11 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/16582/23 пров. № А/857/23183/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваль Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року (суддя - Плахтій Н.Б., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Луцьк, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №140/16582/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
становив:
У червні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати доходів (індексації грошового забезпечення) за період з 10 січня 2019 по 28 лютого 2023 (всього 1480 днів); 2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строки заробітної плати (індексації грошового забезпечення) за весь час затримки виплати за період з 10 січня 2019 по 28 лютого 2023 (всього 1480 днів).
Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 10.01.2019 по 28.02.2023. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за час затримки виплати з 10.01.2019 по 28.02.2023.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції винесено всупереч чинного законодавства, з порушеннями норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що компенсація втрат доходів не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є компенсаційною виплатою, яка виплачується за певних умов, у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів. Вказує, що визначальними обставинами виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів вчинених на виконання судового рішення.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 08.11.2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, залишивши без змін оскаржене рішення суду. Також позивач просить стягнути з відповідача понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 гривень.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_2 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 17.12.2014 по 09.01.2019.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.01.2019 №6 ОСОБА_2 було виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 06.10.2017 (а.с.7).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду 09.01.2023 у справі №140/7295/22 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному розмірі за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням січня 2008 року як базового місяця. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із встановленням базового місяця січень 2008 року (а.с. 8-11).
На виконання вказаного рішення суду відповідач 28.02.2023 перерахував на картковий рахунок позивача кошти у сумі 82370,83 грн (а.с.16).
На адресу відповідача позивачем було скеровано заяву від 28.02.2023 про здійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 10.01.2019 по 28.02.2023 (а.с.17-20).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті спірної компенсації, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії; - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до норм статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до абзацу четвертого статті 6 Закону №2050-III, компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в пункті 3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Апеляційний суд також зауважує, індексацію грошового забезпечення у розмірі 82370,83 грн було перераховано на картковий рахунок позивача 28.02.2023. Належність позивачу індексації грошового забезпечення, невиплаченої під час проходження військової служби та при звільненні, встановлено рішенням суду від 09.01.2023 у справі №140/7295/22.
Разом з тим, покликання апелянта на те, що нараховані позивачу на виконання судового рішення кошти були виплачені своєчасно, є безпідставним, оскільки компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (нарахованих сум індексації), а не виконання рішення суду.
Оскільки вказані кошти нараховані в результаті донарахування індексації грошового забезпечення та відновлення права позивача, порушеного при неналежному проведенні індексації грошового забезпечення, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ.
Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, що наведена у постанові від 16.11.2022 у справі №674/22/17.
З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування і виплата остаточного розрахунку з позивачем сум індексації грошового забезпечення відбулось з вини відповідача Військової частини НОМЕР_1 , тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Суд встановив, що на відповідача покладений був обов'язок провести з позивачем повний розрахунок при звільненні з військової служби.
Враховуючи, що такий обов'язок відповідачем виконаний лише 28.02.2023, а не на час звільнення з військової служби, з метою відновлення прав позивача, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 10.01.2019 по 28.02.2023, зобов'язавши відповідача нарахувати та виплатити спірну компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, а отже є безпідставними.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому у відповідності до вимог статті 316 КАС України немає підстав для його скасування.
Колегія суддів також враховує, що позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, стягнувши з відповідача на користь позивача 5000,00 грн, документально підтверджених судових витрат за складений процесуальний документ у справі: відзив на апеляційну скаргу відповідача від 20.11.2023 у Восьмому апеляційному адміністративному суді.
Надавши правову оцінку таким вимогам позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п.1 ч.3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Колегія суддів на підставі аналізу положень статей 134, 139 КАС України зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Матеріалами справи підтверджується, що на обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції суду надано такі документи: договір про надання правничої (правової) допомоги від 29.01.2024, ордер на представництво інтересів позивача в суді апеляційної інстанції, акт виконаних робіт, докази оплати послуг з правової (правничої) допомоги.
З урахуванням встановленого, на підставі наданих суду доказів складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтям 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також врахувавши предмет спору, критерій співмірності зі складністю справи, витрачений адвокатом час і обсяг виконання відповідних робіт та значення справи для сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що розмір витрат на адвоката, який підлягає до відшкодування за участь в апеляційному провадженні, об'єктивно складає в апеляційній інстанції 1000 грн., з розрахунку вартості 1 години 1000 грн, із врахуванням затраченого адвокатом часу на вивчення апеляційної скарги, аналіз зазначених у ній позицій, норм діючого законодавства, підготовка відзиву на апеляційну скаргу.
Такий розмір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень відповідача (апелянта) у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 1000,00 грн..
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року в адміністративній справі №140/16582/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у виді витрат пов'язаних з правничою допомогою адвоката в сумі 1000 (однієї тисячі) грн 00 коп..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль