оцінку особі обвинуваченого.
У своїй апеляційній скарзі захисник просить призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням статей 69, 75 КК України.
Згідно ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім визначених цією статтею випадків, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, за це кримінальне правопорушення.
Частина 1 цієї норми надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Таке формулювання призводить до висновку, що застосування статті 69 КК України можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України, й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2019 року у справі №744/884/17 зазначав, що обставини, що пом'якшують покарання, чи сукупність цих обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця.
Попри те, що обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав частково та сприяв розкриттю кримінального правопорушення, колегія суддів не вбачає підстав для застосування щодо ОСОБА_7 ст. 69 КК України.
Так, як слідує з матеріалів справи, потерпілий ОСОБА_9 був змушений звертатися із заявою про вчинення крадіжки у правоохоронні органи. У ході проведення досудового розслідування було встановлено, що крадіжку вчинив ОСОБА_7 та вилучено у нього частину викрадених телефонів та повербанків, які в подальшому були повернуті потерпілому слідчим. Наведене дає колегії суддів підстави дійти висновку, що часткове відшкодування потерпілому збитків шляхом повернення викраденого майна мало місце через належне проведення досудового розслідування уповноваженими особами, а не через особисте волевиявлення обвинуваченого. Таким чином, хоча завдані ОСОБА_12 збитки є фактично частково відшкодованими, у суду відсутні підстави вважати, що поведінка обвинуваченого у цій ситуації сприяла такому відшкодуванню.
Стосовно такої обставини як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, то колегія суддів зазначає, що справді у ході досудового розслідування ОСОБА_7 співпрацював зі стороною обвинувачення, брав участь у слідчих діях та надав визнавальні показання. Втім, особу ОСОБА_7 як винуватця злочину було встановлено в ході проведення досудового розслідування, у тому числі дослідженням відеозаписів із систем відеоспостереження магазинів, розташованих поблизу місця вчинення злочину. Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що обвинувачений повною мірою усвідомив негативні наслідки своїх злочинних дій. При цьому посягання на чуже майно він вчинив в особливо важкий для країни час, в умовах воєнного стану.
Безпідставними є і твердження апелянта про наявність такої обставини, яка пом'якшує покарання ОСОБА_7 , як добровільне відшкодування заподіяної шкоди.
Так, згідно з матеріалами справи у результаті вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення потерпілому ОСОБА_9 заподіяно шкоду на суму 17 022 грн, яку відшкодовано частково на суму 10 557 грн.
Як вбачається з заяви ОСОБА_7 (а.с. 50), він добровільно видав працівникам поліції частину викрадених у ОСОБА_9 речей (мобільних телефонів та повербанків).
Крім цього, колегія суддів бере до уваги, що потерпілий ОСОБА_9 звернувся з цивільним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_7 матеріальну та моральну шкоду, який обвинувачений визнав частково, в частині заподіяних збитків, заподіяння моральної шкоди заперечив.
Хоча у матеріалах справи наявна розписка про те, що ОСОБА_7 добровільно сплатив ОСОБА_9 1000 грн (а.с. 109), наведене не може розцінюватися судом як добровільне відшкодування заподіяної шкоди, оскільки розмір відшкодованої обвинуваченим шкоди є неспівмірним із заподіяною ним шкодою.
У судовому засіданні потерпілий зазначив, що ОСОБА_7 , окрім сплаченої йому 1000 гривень, нічого не відшкодував, наслідків заподіяного ним усунути не намагався.
Відтак апеляційний суд вважає, що ОСОБА_7 належним чином не намагався допомогти потерпілому будь-яким чином оговтатись від пережитого чи загладити свою провину.
Наведене, у свою чергу, позбавляє суд можливості врахувати при призначенні покарання ОСОБА_7 таку пом'якшуючу покарання обставину як добровільне відшкодування заподіяної шкоди.
За наведеного, колегія суддів вважає, що хоча й існують дві обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого, однак у матеріалах справи відсутні дані, що ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення. Таким чином, відсутній другий обов'язковий елемент, що дозволяє застосувати ст. 69 КК України при призначенні особі покарання.
