12 лютого 2024 року Справа № 280/9588/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Максименко Л.Я.
за участю секретаря судового засідання П'яниди Б.В.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Іваниці О.О.
представника відповідача 1 - Михайловського Д.С.
представника відповідача 2 - Онищенко Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 206, код ЄДРПОУ 04053915), Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району (69068, м. Запоріжжя, проспект Моторобудівників, буд. 34, код ЄДРПОУ 37573885)
про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та матеріальної допомоги, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась із позовною заявою до Запорізької міської ради (далі - відповідач 1), Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати розпорядження секретаря Запорізької міської ради № 1064к/тр від 20.04.2023 року "Про звільнення ОСОБА_2 ";
поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району;
стягнути з районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 17 жовтня 2023 року по дату ухвалення рішення по справі та набрання ним законної сили;
стягнути з районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 32 181,08 грн (тридцять дві тисячі сто вісімдесят одну гривню вісім копійок);
стягнути з районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 56 858,00 грн (п'ятдесят шість тисяч вісімсот п'ятдесят вісім гривень нуль копійок).
В обґрунтування позову посилається на те, що лист-повідомлення голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 24.02.2023 року вих №22.01/01-22-174 та лист виконавчого комітету Запорізької міської ради від 22.02.2022 року № 02/03.3-27/00371 «Попередження про звільнення» ОСОБА_1 на особисту електронну пошту не отримувала, з попередженням про наступне звільнення, як того вимагає ч. 1 ст. 49-2 КзпП України, не ознайомлювалась. Вказує, що приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 та звільняючи її відповідачами не враховане переважне право на залишення ОСОБА_1 на роботі (на посаді заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району), не зроблено жодного аналізу, хто з працівників користується перевагами, не зібрано документів на підтвердження цього факту, не створено спеціальну комісію, в результаті чого, було порушено передбачену законодавством України норму, зокрема ч. 1 ст.42, ч. 2 ст. 49-2 КзпП України, яка визначає врахування переважного права працівника на залишення на роботі. ОСОБА_1 вважає, що під час її звільнення перебувало удаване (фіктивне) скорочення чисельності працівників, оскільки як вбачається з розпорядження Запорізького міського голови «Про затвердження структури та штатної чисельності районних адміністрацій Запорізької міської ради» від 24.04.2023 №1100 к/тр з 02.05.2023р (копія додається, оригінал наявний у Відповідачів), до штатної чисельності введено територіальний сектор відділу житлово-комунального господарства та благоустрою, який складається з завідувача сектору та 2-х головних спеціалістів, та і взагалі були відсутні зміни в організації виробництва і праці (в районній адміністрації не проводилися заходи щодо змін організації виробництва і праці). Також зазначає, що ані районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району, де позивач займала посаду заступника голови, ані Запорізькою міською радою, оскільки рішення (Розпорядження) про прийняття на роботу і звільнення примає голова (в даному випадку секретар Запорізької міської ради), не було запропоновано ОСОБА_1 іншу роботу за відповідною професією чи спеціальністю. ОСОБА_1 взагалі не було запропоновано іншу роботу. Також, районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району, в порушення ч. 1 ст. 116 КзпП України, не було проведено в день звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, а саме 16.10.2023 року, виплату всіх сум, що належали їй при звільненні, та й у день перерахування коштів (з порушенням строків), не було письмово повідомлено про їх виплату, із зазначенням суми, нарахованої та виплаченої при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).
Також вважає, що позивачу неправомірно було відмовлено у виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 , у розмірі 32 181,08 грн.
