08 березня 2024 року м. Житомир справа № 240/31523/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату середнього заробітку за 301 день затримки повного розрахунку при звільненні за період з 23.08.2022 року по 19.10.2023 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за весь час затримки виплати розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позову вказано, що за період проходження служби Позивач отримала право на грошову компенсацію за неотримане речове майно при звільненні. При звільненні зі служби (22.08.2022 року) Відповідачем така компенсація не була виплачена. Вказана грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 98 742,61 грн. Позивачу була виплачена лише 20.10.2023 року. В зв'язку з цим Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за 301 день шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації.
Ухвалою від 07.11.2023 року було відкрито провадження в даній справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник Відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , направив до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечує. Зазначає, що вимоги положень ст.ст.116 і 117 КЗпП України не можуть застосовуватися на відносини щодо виконання судового рішення. При звільненні зі служби Позивачу була виплачена вся сума належного грошового забезпечення. Спірні суми грошової компенсації за неотримане речове майно були виплачені Позивачу 30.08.2022 року із затримкою всього на 8 днів по причині проведення таких виплат через Державну казначейську службу України. По цій причині, на думку Відповідача, відсутній спір та підстави для стягнення середнього заробітку.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовців, регулюються правовими нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-XII), що були чинні на день виникнення спору.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 проходила службу в Військовій частині НОМЕР_1 і відповідним наказом Відповідача з 22.08.2022 року була звільнена зі служби.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні Позивача зі служби не була виплачена компенсацію за неотримане речове майно, що стало підставою для звернення Позивача до суду.
Вказаний спір між цими ж сторонами був предметом судового розгляду в адміністративній справі №240/33826/22. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 року у цій же справі №240/33826/22 позов було залишено без розгляду за клопотанням Позивача від 06.11.2023 року, так як спірна компенсація Відповідачем була виплачена в добровільному порядку
Суд зазначає, що за змістом ст.9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як зазначено в ст.9-1 Закону № 2011-XII, продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог пп.3-4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям у разі звільнення з військової служби на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності підстав, для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у вигляді виплати Позивачу середнього заробітку за 301 день затримки (з 22.08.2022 року) виплати такої компенсацію за неотримане речове майно, що підлягала виплаті при звільненні.
Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати компенсацію за неотримане речове майно, що підлягала виплаті при звільненні) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового (речового) забезпечення військовослужбовців.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Безспірно, за приписами ст.117 КЗпП України ( в редакції на час спірних відносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При вирішенні спору суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Одночасно суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18) дійшла висновку, що оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач, та за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні
За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Зазначене свідчить про наявність порушеного права, зумовленого невиплатою Відповідачем при звільнення Позивача зі служби в органах поліції всіх сум грошового забезпечення.
При визначенні способу порушеного права Позивача суд враховує наступне.
За приписами ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Відповідно до позовних вимог Позивач просить зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за 301 день затримки повного розрахунку при звільненні за період з 23.08.2022 року по 20.10.2023 року включно.
Як вже зазначалося, при звільненні 22.08.2022 року Позивача зі служби спору щодо права Позивача на компенсацію за неотримане речове майно, що підлягала виплаті при звільненні не існувало.
Визначені кошти компенсації за неотримане речове майно в сумі 98 742,61 грн. були виплачені Відповідачем 20.10.2023 року, що визнається сторонами по справі. Тобто затримка у виплаті таких коштів мала місце в період з 23.08.2022 року по 20.10.2023 року, що. становить період більше як за шість місяців.
З огляду на приписи ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) позовні вимоги Позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Порушене право Позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за шість повних місяців.
Враховуючи часткове задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь Позивача слід стягнути понесені ним судові витрати в сумі 536,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.
Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково, визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку виплати компенсації за неотримане речове майно, що підлягала виплаті при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІНКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні (компенсації за неотримане речове майно, що підлягала виплаті при звільненні) за шість повних місяців, з 23.08.2022 року по 22.02.2023року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 536,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Ф. Нагірняк