11 березня 2024 року Справа № 280/143/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
04.01.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними та скасувати повністю вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2019 року №Ф-57606-50 на суму 26 539,26 грн та від 18 листопада 2020 року №Ф-57606-50 на суму 35588,74 грн.
В обґрунтування позову посилався на те, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці; фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). Стверджував, що він не є підприємцем та не забезпечує себе роботою самостійно, а тому не є платником єдиного внеску.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що відповідно до наявної інформації, позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 08.12.2008 по 04.10.2023 та перебувала в контролюючому органі на спрощеній системі оподаткування. На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо сплати єдиного соціального внеску за 2017-2020 роки відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки). Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 09.01.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань позивач з 08.12.2008 по 04.10.2023 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
08.11.2019 Головним управління ДПС у Запорізькій області була прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57606-50 з якої вбачається, що станом на 31.10.2019 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн.
18.11.2019 Головним управління ДПС у Запорізькій області була прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57606-50 з якої вбачається, що станом на 31.10.2020 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн.
Позивач не погодившись з зазначеною вимогою про сплату боргу (недоїмки), звернувся до суду з позовом про її скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить наступного.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі-Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).
З матеріалів справи встановлено, що позивач в період з 05.05.2018 по 18.06.2019 працювала у ТОВ «Еіцентр К». Отже, в період з 05.05.2018 по 18.06.2019 роботодавець сплачував за працівника ЄСВ, що також підтверджується довідкою про доходи від 27.10.2023 №27/10-зеп.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Відповідач у відзиві на позов про наявність таких доходів також не зазначав.
Суд зауважує, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби з 08.12.2008 не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього в період з липня 2017 року, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
За таких підстав, ураховуючи все зазначене вище, суд дійшов висновку, що оскаржена вимога в частині зобов'язання позивача сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ у розмірі 12060,84 грн. (травень 2018 року-819,06 грн, червень 2018 року-819,06 грн, 3-4 квартал 2018 року-4914,36 грн, 1-2 квартал 2019 року-5508,36 грн) є протиправною і підлягає скасуванню.
Натомість, оскільки протягом звітного 2017 року, 1 кварталу 2018 року, квітня 2018 року, 3-4 кварталу 2019 та 2020 року відсутні відомості про сплату позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та ураховуючи те, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, суд дійшов висновку про обов'язок сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 2017 року, 1 кварталу 2018 року, квітня 2018 року, 3-4 кварталу 2019 та 2020 року.
Враховуючи, що позивачем не було надано до матеріалів справи доказів, які б підтверджували, що позивач в період з 2017 року, 1 кварталу 2018 року, квітня 2018 року, 3-4 кварталу 2019 та 2020 року був найманим працівником або доказів сплати роботодавцями за працівника ЄСВ за заначений період, тому суд доходить висновку, що позивачем не спростовано обов'язку щодо сплати ЄСВ.
За таких обставин, оскаржувана вимога в частині зобов'язання позивача сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ у розмірі 25727,90 грн (2017 рік-8448,00 грн, 1 квартал 2018 року-2457,18 грн, квітень 2018 року-819,06 грн, 3-4 кварталу 2019 року-5508,36 грн, 2020 рік-8495,30 грн) є правомірною та скасуванню не підлягає.
Щодо строку звернення до суду, суд зазначає, що оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) були направлені відповідачем за адресою: АДРЕСА_2 (яка також зазначена безпосередньо у вимозі), та повернуті відправнику з відміткою поштового відправлення «адресат не проживає та за закінченням терміну зберігання». В той час як адресою реєстрації позивача є: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру.
Про існування вказаної вимоги позивач дізналась лише у жовтні 2023 року, після отримання відповіді на адвокатський запит, тому суд вважає поважними причини пропуску строку звернення до суду.
Враховуючи викладене, суд вважає клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.
Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250,255 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний,166 код ЄДРПОУ ВП 44118663)-задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від 08.11.219 №Ф-57606-50 в частині зобов'язання ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ у розмірі 12060,84 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від 18.11.219 №Ф-57606-50 в частині зобов'язання ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ у розмірі 12060,84 грн.
В іншій частині позовних вимог- відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 44118663).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 11.03.2024.
Суддя О.В. Конишева