Крім того, позивач зазначає, що їй було завдано моральних страждань та психологічних переживань неправомірними діями відповідачів щодо її звільнення з роботи. Тому, позивач, не отримуючи коштів для проживання, втратила нормальні життєві зв'язки, будучи не допущеною та звільненою з робочого місця, які вимагають від неї в подальшому додаткових зусиль для організації свого життя (зокрема, пошуків матеріальних засобів з метою забезпечення засобів для власного проживання, звернення до суду за захистом порушеного права), враховуючи характер та обсяг страждань, яких вона зазнала, характер немайновнх втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, вважає, що відповідачі повинні сплатити ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 56 858,00 грн. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач 1 позовну заяву не визнав, у відзиві від 05.12.2023 вх. № 54192 посилається на те, що з 17.02.2023 по 13.10.2023 позивачка перебувала у стані тимчасової непрацездатності, тому попередження про майбутнє звільнення їй було направлено з офіційної електронної адреси районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району: reception.shra@zp.gov.ua на офіційну електронну адресу ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 В зв'язку з тим, що позивачка тривалий час перебувала на лікарняному, на зв'язок не виходила, на телефонні дзвінки не відповідала, ухилялась від будь-яких контактів із керівництвом районної адміністрації, 06.07.2023 комісією у складі трьох працівників районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, а саме завідувача сектору адміністративно-правової роботи районної адміністрації, начальника відділу організаційної та кадрової роботи районної адміністрації та головного спеціаліста сектору адміністративно-правової роботи районної адміністрації було проведено виїзди за адресами можливого перебування позивачки, з питання фіксації факту проживання (не проживання) ОСОБА_1 , в зв'язку з перебуванням її на довготривалому листку непрацездатності з 17.02.2023 по теперішній час. Комісією було встановлено, що доступу для фіксації факту проживання (не проживання) у житловому будинку АДРЕСА_2 надано не було, оскільки в цьому будинку ніхто не мешкає, ворота зачинені, подвір'я захаращене бур'янами. Колишня голова квартального комітету та сусіди пояснили, що позивачка за вказаною адресою не проживає, та її жодного разу не бачили. Аналогічні свідчення дали сусіди, що мешкають у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , де позивачка зареєстрована з 23.01.2013: ніхто ніколи не бачив ОСОБА_1 у гуртожитку, та особистих речей її у кімнаті АДРЕСА_4 (місцем фактичної реєстрації) не має. У звязку із викладеним вважає, що відповідачами належним чином виконані вимоги ст. 49-2 КЗпП України, а саме здійснено повідомлення позивача про майбутнє звільнення, а доводи позивачки щодо не вручення їй особисто попередження про звільнення є безпідставними. Зауважує, що лише несвоєчасне попередження позивача про наступне звільнення не може бути безумовною підставою для скасування оскаржуваного розпорядження. Щодо остаточного розрахунку зазначає, що з 01.05.2023 набув чинності новий штатний розпис, яким передбачено 2 посади заступника голови районної адміністрації, кошторисом видатків на 2023 рік не було передбачено бюджетних асигнувань на компенсацію при звільненні і вихідну допомогу ОСОБА_1 , тому, що відомості щодо її виходу на робоче місце в районну адміністрацію були відсутні, оскільки вона знаходилась на довготривалому лікарняному, не телефонувала керівництву і кадровій службі про наміри приступити до своїх обов'язків, тому відділ бухгалтерського обліку не мав підстав для складання додаткового бюджетного запиту і розрахунків на виплату вихідної допомоги і компенсації при звільненні. 16.10.2023 після з'ясування питання призначень додаткових коштів для виплати компенсації при звільненні та вихідної допомоги було здійснено розрахунок та складено відповідні документи на адресу фінансового департаменту та бюджетної політики Запорізької міської ради. Причина таких дій в тому, що районній адміністрації виділяють грошові кошти із бюджету, рівно в тій сумі, що передбачена затвердженим штатним розписом, та, відповідно, на реєстраційних рахунках грошових коштів немає для моментального розрахунку для посадової особи. Лише після перевірки документів про звільнення ОСОБА_1 , 17.10.2023 була зареєстрована заявка в програмному забезпеченні ЄІСУБ бюджету Запоріжжя, та фінансування було проведено того ж дня, 17.10.2023. Після проведеної перевірки Державною казначейською службою поданого розпорядником Реєстру підтверджуючих документів на предмет відповідності даних, включених до реєстру, 19.10.2023 на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховані кошти остаточного розрахунку. Враховуючи вищевикладене та пояснювальну записку заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 28.08.2023 № №22.01/01-22-720 щодо розгляду звернення ОСОБА_1 з питання надання матеріальної допомоги, в кошторисі видатків районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району по фонду оплати праці не передбачено надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Крім того, вважає, що оскільки позивачкою не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких при обрахуванні розміру компенсації можливо було встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачкою, та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивачки про стягнення із відповідача моральної шкоди у розмірі 56 858,00грн. На підставі викладеного, просить у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.
Відповідач 2 позовну заяву також не визнав. У відзиві від 01.12.2023 вх. № 53618 посилається на те, що 07.12.2022 року було прийнято рішення Запорізької міської ради №76 "Про внесення змін до положень виконавчих органів Запорізької міської ради". А 19.01.2023 року прийнято розпорядження Запорізького міського голови №125к/тр "Про затвердження структури та штатної чисельності районних адміністрацій Запорізької міської ради". У відповідності до вищезазначених документів було підготовлено лист виконавчого комітету Запорізької міської ради від 22.02.2023 року №02/03.3-27/0037 "Попередження про звільнення" адресований на ім'я заступника голови районної адміністрації ОСОБА_1 . Лист виконавчого комітету Запорізької міської ради від 22.02.2023 року №02/03.3-27/0037 "Попередження про звільнення" та лист районної адміністрації від 24.02.2023 року №22.01/01-22-174 було надіслано 24.02.2023 року о 13:23 годині з офіційної електронної адреси районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району на електронну адресу ОСОБА_1 , яка вказана в її декларації 2021 року. Наявні вакансії у відділі житлово-комунального господарства та благоустрою районної адміністрації не пропонувалися ОСОБА_1 , оскільки вона перебувала на довготривалому листку непрацездатності з 17.02.2023 по 13.10.2023 року. З метою виконання повноважень районної адміністрації щодо захисту прав та інтересів територіальної громади району, під час широкомасштабної збройної агресії проти України, а також у зв'язку з кадровим дефіцитом, керуючись Законом України від 15.03.2022 року №2136 "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" головою районної адміністрації до 01.05.2023 року було внесено зміни в розподіл обов'язків між чотирма заступниками (розпорядження голови районної адміністрації від 15.03.2023 року №112р "Про розподіл обов'язків між головою та його заступниками"), а також затверджено чотири посадові інструкції (розпорядження голови від 22.03.2023 року №П8р "Про затвердження посадових інструкцій заступників голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району"). З 01.05.2023 року відповідно до нового штатного розпису в районній адміністрації передбачено наявність двох посад заступників голови районної адміністрації з новими напрямками роботи. Відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" - районна адміністрація, як виконавчий орган Запорізької міської ради виконує функції оперативного управління спрямовані на підтримання життєдіяльності мешканців району, евакуацію територіальної громади та оборонні фортифікаційні заходи в умовах воєнного стану. Тобто змінилися з 01.05.2023 року умови праці, функції посад заступників голови районної адміністрації. Також, на момент звернення 09.08.2023 ОСОБА_1 на адресу міського голови про виплату їй матеріальної допомоги на вирішення соціально-пооутових питань, уже було проведено перерозподіл обов'язків заступників голови районної адміністрації, і в штатному розписі затверджено тільки дві одиниці посад заступника голови районної адміністрації, тому виплату матеріальної допомоги третьому заступнику не було можливим з вищезазначених причин. 16.10.2023 року головою районної адміністрації було прийнято розпорядження №250к/тр "Про остаточні розрахунки ОСОБА_1 " Листом від 18.10.2023 року за 32785/01-22/22.01-1765 районною адміністрацією були надані роз'яснення ОСОБА_1 щодо алгоритму надання невикористаної частини основної щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення. Вищезазначений лист повернувся з відміткою по факту не проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5 . В кошторисі видатків районної адміністрації відсутні кошти на виплату моральної та матеріальної шкоди. Відтак, просить відмовити у задоволені позовних вимог повністю.
Ухвалою суду від 20.11.2023 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, призначено підготовче судове засідання на 18.12.2023.
Протокольною ухвалою суду від 18.12.2023 оголошена перерва у підготовчому засіданні до 09.01.2024.
Протокольною ухвалою суду від 09.01.2024 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 18.01.2024.
Протокольною ухвалою суду від 18.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 07.02.2024.
Ухвалою суду від 07.02.2024 у задоволенні заяви Запорізької міської ради про відвід судді відмовлено.
Протокольною ухвалою суду від 07.02.2024 оголошено перерву у розгляді справи до 12.02.2024.
Представник позивача і позивач у судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просять суд їх задовольнити.
Представник відповідача 1 просив у задоволенні позовної заяви відмовити, з підстав, викладених у відзиві.
Представник відповідача 2 також наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 12.02.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.
Розпорядженням голови Запорізької міської ради від 01.02.2021 року № 137к/тр ОСОБА_1 призначено на посаду заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району з 03.02.2021.
Розпорядженням Запорізького міського голови від 20.04.2023 №1064 к/тр «Про звільнення ОСОБА_2 » згідно ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» звільнено ОСОБА_1 у перший робочий день, наступний за днем закінчення її тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, з посади заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району згідно з п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (скорочення чисельності працівників) районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району.
Згідно п. 1 Розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 16.10.2023 №250к/тр "Про остаточний розрахунок ОСОБА_1 " визначено, що розпорядженням міського голови від 20.04.2023 №1064к/тр ОСОБА_1 звільнена 16.10.2023, у перший робочий день, наступний за днем закінчення її тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність (електронний листок непрацездатності №8985703-2017273461-1) з посади заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району згідно з п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (скорочення чисельності працівників) районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району.
Не погоджуючись із звільненням, а також з вимогами поновити на посаді, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та моральної шкоди, позивач звернулась із вказаним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» 7 червня 2001 року №2493-III (далі також - «Закон №2493-III», у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
Згідно розпорядження міського голови від 01.02.2021 №137к/тр, позивач, на момент звільнення, займала посаду заступника голови районної адміністрації Запорізької міськоїрадипоШевченківськомурайону.
На підставі приписів ст.ст.2 і 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування позивач віднесений до посадових осіб місцевого самоврядування.