Крім цього, колегія суддів зауважує, що звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути здійснене лише у разі дотримання визначених законом вимог.
Так, згідно зі ст. 75 КК України,якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
В той самий час, в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» вказано, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивовано у вироку.
Надаючи оцінку тій обставині, чи може ОСОБА_7 виправитись без відбування покарання, колегія суддів бере до уваги те, що обвинувачений є раніше неодноразово судимим, в тому числі й за злочини проти власності. У матеріалах справи наявні вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 травня 2016 року, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, та вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 7 вересня 2022 року, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України. В кожному з цих вироків зазначено, що ОСОБА_7 визнає вину та щиро розкаюється у вчиненому, просить його суворо не карати, однак, звільнившись з місць відбування покарання, обвинувачений на шлях виправлення не став та знову вчинив умисний корисливий злочин проти власності. З огляду на те, що навіть реальні покарання у виді позбавлення волі не допомогти ОСОБА_7 виправитись, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що такий зможе виправитись без відбування покарання узагалі. Таким чином, відсутні підстави для застосування ст. 75 КК України при призначенні обвинуваченому покарання.
До того ж, на переконання колегії суддів, належну оцінку отримали й відомості про особу ОСОБА_7 , зокрема про його стан здоров'я, які, серед інших даних, що характеризують особу останнього, були враховані при призначенні обвинуваченому мінімального розміру покарання у межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом і розміром відповідає його меті, визначеній ст. 50 КК України. При цьому наявність у ОСОБА_7 інфекційних захворювань не є достатньою підставою для звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Згідно з ч. 1 ст. 8 КВК України засуджені мають право на охорону здоров'я в обсязі, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров'я, за винятком обмежень, передбачених законом. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засудженому гарантується право на вільний вибір і допуск лікаря для отримання медичної допомоги, у тому числі за власні кошти. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від зазначених захворювань.
Водночас, ч. 2 ст. 84 КК України передбачено, що особа, яка після вчинення кримінального правопорушення або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування.
Апеляційний суд роз'яснює право ОСОБА_7 подавати клопотання про проведення відповідних судово-медичних експертиз і, за наявності відповідних висновків, ставити питання про звільнення від покарання або подальшого його відбування.
Стосовно рішення суду в частині стягнення з обвинуваченого моральної шкоди на користь потерпілого у розмірі 10 000 гривень, то таке, на переконання колегії суддів, ґрунтується на вимогах закону.
Стаття 16 ЦК України закріплює, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
При цьому колегія суддів бере до уваги, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі та гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Таким чином рівень моральних страждань визначається не тільки видом правопорушення та його складністю, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.
Зі змісту цивільного позову, підтриманого потерпілим у судовому засіданні, встановлено, що ОСОБА_9 моральну шкоду, завдану злочином, оцінено у 20 000 гривень та обґрунтовано тим, що він зазнав душевних страждань через викрадення належного йому майна, поєднаного з проникненням в його торговий кіоск. Через вчинення стосовно нього кримінального правопорушення він переніс нервовий стрес. Вказані злочинні дії обвинуваченого вплинули на стан його здоров'я, порушили звичний ритм життя та його підприємницьку діяльність. Він відчув суттєву зміну свого самопочуття, тривогу та хвилювання. Впродовж двох днів був позбавлений можливості здійснювати нормальну підприємницьку діяльність, оскільки цей час змушений був витратити на придбання матеріалів, замовлення фахівців для виконання ремонтних робіт в торговому кіоску.
Враховуючи викладене, виходячи із вимог розумності та справедливості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Такий розмір моральної шкоди, на думку колегії суддів, відповідає характеру кримінального правопорушення і глибині душевних страждань потерпілого.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б впливали на обґрунтованість судового рішення щодо ОСОБА_7 судом першої інстанції у кримінальному провадженні допущено не було.
За таких обставин, апеляційна скарга захисника до задоволення не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів
вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в його інтересах - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4