26 лютого 2024 рокуСправа №160/32907/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса представника: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 через свого представника звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком як державному службовцю ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком як державному службовцю ОСОБА_1 , в розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу із застосуванням всіх надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України як не працюючому пенсіонеру, починаючи з дати звернення - 07.12.2018р., та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу з 07.12.2018р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянином України та до липня 2001 року проживала у м. Києві, після чого виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль. З метою призначення пенсії за віком як державному службовцю остання, через свого представника ОСОБА_2 неодноразово звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з відповідною заявою. В подальшому відмову відповідача щодо призначення пенсії позивачу було оскаржено двічі в судовому порядку, на підставі чого було прийнято рішення про повторний розгляд означеної заяви. Проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області двічі було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 як державному службовцю у зв'язку з порушенням п.п. 1.1, 2.9 Порядку 22-1. Таким чином, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення останній пенсії за віком.
25 грудня 2023 року ухвалою суд залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду доказів сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн, сплаченого за наступними за реквізитами: (Отримувач: УК у Чечел.р.м.Дніпра/Чечел.р/22030101 ; код ЄДРПОУ (отримувача): 37988155; Рахунок отримувача: UA368999980313141206084004632 за кодом бюджетної класифікації доходів: 22030101; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); МФО 899998 ; призначення платежу «судовий збір за позовом _______________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача)» або обґрунтоване клопотання з належними та допустимими доказами.
26 грудня 2023 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків шляхом надання до суду квитанції про сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн.
Ухвалою від 12 січня 2024 року суд відкрив провадження у справі №160/32907/23 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Копія ухвали від 12 січня 202і року отримана представником відповідач, проте, станом на день прийняття рішення відповідач правом на надання відзиву не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслав до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно із ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон; до липня 2001 року проживала у м. Києві, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.
07 грудня 2018 року позивач через свого представника за нотаріально посвідченою довіреністю (Акермана О.М.) звернулась до Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсій за віком як держслужбовцю. При цьому просила призначити пенсію як непрацюючому пенсіонеру, здійснити запити відповідно до записів трудової книжки щодо отримання довідок по заробітній платі, що враховується для обчислення пенсії, довідок про перейменування (реорганізацію) підприємств, інших недостатніх для призначення пенсії документів, та врахувати найвигідніший період по заробітній платі.
Згідно із розпискою-повідомленням до заяви додано наступні документи:
- нотаріально засвідчені копії довіреності №1122/18 від 08.10.2018 р., паспорта НОМЕР_1 від 26.03.2001 р.;
- копія картки платника податків та оригінал для звіряння №403-18-10382 від 06.12.2018 р.;
- оригінал на копія трудової книжки б/н від 30.09.1968 р.;
- заява про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок б/н від 07.12.2018 р.;
- копія паспорта представника та оригінал для звіряння АЕ 322812 від 24.06.1996 р.
Листом від 27.12.2018 року за вих.№2703/02-07/24 Кам'янський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомив позивачу в задоволені заяви: «…13.12.2018 відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повернуто без розгляду заяву від 07.12.2018 про призначення пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки в документах є розбіжності».
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 року по справі. № 160/5747/19 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо повернення заяви ОСОБА_1 від 07.12.2018 року про призначення пенсії без розгляду.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.12.2018 року про призначення пенсії за віком та прийняти вмотивоване рішення про призначення або відмову у її призначенні, з урахуванням правової оцінки, наданої судом обставинам у цьому судовому рішенні.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень наведене вище судове рішення набрало законної сили 03.09.2019 року.
04.12.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто звернення повноважного представника позивача (Акермана О.М.) від 07.11.2019 року про отримання рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та надано відповідь, оформлену листом №8619/А-09.
Зазначеною відповіддю представника позивача повідомлено про те, що у наданому документів пакеті документів міститься завірені копії закордонного паспорта на ім'я ОСОБА_1 , що не у відповідає прізвищу, імені та по батькові, які зазначені у заяві про призначення пенсії. Також зазначено про те, що заявнику для призначення пенсії слід звернутись із заявою у відповідності до Порядку №22-1 з долученням усіх документів, необхідність надання яких визначено нормативно, та в порядку, визначеному чинним законодавством України.
Оскільки представник за довіреністю надав документи, які не відповідають вимогам Порядку №22-1, повторно розглянути заяву відповідач не має можливості.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 року у справі №160/5747/19 відділом з питань при значення та перерахунків пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 27.01.2020 року прийняло рішення №31/03-8/18 про відмову в призначенні пенсії.
В обґрунтування зазначеного рішення суб'єкт владних повноважень вказав, що позивач має право звернутись до територіальних органів Пенсійного фонду України за останнім місцем реєстрації на території України з заявою та необхідними документами для призначення пенсії за віком.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 року по справі № 160/12903/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та спонукання вчинення дій, задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №31/03-8/18 від 27.01.2020 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 07.12.2018 року, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень наведене вище судове рішення набрало законної сили 07.08.2020 року.
Ухвалою суду від 23.07.2021 року по справі № 160/12903/19 прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.07.2021 року. Завершено процедуру судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 року.
З підстав невиконання вказаного рішення суду представник позивача звернувся до пенсійного органу, з приводу пенсійного забезпечення позивача.
Листом Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.07.2021 року повідомило представника позивача про відмову у призначенні пенсії.
В обґрунтування такої відмови, відповідач вказує про неможливість зарахувати періоди роботи з 05.06.1972.p. по 23.06.1992р., так як назва підприємства при прийомі на роботу не співпадає з назвою підприємства на печатках при та не читабельні дати та накази при прийомі та звільненні.
21.04.2023 року представник позивача звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком позивачеві, надавши повний пакет документів для призначення пенсії.
Однак, листом Головне управління Пенсійного фонду України від 18.05.2023 року відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, посилаючись на п.10 Порядку №22-1.
Вважаючи таку бездіяльність Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області щодо непризначення пенсії за віком як державному службовцю ОСОБА_1 протиправною, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно із ч.2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Кожен громадянин України, має право на вибір місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, включаючи право на пенсійне забезпечення.
При цьому Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).
Призначення і виплата пенсій громадянам України, які проживають за її межами, та громадянам інших країн, які переїхали на постійне проживання до України, здійснюється згідно із пенсійним законодавством України, яке складається із Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
В спірному випадку відсутність відповідної міжнародної угоди між Україною та Ізраїлем не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.
Позивач не залежно від часу проживання в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання громадянина України.
Відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон України №1788-XII).
Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України №1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Правові відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України від 09 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004 року, та починаючи з 01.01.2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня права, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Згідно із п. 1 та п. 2 ст. 24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у ст. 20 Закону №1058-IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч. 2 ст. 20 Закону №1058-ІV).
За приписами абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення” та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як видно з копії трудової книжки позивача від 30.09.1968 року, остання у спірні періоди, зокрема з 05.06.1972p. по 23.06.1992 року здійснювала трудову діяльність.
Однак у своєму рішенні про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідач зазначив, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача: з 05.06.1972p. по 23.06.1992 року, так як назва підприємства при прийомі на роботу не співпадає з назвою підприємства на печатках при та не читабельні дати та накази при прийомі та звільненні.
Суд зазначає, що порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.
Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Як вже зазначалося вище, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.
Таким чином, позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
З матеріалів справи слідує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.
Усе вищенаведене доводить, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи: з 05.06.1972p. по 23.06.1992 року.
Відтак належним способом захисту прав позивача є зарахування до страхового стражу спірного періоду роботи позивача.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
В позовній заяві позивачем ставиться питання визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії позивачу.
Проте, як було встановлено судом під час розгляду справи, рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.07.2021 року відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, через відсутність необхідного страхового стажу, тобто мала місце дія відповідача, яка виразилась у формі прийнятого рішення, а не буздіяльність.
З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та рішення відповідача від 09.07.2021 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком визнати протиправним та скасувати.
Стосовно позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачеві, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що зобов'язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до страхового стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 07.12.2018 року, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Стосовно позовних вимог в частині здійснення виплати пенсії позивачу на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою, поданою представником, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
На час розгляду цієї справи питання щодо порядку виплати призначеної пенсії відповідачем та судом не досліджувалось, а тому вимоги позивача в цій частині є передчасними.
Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, тому суд зробив висновок про відмову в позові у частині здійснення виплати пенсії позивачу на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою, поданою представником.
Стосовно похідних позовних вимог зобов'язального характеру, що стосуються компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то згідно із правовим висновком, що міститься в постановах Верховного Суду від 01 квітня 2021 року у справі № 120/4555/18, від 20 жовтня 2022 року у справі № 140/862/19, від 24 січня 2023 року у справі № 200/10176/19-а, що зроблений на підставі проведеного аналізу Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Відтак, законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Позивач набуває права звернення до суду з вимогами щодо виплати такої компенсації лише після отримання виплати пенсії та після відмови відповідача у виплаті йому компенсації.
Оскільки рішення по цій справі не набрало законної сили, відповідачем не здійснено на його виконання перерахунок та виплату пенсії позивача, суд дійшов до висновку про передчасність вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при перерахунку та виплаті недоотриманої пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
З огляду на вищенаведені норми права та обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд врахував, що згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1073,60 грн, що документально підтверджується квитанцією .
Оскільки судом задоволено основну позовну вимогу позивача, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви до суду в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню з головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса представника: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.07.2021 року яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: 05.06.1972 pоку по 23.06.1992 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 07.12.2018 року, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса представника: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
У зв'язку з перебуванням судді Ніколайчук С.В. у щорічній відпустці з 12.02.2024 року по 17.02.2024 року та на лікарняному з 20.02.2024 по 23.02.2024, розгляд справи здійснено 26.02.2024 року.
Повний текст рішення суду складено 11.03.2024 року.
Суддя С.В. Ніколайчук