Частиною 3 ст.7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» закріплено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII (далі також - «КЗпП України», у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), підставами припинення трудового договору, серед іншого, є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).
Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України установлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з цією нормою самостійними підставами змін в організації виробництва та праці є скорочення чисельності працівників або скорочення штату працівників.
Чисельність працівників - це списковий склад працівників і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їхньої кількості. Штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства, установи, організації. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.
Факторами, якими може бути зумовлена потреба скорочення чисельності або штату працівників є, зокрема: наміри роботодавця матеріально стимулювати працівників для здійснення потрібного обсягу робіт меншою кількістю персоналу через суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваної роботи, для чого працівникам встановлюються відповідні доплати за рахунок утвореної економії фонду заробітної плати; вдосконалення виробництва за допомогою автоматизації виробничих процесів, упровадження яких зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, потрібних для виконання роботи; перепрофілювання підприємства; зменшення обсягу виробництва продукції; інші несприятливі фактори та кризові явища у соціально-економічному розвитку суспільства.
Скорочення чисельності працівників і скорочення штату підприємства, установи, організації - поняття не тотожні, оскільки зі скороченням чисельності майже завжди відбувається скорочення штату і зміна чисельності працівників відповідно відображається у штатному розписі. А при скороченні штату чисельність може не тільки не зменшитися, а інколи навіть збільшитися (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №761/25605/17, від 28 вересня 2023 року у справі №487/7770/21).
У тих постановах, на які послався скаржник (від 31 січня 2018 року у справі №824/3229/14-а, від 4 липня 2018 року у справі №826/12916/15, від 7 квітня 2021 року у справі №444/2600/19, від 22 липня 2021 року у справі №161/7272/20, від 22 липня 2021 року у справі №456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі №766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі №712/10548/19, від 7 вересня 2021 року у справі №306/2434/18, від 9 грудня 2021 року у справі №646/2661/20, 16 червня 2022 року у справі №183/7292/20), Верховний Суд неодноразово повторював позицію стосовно того, що при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Така правова позиція заснована на роз'ясненнях, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», і є узвичаєною та сталою у судовій практиці.
Судом встановлено, що рішенням Запорізької міської ради восьмого скликання від 07.12.2022 № 76 «Про внесення змін до положень виконавчих органів Запорізької міської ради» внесено зміни та затверджено в новій редакції положення виконавчих органів Запорізької міської ради згідно з додатками.
Розпорядженням Запорізького міського голови від 28.12.2022 №2192 к/тр «Про затвердження штатної чисельності апарату Запорізької міської ради і виконавчого комітету Запорізької міської ради, районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківсьокму району» з 02.01.2023 штатну чисельність районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району визначено у кількості 51 одиниця, в тому числі 4 посади заступників голови (а.с.65-66, Том І).
Згідно розпорядження Запорізького міського голови «Про затвердження структури та штатної чисельності районних адміністрацій Запорізької міської ради» від 19.01.2023 №125 к/тр з 01.05.2023 року введено в дію нові структуру та штатну чисельність районних адміністрацій, зокрема, штатну чисельність районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району визначено у кількості 40 осіб, яким зокрема, передбачено посади 2-х заступників голови адміністрації (а.с.67-68, Том І).
Розпорядженням Запорізького міського голови від 17.02.2023 348к/тр «Про затвердження штатної чисельності виконавчих органів Запорізької міської ради» з 20.02.202 штатну чисельність Запорізької міської ради по Шевченківському району визнаено у кількості 49 одиниць, в тому числі 4 посади заступника голови (а.с.69-70, Том І).
Згідно розпорядження Запорізького міського голови «Про затвердження структури та штатної чисельності районних адміністрацій Запорізької міської ради» від 24.04.2023 №1110 к/тр з 02.05.2023 року введено в дію нові структуру та штатну чисельність районних адміністрацій, зокрема, штатну чисельність районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району встановлено у кількості 43 осіб. Посад заступника голови районної адміністрації визначено в кількості 2 посади (а.с.72-73, Том І).
Тобто, до 01.05.2023 штатний розпис передбачав 4 посади заступників голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, а з 01.05.2023 дві посади заступників голови підлягали скороченню.
Крім того, чисельність апарату районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району з початку січня 2023 року становила 51 особу, та станом на травень 2023 року зменшилась і склала 43 особи.
Отже, суд вважає, що в даному випадку мали місце зміни в організації виробництва і праці районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, шляхом скорочення чисельності та штату працівників.
Відтак, доводи позивача та представника позивача з приводу того, що не відбулося зміни в організації виробництва і праці районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, суд спростовує наведеним.
Суд наголошує, що така обставина як скорочення штату і чисельності працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці може бути підставою для звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України лише за умови дотримання власником вимог частини другої статті 40, статей 42, 43, 49-2 КЗпП України.
Аналогічний правовий підхід викладений у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі 380/3360/20.
Так, згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частиною 1 статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
За приписами частин 1 - 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Стосовно статті 43 КЗпП України, яка передбачає, що розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 40 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, то відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
Законом України №2102-IX від 24 лютого 2022 року затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався і діяв на час спірних правовідносин.
Доказів обрання позивача до профспілкових органів до суду не надано, тому гарантії, передбачені статтею 43 Кодексу законів про працю України, до позивача не застосовуються.
Оцінюючи дотримання роботодавцем гарантій, визначених частиною другою статті 40, статтями 42, 49-2 КЗпП України, під час звільнення позивача, суд виходить з такого.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 11 березня 2020 року у справі №813/1220/16, від 9 липня 2020 року у справі №809/2894/13-a, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Одночасно з цим, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, у якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється.
Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом. У разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов'язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України. У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.
Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується у разі відсутності рівноцінної посади.
Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.
Тобто у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України.
Крім того, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 лютого 2018 року та від 8 липня 2020 року у справі №2а-9821/11/2670, від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17, від 15 травня 2020 року у справі №П/811/2408/15, від 9 липня 2020 року у справі №809/2894/13-a, від 23 листопада 2023 року у справі № 540/7633/21.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 року в справі №800/538/17 зазначила, що за приписами частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 492 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Поряд з цим, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права до спірних правовідносин, суд звертає увагу на таке.
Згідно листа виконавчого комітету Запорізької міської ради від 17.11.2023 вих. № 21605/033-27/09 "Про надання інформації" в районній адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району були нявні вакантні посади (а.с.194-201, Том І).
У п. 4 відзиву відповідач 2 зазначив наступне: «….Наявні вакансії у відділі житлово-комунального господарства та благоустрою районної адміністрації не пропонувалися ОСОБА_1 , оскільки вона перебувала на довготривалому листку непрацездатності з 17.02.2023 по 13.10.2023 року…».
Вказана позиція неодноразово була підтримана представником відповідача 2 на запитання суду щодо пропонування посад.
Більш того, не було надано відповідачами будь-якого письмового доказу пропонування позивачу вакантної посади.
Отже, передбачений законом обов'язок з працевлаштування позивача відповідачами не виконано, чим порушено трудові гарантії працівника, тому його звільнення не можна визнати правомірним.
Щодо попередження про наступне вивільнення.
В матеріалах справи міститься «Попередження про звільнення» від 22.02.202 вих. 02-0-33-27/00371 адресоване ОСОБА_3, яке не містить підпису та дати про ознайомлення з ним позивачки.
Сама позивачка заперечує факт того, що її було попереджено про наступне вивільнення.
Відповідачі посилаються на те, що з 17.02.2023 по 13.10.2023 позивачка перебувала на лікарняному,тому попередження про майбутнє звільнення їй було направлено з офіційної електронної адреси районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району: reception.shra@zp.gov.ua на офіційну електронну адресу ОСОБА_4: ІНФОРМАЦІЯ_1 На підтвердження суду надано повідомлення з електронної пошти відповідача 2 про надсилання позивачу 24.02.2023 вкладення лист РА, повідом. ЗМР (а.с. 39, Том І).
Також, 01.03.2023 комісією відповідача 2 складено акт про те, що 24.02.2023 позивачу направлено з офіційної електронної адреси районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району: reception.shra@zp.gov.ua на офіційну електронну адресу ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 попередження про майбутнє звільнення та лист-повідомлення від 24.02.2023 №22.01/01-22-174; додатково вказані фото листів надіслано 27.02.2023 вайбером на телефон ОСОБА_1 НОМЕР_2 з номера НОМЕР_3 . (а.с. 40, Том І). Вказаний акт також надіслано позивачу на електронну пошту (а.с.39, Том І зворотній бік).
Оцінюючи вказані дії відповідача 2 з точки зору належності повідомлення позивача суд зазначає наступне.
Особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначає Закон України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Частиною 2 ст.7 вказаного Закону передбачено, що у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
Відповідачем 2 долучено до матеріалів справи Розпорядження від 11.08.2023 № 353р «Про визначення засобів клмунікації з працівниками районної адміністрації під час воєнного стану» пунктом 2 якого передбачена можливість районної адміністрації щодо подання заяв, пересилання розпоряджень, ознайомлень, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин засобами електронного зв'язку: п.2.1 шляхом надсилання фотозображення офіційного документу на месенджер (за номером мобільного телефону працівника) та/або на електронну пошту працівника.
Тобто, на час виникнення спірних правовідносин, а саме лютий-березень 2023 року відповідачем 2 ще не було врегульовано питання практичного застосування положень ст. 7 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Отже, відсутність в особовій справі позивача будь-яких позначок про згоду на листування з адміністрацією з використанням засобів електронного зв'язку, відсутність станонам на 24.02.2023-01.03.2023 Розпорядження по адміністрації щодо можливості використання таких засобів комунікації, дає суду підстави для висновку, що надсилання позивачу попередження про наступне вивільнення на месенджер та електронну пошту не може вважатися виконанням роботодавцем вимог про персональне поперердження працівника у відповідності до положень ст.49-2 КЗпП України.
Крім того, відповідачі посилаються на те, що 06.07.2023 комісією у складі трьох працівників районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, а саме завідувача сектору адміністративно-правової роботи районної адміністрації, начальника відділу організаційної та кадрової роботи районної адміністрації та головного спеціаліста сектору адміністративно-правової роботи районної адміністрації було проведено виїзди за адресами можливого перебування позивачки, з питання фіксації факту проживання (не проживання) ОСОБА_1 . Комісією було встановлено, що доступу для фіксації факту проживання (не проживання) у житловому будинку АДРЕСА_2 надано не було, оскільки в цьому будинку ніхто не мешкає, ворота зачинені, подвір'я захаращене бур'янами. Колишня голова квартального комітету та сусіди пояснили, що позивачка за вказаною адресою непроживає, та її жодного разу небачили. Про що комісією складено акт.
Аналогічні свідчення дали сусіди, що мешкають у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , де позивачк азареєстрована з 23.01.2013: ніхто ніколи не бачив ОСОБА_1 у гуртожитку, та особистих речей її у кімнаті АДРЕСА_4 (місцем фактичної реєстрації) немає.
Однак, суд зазначає, що надсилання на електронну пошту, вихід за місце реєстрації чи проживання позивачки, не є належними та допустимими доказами того, що відповідачі виконали покладений на них обов'язок персонального попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення.
Посилання представника відповідача 2 на те, що позивачка була обізнана про те, що вона перебуває у списках осіб на звільнення, суд дослідивши відхиляє з огляду на таке.
До матеріалів справи долучена копія листа від 16.02.2023 вих. 13-27/70 Департаменту (апарату) виконавчого комітету Запорізької міської ради на адресу Голів районних адміністрацій Запорізької міської ради (а.с.9, Том ІІ). Вказаним листом, на виконання розпорядження міського голови від 19.01.2023 № 125 к/тр «Про затвердження структури та штатної чисельності районних адміністрацій Запорізької міської ради» запропоновано надати списки посадових осіб районних адміністрацій, які підлягають вивільненню у зв'язку із скороченням чисельності працівників.
Листом від 21.02.2023 за вих.442/01-22/22.01-248 районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району надана список осіб, які підлягають вивільненню у зв'язку із скороченням чисельності працівників, де п.2 значиться ОСОБА_1 - заступник голови районної адміністрації - звільнення (а.с.10-11, Том ІІ).
В той же час, будь-яких доказів ознайомлення позивача із вказаним списком тощо, суду не надано.
Окремо, суд зауважує, що оскаржуване розпорядження секретаря Запорізької міської ради № 1064к/тр "Про звільнення ОСОБА_2 " прийнято 20.04.2023, тобто до спливу двох місячного строку від дати попередження, що також є істотним порушенням вимог трудового законодавства.
Щодо врахування переважного права на залишення на роботі.
Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
З аналізу наведених норм слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.
У свою чергу, відповідно до пункту 12статті 1 Закону України "Про вищу освіту" кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.
За визначенням пунктів 8, 13, 20, 21статті 1 Закону України "Про вищу освіту" компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти; галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.
Водночас, кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі.
При цьому слід зазначити, що з урахуванням положень статті 42 КЗпП України, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.
Таким чином, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати, в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
У відзиві жоден з відповідачів не зазначав та не підтверджував того, що при звільнені позивачки здійснювалась оцінка переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
В усних поясненнях на запитання суду про наявність таких доказів, представник відповідача 2 відповів, що така оцінка не здійснювалась, бо ОСОБА_1 не було на роботі. З метою виконання повноважень районної адміністрації щодо захисту прав та інтересів територіальної громади району, під час широкомасштабної збройної агресії проти України, а також у зв'язку з кадровим дефіцитом, керуючись Законом України від 15.03.2022 року №2136 "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" головою районної адміністрації до 01.05.2023 року було внесено зміни в розподіл обов'язків між чотирма заступниками (розпорядження голови районної адміністрації від 15.03.2023 року №112р "Про розподіл обов'язків між головою та його заступниками"), а також затверджено чотири посадові інструкції (розпорядження голови від 22.03.2023 року №П8р "Про затвердження посадових інструкцій заступників голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району").
