Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 березня 2024 року Справа№200/3188/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
04 липня 2023 року з використанням підсистеми «Електронний суд» позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача-1, Управління соціального захисту населення Слов'янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, відповідача-2, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, в якому просив:
- визнання протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Слов'янської військової адміністрації Краматорського району Донецької області щодо не розгляду звернення ОСОБА_1 від 10.01.2023;
- зобов'язання Управління соціального захисту населення Слов'янської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області розглянути звернення ОСОБА_1 від 10.01.2023 та письмово повідомити ОСОБА_1 про результати його розгляду;
- стягнення з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконною бездіяльністю Управління соціального захисту населення Слов'янської військової адміністрації Краматорського району Донецької області 10000 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.12.2021 у справі №200/14752/21 визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Слов'янської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області щодо відмови у нарахуванні та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком та стягнуто з відповідача недоплачену частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій у розмірі 7354 грн.
20 січня 2022 року позивач направив поштою на адресу відповідача-1 заяву про надання інформації про строки виконання рішення суду, і просив повідомити про результати розгляду заяви як шляхом надсилання листа на вказану адресу, так і на електронну пошту. Крім того, вказану заяву з додатком було надіслано на офіційну електронну адресу відповідача-1.
11 січня 2023 року відповідач отримав повторний запит позивача про надання інформації про строки виконання рішення суду. Вказаний запит також було надіслано на офіційну електронну адресу відповідача-1 (1429@upszn.gov.ua).
11 січня 2023 року позивачем отримано електронний лист від відповідача-1 з офіційної електронної адреси відповідача-1 (1429@upszn.gov.ua) про реєстрацію 11 січня 2023 року за номером 14-03/77 заяви позивача 11 січня 2023 року.
Оскільки відповіді від відповідача на свої звернення позивач не отримав, останній вважає бездіяльність відповідача-1 протиправною.
Обґрунтовуючи завдану йому протиправною бездіяльністю моральну шкоду позивач зазначив, що ігнорування відповідачем поданих заяв є для нього досить образливим та таким, що завдало душевних страждань, які негативно вплинули на емоційний та моральний стан, як особи яка тринадцять років відслужила державі Україна та народу України, як учаснику бойових дій, так і особі, яка брала безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, та фактично сприймаються ним як приниження честі та гідності. Моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 10000,00 гривень.
14 серпня 2023 року до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що наказом начальника Управління від 07.04.2022 №01-04/018 запроваджено дистанційну роботу для посадових осіб Управління соціального захисту населення Слов'янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області з 11.04.2022 до закінчення воєнного стану. Управлінням 11.01.2023 отримано заяву ОСОБА_1 щодо виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.12.2021 по справі №200/14752/21. Управлінням 17.01.2023 розглянуто заяву ОСОБА_1 та надана письмова відповідь, яка зареєстрована в журналі та надіслана на адресу позивача. Проти стягнення моральної шкоди заперечував.
Відповідач-2 відзиву на позовну заяву не надав.
07 липня 2023 року позовну заяву залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення її недоліків.
19 липня 2023 року суддею Грищенком Є.І. відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У зв'язку із перебуванням судді Грищенка Є.І. у відпустці за розпорядженням керівника апарату Донецького окружного адміністративного суду №7 від 04 березня 2024 року здійснено повторний автоматизований розподіл справи, внаслідок якого остання передана на розгляд судді Циганенку А.І.
05 березня 2024 року справа прийнята до провадження суддею Циганенком А.І., повторно розпочатий розгляд справи по суті.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
11 січня 2023 року позивач звернувся до відповідача-1 із заявою від 10 січня 2023 року, у якій просив повідомити строки виконання рішення суду у справі №200/14752/21.
11 січня 2023 року вказану заяву було отримано відповідачем-1, що не заперечується сторонами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
17 січня 2023 року заява позивача від 10 січня 2023 року була розглянута відповідачем, про що свідчить лист-відповідь за №01-17/168.
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України).
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40 Основного Закону України).
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, врегульовано Законом України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон №393/96-ВР).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Статтею 4 Закону №393/96-ВР визначено які рішення, дії (бездіяльність) можуть бути оскаржені. Так, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Відповідно до статті 5 Закону №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Згідно з статтею 7 Закону №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
У випадку, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Частиною 1 статті 14 Закону №393/96-ВР встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Згідно з частинами 1, 3 статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
З аналізу положень Закону №393/96-ВР випливає, що в разі надходження до органу заяви такий орган повинен об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в цій заяві обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №815/1178/17.
Судом встановлено, що заява позивача від 10 січня 2023 року була розглянута відповідачем-1, про що свідчить лист-відповідь від 17 січня 2023 року за №01-17/168.
Разом з тим, відповідачем-1 не подано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів письмового повідомлення позивача про результати перевірки його заяви і суть прийнятого рішення.
Як вже було зазначено, Закон №393/96-ВР зобов'язує орган, до якого надійшла заява, письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення.
Практична реалізація громадянином України конституційного права направляти індивідуальні письмові звернення до суб'єкта владних повноважень, неможлива без письмової комунікації між таким громадянином та суб'єктом владних повноважень, тобто між цими двома особами має відбутися процес обміну інформацією або у паперовій, або в електронній формах.
У даному спірному випадку позивач подав до відповідача письмову заяву у паперовій та електронній формах, а отже, належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом письмового повідомлення позивача про результати перевірки його заяви і суть прийнятого рішення може бути може бути або доказ надсилання позивачу цих матеріалів в паперовій формі листом з описом вкладення, або доказ надсилання позивачу цих матеріалів в електронній формі.
Відповідач-1 не подав відповідних доказів.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що відповідач-1 виконав вимоги Закону №393/96-ВР в частині розгляду заяви позивача, у зв'язку із чим в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що чинним законодавством на відповідача-1 не покладений обов'язок пересвідчуватися в тому, чи була отримана позивачем відповідь на його заяву, проте закріплено обов'язок письмово повідомити заявника про розгляд його заяви .
Таким чином, суд не приймає до уваги подану відповідачем копію аркуша із записом про реєстрацію відповіді ОСОБА_1 за №168 від 17 січня 2023 року .
Отже, позовні вимоги про зобов'язання відповідача письмово повідомити позивача про розглянути розгляду звернення від 10 січня 2023 року підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не повідомлення позивача про результати перевірки його заяви від 10 січня 2023 року і суть прийнятого рішення, та, відповідно, зобов'язати останнього направити вказані матеріали позивачу.
Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далів - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
В пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова №4) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 Постанови №4 встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (стаття 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Отже, у даній справі позивачу недостатньо лише послатись на те, що бездіяльність відповідача є для нього досить образливою та такою, що завдала душевних страждань, які негативно вплинули на емоційний та моральний стан, і завдали моральної шкоди, при зверненні до суду він повинен довести ці обставини.
Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтвердив наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не повідомлення позивача про результати перевірки його звернення і суть прийнятого рішення та зобов'язання відповідача письмово повідомити позивача про результати перевірки його звернення і суть прийнятого рішення.
Решта доводів висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», у зв'язку із чим розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 215, 241-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, Краматорський р-н, м. Слов'янськ, вул. Василівська, будинок 11, код ЄДРПОУ 44522551), Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 68, код ЄДРПОУ 37967785, ел. пошта: office@dn.treasury.gov.ua, тел. 380612124410) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Слов'янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, яка полягає у не повідомленні ОСОБА_1 про результати перевірки його звернення від 10 січня 2023 року і суть прийнятого рішення.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Слов'янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області письмово повідомити ОСОБА_1 про результати перевірки його звернення від 10 січня 2023 року і суть прийнятого рішення.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складений 11 березня 2024 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя А.І. Циганенко