Справа № 308/417/24
1-кс/308/1461/24
12 березня 2024 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
підозрюваного - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ужгороді в режимі відеоконференцзв'язку клопотання старшого слідчого Шостого СВ (з дислокацією у м. Ужгороді) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, ОСОБА_6 , погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 , про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Буштино, Тячівського району, Закарпатської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта - середня, неодруженого, раніше не судимого, військовослужбовця військової служби призваного за мобілізацією, номера обслуги 2 артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України
на розгляд слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшло вищевказане клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу.
Підставою для продовження застосованого запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які, на переконання сторони обвинувачення, не змінилися та є достатніми для тримання підозрюваного під вартою.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задовольнити та продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У судовому засіданні підозрюваний та його захисник проти клопотання прокурора заперечили. Захисник просила застосувати щодо її підзахисного запобіжний у вигляді домашнього арешту.
Заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно та повно дослідивши фактичні обставини та докази, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, слідчий суддя встановив таке.
Витягом із ЄРДР підтверджується, що слідчими Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгород) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові за процесуального керівництва Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 62023140160000111 від 22.04.2023, за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
16.11.2023 ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
16.11.2023 ОСОБА_4 повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 407 КК України.
Зі змісту повідомленої підозри вбачається, що солдат ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, а саме - не з'явлення до військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.11.2023 до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 10.01.2024.
15.02.2024 ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду продовжено строк досудового розслідування до 4-х місяців, а саме - до 16.03.2024.
09.01.2024 ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 16.02.2024.
15.02.2024 ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 16.03.2024.
12.03.2024 ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні за №62023140160000 від 22.04.2023 строком до 5 місяців, тобто до 16.04.2024.
Виходячи з наявності підстав для продовження дії запобіжного заходу, слідчий звернувся до слідчого судді з відповідним клопотанням, погодженим прокурором.
Слідчий суддя, вирішуючи подане клопотання сторони обвинувачення, дійшов до такого висновку.
Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 КПК України клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 194 КПК України встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 194 КПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КПК України слідчий суддя, суд має право зобов'язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.
За приписами ч. 4 цитованої норми якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу, суд повинен, серед іншого, з'ясувати те, чи існують обставини, які свідчать про те, що заявлені прокурором ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики.
Згідно зі статтею 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
У відповідності до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року зазначено, що «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
При цьому обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
За таких обставин слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо обґрунтованості підозри не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини особи/осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи/осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування відносно такої особи запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.
За обставин цього клопотання слідчий суддя поділяє позицію сторони обвинувачення про обґрунтованість підозри, що підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме - протоколами допиту свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , матеріалами службового розслідування по факту неприбуття підозрюваного з лікувального закладу до військової частини, протоколом про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину б/н від 16.11.2023 та іншими матеріалами клопотання. Слідчий суддя зауважує про те, що обґрунтованість підозри вже була предметом дослідження слідчого судді під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу. Більше того, будь-яких доказів на підтвердження того, що підозра являється явно необґрунтованою в ході судового розгляду не здобуто.
Слідчий суддя погоджується із доводами клопотання про існування ризиків передбачених п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, що, у свою чергу, зумовлює необхідність у продовженні застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Тобто ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених статтею 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При чому ризик кримінального провадження, як критерій застосування запобіжного заходу має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні.
Санкція за ч. 5 ст. 407 КК України передбачає допустимість застосування покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, тобто вказане кримінальне правопорушення за правилами ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Крім цього, слідчий суддя зауважує, що підозрюваний обізнаний зі змістом показань свідків, знає їх анкетні дані та адреси проживання, а тому може впливати на них з метою зміни ними викриваючих показань.
Слідчий суддя враховує встановлену КПК процедуру отримання показань, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на відповідних учасників кримінального провадження існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Показання у даному кримінальному провадженні мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження та можуть суттєво вплинути на становище підозрюваного, а тому наявні обґрунтовані підстави вважати, що останній наділений потенційною можливістю, в тому числі і дистанційно, через інших осіб, впливати на учасників цього кримінального провадження з метою схилити їх не давати правдиві, послідовні показання у ході досудового розслідування та/або змінити свої показання у подальшому в суді, для уникнення або мінімізації кримінальної відповідальності.
Поряд із цим, слідчий суддя бере до уваги, що підозрюваний є особою молодого віку, відомостей про неможливість його перебування в умовах тримання за станом здоров'я відсутні. Слідчий суддя враховує те, що підозрюваний раніше не судимий та має зареєстроване місце проживання. Також слідчий суддя бере до уваги тривалість строку, протягом якого, як вбачається зі змісту повідомленої підозри, ОСОБА_4 був відсутній на військовій службі.
Одночасно із встановленням обставин, що зумовлюють існування зазначених ризиків, чинне законодавство зобов'язує слідчого суддю перевірити також можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу до особи.
Частина 1 ст. 176 КПК України встановлює такі альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи: особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт. Найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Отже, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Саме такий випадок і має місце у даній справі, оскільки в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності ЗСУ та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України підставою для завершення досудового розслідування є визнання зібраних під час досудового розслідування доказів достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, про що прокурор або слідчий, за погодженням прокурора, повідомляє сторону захисту та надає їй доступ до матеріалів досудового розслідування.
Поряд із цим, на переконання слідчого судді, заслуговують на увагу доводи клопотання про неможливість завершення досудового розслідування з огляду на наявність потреби в проведенні ряду слідчих та процесуальних дій, які не могли бути здійснені та завершені раніше з об'єктивних причин.
Отже, за результатами встановлених у судовому засіданні обставин та з урахуванням доводів, викладених стороною обвинувачення, слідчий суддя вважає, що на даний час стороною обвинувачення доведено наявність обставин, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України, а також передбачених ст. 199 КПК України, а саме - заявлені при обранні запобіжного заходу ризики на даний час не зменшились та наявні обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Частиною 5 ст. 182 КПК України визначено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Між тим, за правилами абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Отже, за обставин цього клопотання визначення розміру застави є правом, а не обов'язком слідчого судді.
Підозра у вчиненні військовослужбовцем під час дії правового режиму воєнного стану у військовому злочині за зазначеними вище кваліфікаціями, свідчить про максимальний ступінь суспільно-небезпечного діяння. Із урахуванням особи підозрюваного, змісту та характеру встановлених ризиків, а також беручи до уваги триваючий характер останніх, слідчий суддя доходить до висновку про необхідність застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 186, 193, 194, 196, 197, 309, 392, 395 КПК України, слідчий суддя
клопотання старшого слідчого Шостого СВ (з дислокацією у м. Ужгороді) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, ОСОБА_6 , погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 , задовольнити повністю.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Строк дії ухвали визначити в межах строку досудового розслідування, тобто до 16.04.2024.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1