Суд зауважує, що представником відповідача 1 у судовому засіданні під час розгляду справи по суті було заявлено клопотання про долучення додаткових доказів. Серед яких, зокрема, пропонувалось суду дослідити нібито проведену оцінку серед заступників. Однак, у задоволенні вказаного клопотання судом було відмовлено у зв'язку із тим, що відповідач 1 не обґрунтував неможливість подання таких доказів під час підготовчого провадження, а також через те, що останні викликають сумнів у їх достовірності, бо раніше представники займали іншу позицію і зазначали про те, що дослідження кваліфікації і продуктивності праці серед заступників не проводилась. Також, існування вказаних доказів не можливо простежити і серед наявних у справі письмових доказів, зокрема численного листування відповідача 2 з адвокатом позивача.
Посилання позивача на те, що скороченню підлягала та особа, чий напрямок ліквідовувався суд вважає таким, що не ґрунтується на нормах закону, бо серед 4 заступників голови та наявності всього двох посад заступників голови мала бути здійснена оцінка їх кваліфікації і продуктивності праці. Але цього зроблено не було.
Відтак, суд висновує, що відповідачами були порушені вимоги ст.42 КЗпП України при визначені працівників, у яких є переважне права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
За таких обставин, суд стверджує про наявність у спірних правовідносинах порушень із боку відповідачів щодо установленої законом процедури звільнення позивача.
Відтак, розпорядження секретаря Запорізької міської ради № 1064к/тр від 20.04.2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 » слід визнати протиправним та скасувати.
Суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Відтак, ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району з 17.10.2023.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Порядок обчислення середньої заробітної плати визначений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).
За змістом пункту 2 названого Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абз.5 п.2 Розділу ІІ Порядку).
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку (абз.8 п.2 Розділу ІІ Порядку).
Відповідно до п. 4 Порядку № 100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Оскільки ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 17.02.2023, відповідно у розрахунковому періоді у неї не було заробітної плати, відтак розрахунок середньої заробітної плати слід проводити з посадового окладу.
Згідно довідки районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 26.12.2023 № 583 (а.с. 60, Том ІІ) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 379,18 грн.
Суд враховує, що позивач звільнена з посади 16.10.2023, тому середній заробіток за вимушений прогул слід рахувати за період з 17.10.2023 по 12.02.2024.
Вимушений прогул позивача за період з 17.10.2023 по 12.02.2024 складає 85 робочих днів.
Отже, середній заробіток за вимушений прогул становитиме 32230,30 грн (379,18 грн. х 85 робочих днів).
Суд відхиляє розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, здійснений представником позивача, оскільки він не грунтується на положеннях Порядку № 100.
Щодо стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
ОСОБА_1 звернулася 09.08.2023 року із заявою про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (а.с.92, Том І). Згідно відповіді Департаменту (апарату) виконавчого комітету Запорізької міської ради від 04.09.2023 року № 13-27/557, наданої за результатами розгляду пояснювальної записки районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 28.08.2023 року № 22.01/01-22-720, у виплаті матеріальної допомоги ОСОБА_1 відмовлено.
Згідно підпункту 3 п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» надати право керівникам органів, зазначених у пункті І цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
Розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 18.06.2021 №400р затверджено Положення про оплату праці працівників районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району (а.с.185, Том ІІ).
Пунктом 5 Положення «Матеріальна допомога» передбачено, що надання працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, здійснюється у розмірах, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, виплачується штатним працівникам, офіційно прийнятим на посаду і включеним у штатний розпис районної адміністрації.
Абзацом 2 вказаного пункту передбачено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується при наявності фонду оплати праці у разі скрутного фінансового сімейного становища працівника протягом року або в місяці, в якому вона запланована кошторисом на відповідний рік.
Матеріальна допомога виплачується всім працівникам районної адміністрації, які пропрацювали менше 2 місяців в розмірі посадового окладу або як встановлено законодавством (абз.3 п.5 Положення)
Судом з долученого до матеріалів справи кошторису районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району на 2023 рік, затвердженого 06.01.2023, та розрахунку до кошторису на 2023 рік фонду оплати праці встановлено, що для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань було передбачено 796 649,00 грн. (а.с. 31-32, Том ІІ).
Згідно уточненого розрахунку кошторису на 2023 рік фонду оплати праці та розшифровки до нього по районній адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району станом на 01.05.2023 було передбачено фінансування матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 796 646,99 грн.
Суд зауважує, що розмір фонду на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у травні 2023 року зменшився у порівнянні із січнем 2023 року лише на 2,01 грн., тобто фактично не зазнав змін не дивлячись на скорочення штату та чисельності працівників.
Більш того, суд звертає увагу на те, що фонд на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в тричі більший ніж на матеріальну допомогу на оздоровлення, яка складає лише 265 899,00 грн.
Станом на 09.08.2023 (дата подання заяви на матеріальну допомогу) позивачка перебувада на лікарняному.
Отже, посилання відповідачів на те, що позивачка на момент звільнення вже не перебувала у штаті і на неї не було розраховано виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, не відповідає фактичним обставинам та спростовується матеріалами справи.
Тож, суд вважає, що оскільки позивач у 2023 році фактично відпрацювала менше двох місяців, то вона має право на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі посадового окладу, як передбачено абз.3 п.5 Положення про оплату праці працівників районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району. Розмір посадового окладу заступника голови районної адміністраціїи Запорізької міської ради по Шевченківському району становить 8 342,00 грн.
Щодо стягнення моральної шкоди.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
ОСОБА_1 у позовній заяві посилається на те, що оскільки її права у сфері трудових відносин були порушені незаконним звільненням, то вона має право на відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування зазначає, що їй було завдано моральних страждань та психологічних переживань неправомірними діями відповідачів щодо її звільнення з роботи, остання, не отримуючи коштів для проживання, втратила нормальні життєві зв'язки, будучи не допущеною та звільненою з робочого місця, які вимагають від неї в подальшому додаткових зусиль для організації свого життя (зокрема, пошуків матеріальних засобів з метою забезпечення засобів для власного проживання, звернення до суду за захистом порушеного права). Вважає, що враховуючи характер та обсяг страждань, яких вона зазнала, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, відповідачі повинні сплатити ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 56 858,00 грн. (сума вирахувана та відповідає розміру наданого розрахунку, наданого їй під час незаконного звільнення).
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки позивач не довів, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою, будь-яких доказів на підтвердження факту шкоди та обґрунтування її розміру позивачем не надано.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.11.2023 у справі № 810/5763/15, від 31.01.2024 у справі № 361/4447/17.
Відтак в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд відмовляє.
Іншим доводам позивача, зокрема щодо несвоєчасного розрахунку, суд оцінку не надає, оскільки вони не входять до предмету спору у вказаній справі, а можуть бути самостійними вимогами в іншій справі.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині, а тому позовні вимоги суд задовольняє частково.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 11 375 (одинадцять тисяч триста сімдесят п'ять) грн. 40 коп. слід звернути до негайного виконання.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті 143 КАС України).
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору його розподіл не здійснюється.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі, суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що з метою отримання правничої допомоги 12.10.2023 ОСОБА_1 уклала договір про надання професійної правничої допомоги з адвокатом Іваницею О.О. (а.с.120, Том І).
Згідно додаткової угоди №1 від 16.10.2023 до Договору про надання правничої допомоги від 12.10.2023 сторони погодили розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги (а.с. 122, Том І).
Сторонами складено акти про надання правничої допомоги №1 від 18.12.2023 на суму 14 125,00 грн., № 2 від 05.02.2024 на суму 3800,00грн. та №3 від 11.02.2024 на суму 1900,00 грн.
Також, адвокатом долучено до справи опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги по справі № 280/9588/23 (а.с.223, Том ІІ).
В якості доказів оплати понесених витрат на правничу допомогу долучено до матеріалів справи копії квитанцій до прибуткових касових ордерів від 18.12.2023 на загальну суму 16 000,00грн.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
В межах розгляду даної справи представником позивача було здійснено і представництво інтересів і надано інші види правової допомоги (консультації, складання процесуальних документів тощо).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи складність справи, обсяг долучених до справи доказів, а також задоволення позовних вимог в частині, суд вважає, що витрати на правничу допомогу також мають бути стягнуті пропорційно задоволеним вимогам в загальному розмірі 12 000 грн., з пропорційним віднесенням на відповідачів у справі, а саме за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької міської ради у розмірі 6000,00 грн. та за рахунок бюджетних асигнувань районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району у розмірі 6000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 206, код ЄДРПОУ 04053915), районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району (69068, м. Запоріжжя, проспект Моторобудівників, буд. 34, код ЄДРПОУ 37573885) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та матеріальної допомоги, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження секретаря Запорізької міської ради № 1064к/тр від 20.04.2023 року "Про звільнення ОСОБА_2 ".
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району з 17.10.2023.
Стягнути з районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.10.2023 по 12.02.2024 у розмірі 32 230 (тридцять дві тисячі двісті тридцять) грн. 30 коп.
Стягнути з районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 8 342 (вісім тисяч триста сорок дві) грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької міської ради у розмірі 6000 (шість тисяч) грн. та за рахунок бюджетних асигнувань районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району у розмірі 6000 (шість тисяч) грн.
Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 11 375 (одинадцять тисяч триста сімдесят п'ять) грн. 40 коп. звернути до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення в повному обсязі складено та підписано 11.03.2024.
Суддя Л.Я. Максименко