11 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/15163/23 пров. № А/857/21661/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року (суддя - Хома О.П., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №380/15163/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги позивачу при звільненні зі служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням сум індексації грошового забезпечення; 2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування суми індексації грошового забезпечення. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, та виплату, враховуючи раніше виплачені суми.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції винесено всупереч чинного законодавства, з порушеннями норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що звернення позивача із даними позовними вимогами здійснено поза межами визначеного ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (з урахування внесених Законом №2352-ІХ змін) строку. Також апеляційна скарга містить доводи про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, а тому, відповідно, на переконання скаржника, не враховується при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні. В обґрунтування таких тверджень покликається на приписи ст.15 Закону №2011-XII та Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 08.09.2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без розгляду.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №206 від 20.09.2019, звільненого наказом від 16.09.2019 №34-РС у запас на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 20.09.2019 (а.с.13).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 у справі №380/1399/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2013 року по лютий 2018 року, з врахуванням січня 2008 року як базового місяця, грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 20.09.2019, з врахуванням березня 2018 року як базового місяця, з врахуванням виплачених сум. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2013 по день фактичної виплати індексації.
На виконання рішення суду від 02.04.2021 у справі №380/1399/21 відповідачем виплачено позивачу 01.09.2021 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2013 року по лютий 2018 року.
За результатом розгляду адвокатського запиту поданого представником позивача до Військової частини НОМЕР_1 , надано відповідь від 29.09.2021 №71/1/619, в якій Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що індексація не входить до складу додаткових видів грошового забезпечення, відповідно включати дану виплату при нарахуванні грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення з 2014 по рік звільнення, грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки не має підстав (а.с.14).
Позивач, вважаючи такі дії протиправними, звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.91, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з частин 2, 3 ст.9 цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.91 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Так, згідно ст.1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст.9 Закону №1282-XII).
Стаття 4 Закону №1282-XII визначає підстави для проведення індексації. Згідно з частиною першою статті 4, в редакції від 02.12.2012, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Законом №911-VIII від 24.12.2015, який набрав чинність з 01.01.2016, внесені зміни у частину першу статті 4 Закону №1282-XII цифри 101 замінити цифрами 103.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (ч. 2, 4 ст.4 Закону №1282-XII).
Частиною другою статті 5 Закону №1282-XII визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ч.1 ст.9 Закону №1282-XII).
Відповідно до норм статті 6 Закону №1282-XII, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно з ст. 19 цього Закону є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (в редакції від 21.06.2012), у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Для проведення подальшої індексації або здійснення чергового підвищення доходів випереджаючим шляхом обчислення індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком починаючи з наступного за базовим місяця.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020р. у справі № 240/10130/19.
Крім зазначеного, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019р. у зазначеній справі Велика Палата дійшла висновків про те, що згідно з ч.ч.2 і 3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021р. у справі № 825/997/17 та у постанові Верховного Суду від 21.12.2021р. у справі № 820/3423/18.
Як встановлено судом першої інстанції, Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду від 02.04.2021 у справі №380/1399/21 індексація грошового забезпечення за період з січня 2013 року по 20.09.2019 нарахована та виплачена позивачу 01.09.2021.
Отже, при звільненні позивача з військової служби у вересні 2019 року у складі одноразової грошової допомоги при звільненні не була включена при розрахунку індексація грошового забезпечення за період з січня 2013 року по вересень 2019 року, оскільки виплату такої відповідач здійснив у вересні 2021 року.
За таких обставин бездіяльність відповідача щодо розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без урахування індексації грошового забезпечення правильно визнана судом першої інстанції протиправною, а також зобов'язано відповідача здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, із урахуванням індексації грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо пропуску позивачем строків звернення до суду із цим позовом, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою та п'ятою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив, зокрема, зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні, та "оплата праці і заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України "Про оплату праці", Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.
Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як слідує з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Відтак, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.
Окрім цього, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
З огляду на викладене, покликання апелянта (відповідача) на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою від 03 липня 2023 року є безпідставними, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, не обмежувалось будь-яким строком, а строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року, продовжено на строк дії карантину, що діяв до 30 червня 2023 року.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, а отже є безпідставними.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому у відповідності до вимог статті 316 КАС України немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року в адміністративній справі №380/15163/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль