11 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/19103/22 пров. № А/857/25448/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року, ухвалене суддею Чаплик І.Д. у м.Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №380/19103/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
30 грудня 2022 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, - період з 18.03.2018 по 20.12.2022, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100; зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, - період з 18.03.2018 по 20.12.2022, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем на дату виключення зі списків (17.03.2018) не проведено розрахунків щодо індексації грошового забезпечення. Відповідачем належні суми виплачені лише 20.12.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 у справі №380/10166/21.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 18.03.2018 по 18.09.2018. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) у розмірі 79 285 (сімдесят дев'ять тисяч двісті вісімдесят п'ять) гривень 92 копійки. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що право на отримання індексації грошового забезпечення у позивача виникло виключно на підставі судового рішення. Наведені обставини, на переконання скаржника, свідчать і про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні ст.116 КЗпП України. Тобто на час звільнення позивача з військової служби спірні суми йому ще не належали, а вина відповідача у їх невиплаті була відсутня, що виключає застосування передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності до роботодавця.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2018 №68 полковника ОСОБА_1 , командира ремонтно-відновлюваного батальйону 146 окремого ремонтно-відновлювального полку оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, звільненого від займаної посади наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 лютого 2018 року №61 та призначеного на посаду старшого офіцера-ревізора бронетанкової служби озброєння управління оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, ВОС 4201003 з 17 березня 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У зв'язку з невірним нарахуванням відповідачем індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з позовом до Львівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 у справі №380/10166/21, позов задоволено частково, зокрема зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 17.03.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми.
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідач 20.12.2022 нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 79 346, 38 грн.
Факт нарахування та виплати належних сум позивачем не спростовується.
Разом з тим, позивач, вважаючи дії відповідача щодо невиплати протягом тривалого часу у повному обсязі розрахункових коштів протиправними, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Суд апеляційної інстанції враховує, що порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, індексації) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції вважає можливим застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи з наведених вимог законодавства, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов'язку, - наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (17.03.2018) відповідачем не проведено остаточного розрахунку з позивачем належних йому сум при звільненні.
У спорі, що розглядається, суд враховує, чи діяв відповідач сумлінно і добросовісно, чи вживалися ним термінові та невідкладні заходи щодо виплати належних позивачу сум.
Проте, такі докази відповідач не надав ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
Отже, аргументи скаржника щодо не розповсюдження на спірні правовідносини статті 117 КЗпП України є безпідставними.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 провела фактичний розрахунок із позивачем на виконання рішення суду 20.12.2022 - поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у законодавчо встановлені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20.
Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України “Про оплату праці” визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
В даному Порядку не міститься застережень щодо неможливості застосування його положень для обчислення розміру грошового забезпечення, а також слід зазначити, що заробітна плата і грошове забезпечення є формами оплати праці працівників (співробітників), загальні засади формування і обчислення яких є ідентичними.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно висновків суду першої інстанції, обґрунтовано пропорційною до стягнення за час затримки розрахунку при звільненні є визначена судом сума за шість місяців - 79285,92 грн, яка розрахована виходячи із середньоденного заробітку позивача 561,07 грн із застосуванням істотності частки 0,768 несвоєчасно виплаченої індексації на виконання рішення суду (79346,88 грн) у порівнянні із середнім заробітком, обрахованим за Порядком №100 (103236,88 грн).
Разом з тим, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №380/19103/22 вже було предметом апеляційного перегляду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , доводи якої зводились до незгоди із визначеною судом сумою середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу задоволено частково, рішення суду змінено, виклавши абз.3 резолютивної частини рішення в наступній редакції: Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 РНОКПП: НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі - 79368,40 грн (сімдесят дев'ять тисяч триста шістдесят вісім гривень сорок копійок).». В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №380/19103/22 залишено без змін.
Судом апеляційної інстанції у постанові від 22 травня 2023 року, розрахувавши середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні шляхом простих математичних розрахунків за формулою: середній заробіток (561,07 грн) * кількість днів (183) визначено, що сума обрахована за порядком №100, становить 102675,81 грн, що, відповідно, вплинуло на розрахунок істотності частки несвоєчасно виплаченої індексації на виконання рішення суду у порівнянні із середнім заробітком, обрахованим за Порядком №100. Згідно висновків суду апеляційної інстанції така (істотність частки) становить 0,773.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2023 року скасовано в частині задоволення позовних вимог та адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 березня 2018 року по 17 вересня 2018 року у сумі 10323,68 грн. У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року залишене без змін.
В подальшому, постановою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
В контексті наведеного суд апеляційної інстанції погоджується, що обґрунтовано пропорційною до стягнення за час затримки розрахунку при звільненні є визначена Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 22 травня 2023 року сума за шість місяців - 79368,40 грн ( із застосуванням істотності частки 0,773).
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції у постанові від 22 травня 2023 року повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України строку.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у справі №380/19103/22 - залишити в силі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний