11 березня 2024 року № 320/21273/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом державної організації « 70 Управління начальника робіт» до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -
До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов державної організації « 70 Управління начальника робіт» (далі також - ДО « 70 Управління начальника робіт», позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 18 січня 2023 року за № 007 (фінансова санкція у розмірі 92 386, 46 грн та пеня у розмірі 3 299 618, 81 грн за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків (за період з 20 серпня 2008 року по 28 грудня 2022 року);
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 17 квітня 2023 року № 022 - фінансова санкція у розмірі 33 895, 99 грн та пеня у розмірі 387 899, 59 грн за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків (за період з 20 січня 2009 року по 04 квітня 2023 року);
- визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за № Ю-018-У від 05 вересня 2022 року про сплату боргу на суму 1 523 708, 36 грн;
- визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за № Ю-035-У від 05 квітня 2022 року про сплату боргу на суму 3 886 284, 57 грн.
Ухвалою суду від 30 червня 2023 року відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що заявлені відповідачем до стягнення на підставі оскаржуваних рішень кошти були погашені у межах процедури банкрутства позивача.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на обґрунтованості прийнятих ним оскаржуваних рішень з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства як самих рішень, так і дотримання визначеного законом порядку їх прийняття.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 2010 по 2022 роки перебував у процедурі банкрутства.
Так, ухвалою від 27 грудня 2010 року Господарський суд міста Києва порушив провадження у справі № 50/25-6 про банкрутство позивача.
03 серпня 2011 року Господарський суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 50/25-6, якою затвердив реєстр вимог кредиторів боржника на загальну суму 22 176 304, 29 грн.
Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року по справі № 50/25-6 закрито провадження у справі № 50/25-6 про банкрутство позивача з метою гарантування правової певності кредиторів, вимоги яких визнані судом.
Згідно листа ГУ ПФУ в м. Києві від 31 травня 2023 року за вих. № 2600-0603-8/107579 позивачу було повідомлено, що станом на 30 травня 2023 року по позивачу обліковується заборгованість, а саме - заборгованість зі сплати страхових внесків, фінансових санкцій та пені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі - 4 129 320, 41 грн (в т.ч. недоїмка - 315 519, 56 грн (за період червня 2009 року - грудень 2010 року), фінансова санкція - 126 282, 45 грн, пеня - 3 687 518, 40 грн).
Зокрема, позивача проінформовано про наявність рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 18 січня 2023 року № 007 (фінансова санкція у розмірі 92 386, 46 грн та пеня у розмірі 3 299 618, 81 грн за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків (за період з 20 серпня 2008 року по 28 грудня 2022 року); рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 17 квітня 2023 року № 022 - фінансова санкція у розмірі 33 895, 99 грн та пеня у розмірі 387 899, 59 грн за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків (за період з 20 січня 2009 року по 04 квітня 2023 року).
Крім того, було повідомлено про направлення позивачу вимоги № Ю-018У від 05 вересня 2022 року про сплату боргу на суму 1 523 708, 36 грн, яка в якості виконавчого документа була передана для примусового виконання до Шевченківського ВДВС місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
Крім того, ГУ ПФУ в м. Києві 05 квітня 2023 року надіслано вимогу № Ю-035 про сплату боргу на загальну суму заборгованості 3 886 284, 57 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон України № 1058-IV) визначено, що страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно з частинами 2, 6, 9, 12 статті 20 Закону України № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5, 6, 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно із частиною 2 статті 106 Закону України № 1058-IV суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною 3 статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (надалі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Пунктом 2 частини 9 статті 106 Закону України № 1058-IV у редакції, що діяла до 01 січня 2011 року було передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.
Із набранням чинності з 01 січня 2011 року Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI) наведена вище норма матеріального права із Закону України №1058-IV була виключена.
Відповідно до положень абзацу 6 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2464-VI на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 9.1 розділу 9 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкової державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (надалі - Інструкція № 21-1) до страхувальників за порушення норм законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування застосовуються фінансові санкції за несвоєчасну сплату страхових внесків.
Отже, після набрання чинності Законом України № 2464-VI за органами Пенсійного фонду України збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій за несплату заборгованості із страхових внесків, яка виникла до 01 січня 2011 року.
Так, оскаржуваними рішеннями ГУ ПФУ в м. Києві на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовано до позивача штраф та нараховано пеню окремо за період з 20 серпня 2008 року по 28 грудня 2022 року та з 20 січня 2009 року по 04 квітня 2023 року.
У цьому контексті суд звертає увагу на те, що 27 грудня 2010 року Господарський суд міста Києва порушив провадження у справі № 50/25-6 про банкрутство позивача відповідно до норм діючого на той час Закону Україні «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-ХП (далі - Закон № 2343).
Відповідно до статті 1 Закону № 2343 кредитор - це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і. зборів (обов'язкових платежів).
Статтею 1 Закону № 2343 також визначено поняття конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.
За приписами частини 1 статті 14 Закону № 2343 конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Оголошення про порушення справи про банкрутство позивача опубліковано у газеті «Урядовий кур'єр» № 50 від 19 березня 2011 року.
Правові наслідки порушення вказаних вимог визначені нормами ч. 2 статті 14 Закону №2343 та полягають у тому, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що зазначено господарським судом в ухвалі про затвердження реєстру вимог кредиторів.
Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Так, згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 серпня 2011 року у справі №50/25-6 вбачається, що Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва зверталось з кредиторськими вимогами в сумі 953 587, 07 грн, які виникли до 2011 року, однак дані вимоги були подані з пропущенням місячного строку передбаченого статтею 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 серпня 2011 року у справі № 50/25-6 зазначено, що вказані вимоги Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва вважаються погашеними.
Відповідач не заперечує того, що оскаржуваними рішеннями і вимогами фактично нараховуються штрафні санкції та вимагається сплата заборгованості, яка є погашеною згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 03 серпня 2011 року у справі №50/25-6 в силу положень статті 14 Закону України «Про відновленню платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
При цьому, справа про банкрутство за № 50/25-6 закрита Верховним Судом постановою ввід 03 лютого 2022 року у зв'язку з необхідністю надати можливість кредиторам, вимоги яких прийняті судом по справі по банкрутство, заявити свої вимоги до позивача в загальному порядку. При цьому, як вже зазначалось, вимоги відповідача у даній справі не були прийняті, а були погашені.
Верховним Судом у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 5017/2833/2012 зроблено обов'язковий до застосування в силу вимог статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновок про правові наслідки закриття справи про банкрутство, а саме, що припинення / закриття провадження у справі про банкрутство не припиняє прав та обов'язків лише тих учасників справи, які виникли у цих процедурах.
А з огляду на те, що рішення відповідача стосуються заборгованості, яка була погашена ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 серпня 2011 року у справі № 50/25-6 в силу положень статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вбачається, що оскаржувані рішення та вимоги відповідача винесені щодо погашених вимог, а тому, відповідно, є протиправними.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що вимоги щодо сплати недоїмки, застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхувальником страхових внесків за базові звітні періоди 2008-2009 років є погашеними, у зв'язку з чим прийняті ГУ ПФУ в м. Києві оскаржувані рішення, є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення не відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 26 840, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов державної організації « 70 Управління начальника робіт» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 59; код ЄДРПОУ 07763913) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 18 січня 2023 року за № 007.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17 квітня 2023 року № 022.
Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № Ю-018-У від 05 вересня 2022 року.
Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № Ю-035-У від 05 квітня 2022 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь державної організації « 70 Управління начальника робіт» понесені останньою судові витрати у розмірі 26 840, 00 грн (двадцять шість тисяч вісімсот сорок гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.