Шаргородський районний суд
Вінницької області
Іменем України
11 березня 2024 року
м. Шаргород
Справа № 152/151/24
провадження № 1-кп/152/44/24
Шаргородський районний суд Вінницької області
у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження №12024020150000018 від 11.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Попівці Барського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , не є особою з інвалідністю, раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,
з участю:
сторін кримінального провадження -
зі сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_4 ,
зі сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
встановив:
ОСОБА_3 маючи не зняту та непогашену судимість, 28.12.2023 приблизно о 12 годині, під час дії воєнного стану на території України, перебуваючи в будинку ОСОБА_5 , що розташований по АДРЕСА_2 , в одній із житлових кімнат будинку під постільною білизною дивану виявив грошові кошти, після чого у нього виник умисел на вчинення крадіжки.
Реалізуючи свій злочинний умисел, підбурюваний жагою до легкої наживи, з корисливих спонукань, усвідомлюючи протиправність своїх дій та настання негативних наслідків, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, викрав належні ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 1500 грн., після чого залишив місце вчинення кримінального правопорушення, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Своїми діями ОСОБА_3 завдав потерпілій ОСОБА_5 матеріального збитку на суму 1500 грн.
Суд, згідно з приписами ч.6 ст. 22 КПК України, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винуватим себе у пред'явленому обвинуваченні визнав повністю, не заперечував факту вчинення кримінального правопорушення при вище наведених обставинах, розкаявся у скоєному, просив його суворо не карати.
Суду показав, що 28.12.2023 приблизно о 12 годині перебуваючи в будинку ОСОБА_5 , що розташований по АДРЕСА_2 , в одній із житлових кімнат будинку під постільною білизною дивану виявив та викрав грошові кошти в сумі 1500 грн., якими в подальшому розпорядився на власний розсуд.
Визнана органом досудового розслідування потерпілою ОСОБА_5 на виклик суду не прибула, хоча відповідно до вимог ст. ст. 135, 136, 325 КПК України належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання в строки, визначені ч.8 ст.135 КПК України. До суду від неї поступила заява про розгляд справи у її відсутності у зв'язку з неможливістю прибути у судове засідання (а.с. 37).
Суд, виконуючи вимоги ст. 325 КПК України, заслухав думку учасників судового засідання щодо заяви потерпілого ОСОБА_6 , і вважає за можливе провести судовий розгляд у його відсутності з огляду на вимоги КПК України, положення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 щодо справедливого розгляду справи упродовж розумного строку.
Виконуючи вимоги ст.349 КПК України, суд з'ясував думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.
Прокурор ОСОБА_4 вважає за можливе не досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і здійснювати судовий розгляд на підставі ч.3 ст.349 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_3 також вважає за можливе не досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і здійснювати судовий розгляд на підставі ч.3 ст.349 КПК України, про що ОСОБА_3 подав письмову заяву (а.с.42).
При цьому, суд з'ясував, чи правильно обвинувачений ОСОБА_3 розуміє зміст цих обставин, які не оспорюються. Сумнівів щодо добровільності та істинності його позиції у суда немає.
Суд також роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_3 , що при таких обставинах він позбавляється права оскаржити ці обставини справи у апеляційному порядку.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 в повному обсязі визнав свою провину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, беручи до уваги думки прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 і переконавшись у добровільності позиції учасників судового розгляду, а також в тому, що вони усвідомлюють неможливість оскаржити обставини, встановлені під час досудового розслідування, в апеляційному порядку, суд прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які викладені в обвинувальному акті і ніким не оспорюються та про можливість проведення судового розгляду за правилами ч.3 ст.349 КПК України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом винуватістьОСОБА_3 в тому, що він 28.12.2023 приблизно о 12 годині, під час дії воєнного стану на території України, перебуваючи в будинку ОСОБА_5 , що розташований по АДРЕСА_2 , в одній із житлових кімнат будинку під постільною білизною дивану виявив грошові кошти, після чого у нього виник умисел на вчинення крадіжки.
Реалізуючи свій злочинний умисел, підбурюваний жагою до легкої наживи, з корисливих спонукань, усвідомлюючи протиправність своїх дій та настання негативних наслідків, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, викрав належні ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 1500 грн., після чого залишив місце вчинення кримінального правопорушення, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Своїми діями ОСОБА_3 завдав потерпілій ОСОБА_5 матеріального збитку на суму 1500 грн.
Дії обвинуваченого ОСОБА_3 , які полягають у крадіжці (таємному викраденні чужого майна), вчиненій повторно, в умовах воєнного стану органом досудового розслідування кваліфіковані вірно, винуватість його доведена і він повинен нести кримінальну відповідальність за ч. 4 ст.185 КК України.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, згідно з вимогами ст.ст. 65 - 67 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винуватого, який раніше судимий, негативно характеризується за місцем проживання, обставину, що пом'якшує покарання і вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Обвинувачений ОСОБА_3 щиро покаявся у скоєному. Цю обставину суд, відповідно до ст. 66 КК України, відносить до обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 .
Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 судом не встановлено.
На обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра КНП «Шаргородська МЛ» Шаргородської міської ради Вінницької області ОСОБА_3 не перебуває (а.с.51).
При таких обставинах суд, виходячи з загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, думки потерпілої ОСОБА_5 , яка просить суд суворо на карати обвинуваченого, даних про особу ОСОБА_3 , який раніше судимий, негативно характеризується за місцем проживання, вчинив кримінальне правопорушення в період іспитового строку, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до частини 5 статті 12 КК України є тяжким злочином, суд вважає, що зазначені і проаналізовані обставини є підставами для визначення основного покарання у виді позбавлення волі, яке, відповідно до ч.1 ст.63 КК України, полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально - виконавчої установи закритого типу.
Суд не знаходить підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 статей 69, 75 КК України.
Поряд з цим, обвинувачений ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке є предметом даного судового розгляду, не відбувши покарання (в період іспитового строку) за вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 19.05.2021, яким його засуджено за ч.3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з трьохрічним іспитовим строком, отже йому слід призначити покарання за сукупністю вироків відповідно до вимог ст. 71 КК України та роз'яснень, що містяться в п.п. 25, 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), відповідно до яких за сукупністю вироків покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили. При застосуванні правил ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж не відбута частина покарання за попереднім вироком. Призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного й додаткового покарань за знову вчинений злочин (злочини), а потім до покарання за новим вироком повністю або частково приєднується не відбута частина покарання за попереднім вироком. Суди повинні точно встановлювати не відбуту частину основного й додаткового покарань і зазначати їх вид та розмір у новому вироку.
У разі, коли особа була засуджена до арешту або позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 104 КК України) або була звільнена від відбування покарання умовно - достроково (статті 81, 107 КК України) і в період іспитового строку або строку умовно - дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов'язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м'які види покарання.
Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2024 року скасовано звільнення засудженого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням та направлено його для відбування призначеного за вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 травня 2021 року покарання за частиною третьою статті 186 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ять років. При цьому, відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 20 травня 2022 року, на підставі частини п'ятої статті 72 КК України, в строк відбування покарання за цим вироком ОСОБА_3 зараховано строк попереднього ув'язнення з 29 січня 2021 року по 19 травня 2021 року - 3 місяці 20 днів, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Отже, не відбутою частиною покарання за попереднім вироком є чотири роки вісім місяців дев'ять днів позбавлення волі.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, ЄСПЛ у рішенні від 17.09.2009 в справі «Скополла проти Італії» зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
На переконання суду, захід примусу визначений судом, є співмірним тяжкості і характеру вчиненого діяння та його наслідкам, забезпечить виконання завдань кримінального судочинства, слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст.2 КПК України, та буде відповідати одному із основних принципів Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - пропорційності обмеження прав людини і легітимної мети покарання та невідворотності покарання, тобто необхідним, справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Згідно з положенням п.7 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити цивільний позов.
У справі, що розглядається цивільний позов не заявлено.
Відповідно до п.12 ч.1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з речовими доказами.
Речові докази в даному кримінальному провадженні відсутні.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.
Процесуальні витрати відсутні.
Відповідно до п.14 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Ухвалою слідчого судді Шаргородського районного суду Вінницької області від 23.01.2024 ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Прокурор ОСОБА_4 просив при ухваленні вироку змінити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід з домашнього арешту на тримання під вартою, посилаючись на те, що відповідно до інформації начальника ВП №2 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 порушує умови домашнього арешту, двічі не прибув на виклик суду (а.с. 18, 23, 71 - 76).
Суд вважає, що клопотання прокурора ОСОБА_4 підлягає задоволенню з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке є предметом даного судового розгляду в період іспитового строку, негативно характеризується за місцем проживання, зловживає спиртними напоями, порушує умови застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, двічі не прибув на виклик суду, що дає підстави для висновку про необхідність змінити йому запобіжний захід з домашнього арешту на тримання під вартою, з метою запобігання уникнення від відбування покарання призначеного цим вироком суду та вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Керуючись ст. 368, ч.1 ст. 369, ст.ст. 373 - 376 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
На підставі ч.1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднати не відбуту частину покарання у виді шести місяців позбавлення волі за вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 травня 2021 року і призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років шість місяців.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу змінити з домашнього арешту на тримання під вартою, взявши його під варту з зали суду.
Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_3 зарахувати строк попереднього ув'язнення у період з 11.03.2024 по день набрання вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Початок строку відбування засудженим ОСОБА_3 покарання рахувати з моменту набрання вироком законної сили.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду через Шаргородський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок вступає в законну силу після закінчення строку на подання апеляційної скарги, встановленого п.1 ч.2 ст.395 КПК України, якщо апеляційну скаргу на нього не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія вироку суду надсилається не пізніше наступного дня після його ухвалення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1