Справа №:755/4120/24
Провадження №: 2-з/755/96/24
про відмову у забезпеченні позову до подання позовної заяви
"08" березня 2024 р. Дніпровський районний суду м. Києва у складі: головуючого судді Катющенко В.П., розглянувши заяву представника заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , заінтересовані особи: відповідач, - ОСОБА_3 , приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Бережний Ярослав Вікторович, відповідач - ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про забезпечення позову до подання позовної заяви, -
До Дніпровського районного суду м. Києва через систему «Електронний суд» 06.03.2024 надійшла заява представника заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , заінтересовані особи: відповідач, - ОСОБА_3 , приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Бережний Ярослав Вікторович, відповідач - ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про забезпечення позову до подання позовної заяви, яка передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
У заяві представник заявника просить суд: вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 .
В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник заявника зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають в офіційному зареєстрованому шлюбі, що зареєстрований 12.08.1996. У період шлюбу було придбано нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка була зареєстрована на ОСОБА_3 та є спільною сумісною власністю подружжя. Поряд з цим, позивачка в Україні на даний час не проживає, є громадянкою Республіки Азербайджан, 11.08.2023 від свого сина ОСОБА_6 , дізналась про те, що останній не може потрапити до квартири в Україні, а на цю квартиру, яка належить позивачці на праві спільної сумісної власності подружжя, накладено арешт та відбулось відчуження цієї квартири. Також стало відомо, що квартира була реалізована (продана) на електронних торгах, які були проведені приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Бережним Я.В. Позивачка не є учасником виконавчого провадження, яке знаходиться на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бережного Я.В. їй невідомі обставини та підстави реалізації нерухомого майна приватним виконавцем.. Так, остання, не проживаючи постійно на території України, не будучи стороною виконавчого провадження, не була обізнана про рішення суду, електронні торги та інші дії приватного виконавця, зокрема і не встановлення факту спільного майна подружжя та виділення частки одного з них. Такі незаконні дії приватного виконавця призвели до порушення її права у спільній сумісній власності, а відповідно остання не могла оскаржувати будь які дії приватного виконавця. Також не була обізнана про проведення будь-яких торгів з відчуження квартири, оскільки їй не надсилали повідомлення про проведення електронних торгів, як співвласнику реалізованого майна. Також, позивачка не була обізнана про існування рішення суду, виконавчого провадження, накладення арешту на майно та оцінку реалізації спірної квартири приватним виконавцем. Наразі чоловіком позивачки вчиняються дії на оскарження заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13.09.2022 року по справі №752/29764/21. На даний час квартира вибула з володіння позивачки та її сім'ї. Вбачається, що нові власники квартири або ж приватний виконавець Бережний Я.В. можуть здійснити дії щодо відчуження вказаної квартири за час розгляду справи про визнання права власності та оскарження електронних торгів. Вказані вище обставини свідчать про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивачки, а саме відчуження об'єкту нерухомого майна - квартири, яка є єдиним об'єктом нерухомого майна у власності позивачки, до ухвалення рішення в цивільній справі за позовом останньої. Як наслідок, невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити виконання рішення суду. Вказані дії можуть призвести до того, що захист прав та інтересів позивачки може стати неможливим без вжиття відповідних заходів та для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, зокрема це може призвести до виникнення додаткових судових процесів, які можуть мати тривалий характер та призвести до значних грошових витрат з боку позивачки.
Суд, вивчивши доводи поданої заяви, дослідивши додатки до неї, доходить наступного.
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України, підстави для її повернення заявнику відсутні.
За вимог ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Статтею 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ч. 3 ст. 153 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Із наведеного випливає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Як роз'яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Саме по собі накладення арешту на об'єкт нерухомого майна без наміру власника його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права і законні його інтереси.
У відповідності до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в цивільному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідно, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
У постанові Верховного суду України від 25.05.2016, прийнятій за результатами розгляду справи №6-605цс16, викладено правову позицію, відповідно до якої, метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (ст. 154 ЦПК України).
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-2552цс16 у постанові від 18 січня 2017 року.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не мотивував, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.
Із поданої заяви до суду про забезпечення позову до подання позовної заяви убачається, що заява не містить мотивованих відомостей, необхідних для вжиття заходів на даному етапі. Так представником заявника залишено поза увагою та не наведено відомостей щодо майбутнього позову. Так, заява не містить відомостей про предмет та підстави майбутнього позову. Крім того, не зазначено вимог, з якими позивач має намір звернутися у майбутнього та конкретні вимоги щодо кожного з відповідачів. Не наведено до суду і будь-яких відомостей, що унеможливлюють звернення до суду з позовом та заявою про вжиття заходів забезпечення позову разом із позовною заявою та складнощів, які виникли на даному етапі, що унеможливлюють одночасне звернення.
Таким чином, суд доходить висновку, що заявником не наведено необхідних відомостей на даному етапі, зважаючи на наявні у даній заяві, що нададуть змогу суду ствердити про необхідність вжиття заходів на даному етапі та обґрунтованих підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначену квартиру, впливатиме на ефективність захисту та унеможливить виконання ймовірного рішення суду, оскільки до суду не наведено будь-яких обставин та відомостей майбутнього спору, відтак у задоволенні заяви слід відмовити. Крім того, до заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявником не долучено відповідних належних, допустимих та достовірних доказів, які б надали змогу суду пересвідчитися у доводах заяви.
Виходячи із викладеного, вивчивши заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами майбутнього спору, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої заяви, а відтак заява про забезпечення позову до подання позовної заяви задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 260, 353 ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви представника заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , заінтересовані особи: відповідач, - ОСОБА_3 , приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Бережний Ярослав Вікторович, відповідач - ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені ст. 354 ЦПК України.
Суддя: