11 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/26964/23 пров. № А/857/24419/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Гудима Л.Я., Довгої О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року (ухвалене головуючим - суддею Денисюк Р.С. у м. Луцьк) у справі № 140/26964/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити дії щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в с. Чарторийськ Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Позивачка вказує, що враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Проте, відповідач виплату підвищення до пенсії не здійснює, чим допускає протиправну бездіяльність.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та в прийняти нове, яким задовольнити позов.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області (Луцьке об'єднане управління ПФУ) як одержувач пенсії за віком, позивач не перебуває у трудових відносинах та не є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується пенсійним посвідченням, довідкою про доходи.
Позивач не отримувала підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, що підтверджується довідкою про доходи.
Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28.12.2014 прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 «Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження» такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Відтак, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону №987-VIII), яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21.01.2019 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 за позовом ОСОБА_1 до Овруцького ОУПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивачка проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивачка є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Проте, суд першої інстанції вірно зауважив, що ця справа не відповідає ознакам типової справи та при її розгляді не можуть бути враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 240/4937/18.
Колегія суддів звертає увагу, що для отримання доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст.39 Закону №796-XII є наявність у сукупності таких умов: особа повинна мати статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, бути непрацюючим пенсіонером та проживати на території радіоактивного забруднення.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 № 1871-ІХ (далі - Закон № 1871-ІХ) передбачено, що декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону № 1871-ІХ, особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Так, в матеріалах справи наявна довідка виконавчого комітету Маневицької селищної ради від 20.06.2023 № 650 про те, що ОСОБА_1 проживає в с. Чарторийськ Камінь-Каширського району без реєстрації.
Водночас, колегія суддів враховує, що в Єдиному державному демографічному реєстрі наявні відомості про місце реєстрації позивачки за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 1871-ІХ витяг з реєстру територіальної громади документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час формування витягу.
За приписами ч. 1 ст. 26 Закону № 1871-ІХ за заявою особи, яка декларує або реєструє місце проживання (перебування), власника (співвласника) житла, представників, законних представників особи або власника (співвласника) житла, уповноваженої особи житла, іпотекодержателя або довірчого власника (далі - суб'єкт звернення) орган реєстрації видає витяг із реєстру територіальної громади, що підтверджує зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, виключення інформації з реєстру територіальної громади про місце проживання (перебування) особи.
Відповідно до пункту 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1871-ІХ місце проживання (перебування) особи, зареєстроване до набрання чинності цим Законом, не підлягає повторній реєстрації (декларуванню). Для підтвердження інформації про місце проживання (перебування), зареєстроване до набрання чинності цим Законом, особа може подавати відомості про місце проживання, що були внесені до:
1) паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки;
2) паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі е-паспорта або е-паспорта для виїзду за кордон;
3) витягу з реєстру територіальної громади.
Отже, пенсіонер для підтвердження інформації про місце проживання повинен надати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом № 1871-ІХ.
Розділом І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), визначено, що заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію). (абз.1 п.1.1).
За приписами абз.7 п.1.8 Порядку №22-1, днем звернення за перерахунком пенсії за новим місцем проживання вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Розділом ІІ Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, зокрема, відомості про місце проживання особи (пп.4 п.2.1).
Для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом № 1871-ІХ (п.2.22).
Додатком 7 до Порядку №22-1 затверджено пам'ятку пенсіонера, згідно з пунктом 2 якої пенсіонери протягом 10 днів зобов'язані повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду України про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсійної виплати або припинення її виплати з наданням документів, що підтверджують, зокрема, зміну місця проживання (реєстрації).
Отже, саме заява про перерахунок пенсії за новим місцем проживання, з усіма необхідними документами є доказами, що підтверджують повідомлення територіального органу Пенсійного фонду України про перерахунок позивачці пенсії за новим місцем проживання (реєстрації).
Позивачка не надала документів, визначених Законом № 1871-ІХ (витяг з реєстру територіальної громади та/або паспорт громадянина України, виготовленого у формі книжечки з відміткою про місце реєстрації), які б підтверджували місце постійного проживання в с. Чарторийськ Волинської області, а навпаки, наявні у справі документи свідчать про те, що позивачка зареєстрована в м. Луцьку, яке не належить до території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року у справі № 140/26964/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді Л. Я. Гудим
О. І. Довга