про залишення позовної заяви без руху
11 березня 2024 р. № 420/4317/24
м. Миколаїв
Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Птичкіна В.В., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Одеського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та стягнення 141 075,00 грн,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Державної судової адміністрації України, Одеського окружного адміністративного суду, в якій просить визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.11.2023 до 31.01.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто 2 102 грн; стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.11.2023 до 31.01.2024 в розмірі 141 075 грн (з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація, в порядку, передбаченому Законом України від 05.06.2012 № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників".
За правилами пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам, установленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає таке.
Як зазначено у частині першій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (перший абзац частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Професійна діяльність суддів, як вказано у пункті 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, є публічною службою.
Відповідно, спір щодо розміру суддівської винагороди є публічно-правовим спором з приводу проходження публічної служби.
Згідно з частинами першою, другою статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, що була чинною до 19.07.2022), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або винен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування положень Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до адміністративного суду у разі порушення законодавства про оплату праці (позови про стягнення належної працівникові заробітної плати) у відносинах публічної служби необхідно застосовувати частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України.
У той же час, для визначення строку звернення до суду із заявами про вирішення інших трудових спорів (до яких належать спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби) адміністративні суди мали застосовувати саме частину п'яту статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а не частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України.
Частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
До суду позивач звернулася 09.02.2024.
Чинні з 19.07.2022 редакції частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України мають такий зміст:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки перша частина цієї статті є загальною відносно частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, що є спеціальною, а другою частиною статті 233 Кодексу законів про працю України встановлені лише строки для звернення до суду у справах про звільнення та у справах про виплату усіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Суми, про нарахування та виплату яких позивач заявила в позові, не є сумами, про які йдеться у статті 116 Кодексу законів про працю України (на цю норму є посилання у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України), оскільки спір не пов'язаний з фактом звільнення позивача.
За такого належить застосовувати місячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно, на переконання суду, своєчасним зверненням до суду з вимогами про нарахування та виплату суддівської винагороди (після змін у змісті статті 233 Кодексу законів про працю України) за листопад 2023 року є звернення не пізніше 30.12.2023, за грудень 2023 року - не пізніше 31.01.2024.
Отже, суд визнав такими, що пред'явлені своєчасно, позовні вимоги за січень 2024 року. Позовні вимоги щодо інших періодів заявлені з порушенням строку звернення до суду.
У цій справі суд керувався нормами, чинними на момент звернення позивача до суду, та, про що вказано вище, дійшов висновку про незастосування до спірних правовідносин ані першої, ані другої частини статті 233 Кодексу законів про працю України.
До позову не додана заява про поновлення строку звернення до суду (за періоди листопад 2023 року - грудень 2023 року).
Згідно з частиною шостою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, позивачу належить надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, з наданням доказів на підтвердження наявності цих причин.
За приписами частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
2. Запропонувати позивачу у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви, а саме: подати до Миколаївського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об'єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження наявності цих причин.
3. Попередити позивача, що наслідком неусунення недоліків позовної заяви в установлений судом строк є повернення такої позовної заяви позивачу.
Ухвала про залишення позовної заяви без руху набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає до оскарження окремо від рішення суду.
Суддя В.В. Птичкіна