08 березня 2024 року ЛуцькСправа № 140/33470/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0015514-2404-0304 від 27.03.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у власності ОСОБА_1 є об'єкт нерухомого майна - свиновідгодівельний пункт. У травні 2023 року позивач дізнався про податкове повідомлення-рішення від 27.03.2023 №0015514-2404-0304, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за 2022 рік в розмірі 55464,50 гри. Із зазначеним ППP позивач не згідний та вважає його безпідставним, оскільки нежитлове приміщення яке належить ОСОБА_1 не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки позивач є сільськогосподарським товаровиробником, а належна будівля використовуються у сільськогосподарській діяльності.
Вважаю, що для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, звільняються від оподаткування цим податком споруди, які використовуються сільськогосподарським товаровиробником (особою, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична особа, фізична особа-підприємець чи юридична особа. З огляду на це, нарахування податку на майно, відмінного від земельної ділянки, виключно на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно безвідносно до встановлення використання означеного нерухомого майна у сільськогосподарській діяльності та статус) сільськогосподарського товаровиробника, не відповідає нормам матеріального закону.
Крім того, зазначає, що оскаржуване ППР не відповідає вимогам закону, оскільки у ньому відсутнє конкретно зазначене рішення місцевої ради, яким встановлений податок на нерухоме майно і його ставка, тобто фактично в рішенні не зазначено підстави для нарахувань, а значить не є підставою для визнання нсчинності податкового повідомлення-рішення. Таке ППР є дефектним, тому що нема можливості перевірити дійсну підставу і правильність нарахування податку, бо лише за нормами ПК України цей податок не може бути нарахований, адже це місцевий податок і встановлюється відповідною радою.
Також, вищезазначене ППР не відповідає законодавству, оскільки не містить суттєвої інформації для реального забезпечення прав платників податків, як в частині вказання конкретних строків для оскарження ППР п.52-8 підрозділу 10 «Перехідних положень» ПК України, так і в частині інформування, щодо не нарахування пені, штрафних санкцій на період карантину п. 52-1 підрозділу 10 «Перехідних положень» ІІКУ. Належить зазначити в період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, що введений в Україні, зупиняється перебіг строків, визначених ПК України, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий орган в супереч закону не вказує конкретні строки, а обмежується загальними посиланнями, а отже в ППР відсутня суттєва інформація для реального забезпечення прав позивача, як платника податку, таке нарахування вважаю неузгодженим, а ППР таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.60).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнав та просив відмовити в їх задоволенні повністю (а.с.37-41). В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно даних ІКС «Податковий блок» за ОСОБА_1 як за власником рахується приміщення (свиновідгодівельний пункт) площею 853,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Камінь-Каширським відділом податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Волинській області проведено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та винесено до позивача податкове повідомлення-рішення від 27.03.2023 №0015514-2404-0304 про визначення суми податку на нерухоме майно , відмінне від земельної ділянки за 2022 р. на суму 55464,50 грн. Податок нараховано згідно з рішенням Камінь-Каширської міської ради про ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та перелік пільг для фізичних і юридичних осіб №8/10-4 від 25.06.2021 року (Додаток 3) у розмірі 1 відсотка від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Станом на 01.01.2022 мінімальна заробітна плата становила 6500 грн, відповідно 1 відсотки - це 65 грн. за кожен квадратний метр.
Зазначає, що фізичні особи, які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД з урахуванням Класифікатора ДК 016-2010, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, володіють та використовують будівлі, споруди, віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Класифікатора ДК 018-2000, відносяться до сільськогосподарських товаровиробників з метою визначення об'єкта оподаткування згідно з п. п. «ж» п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Згідно даних АІС «Податковий блок» у ОСОБА_1 не зареєстровано жодного із КВЕДів. Також відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань жодних відомостей про даного громадянина немає.
Представник відповідача вважає недоречним, посилання позивача на постанову Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №820/6752/16, оскільки позивач, у вищевказаній справі, зареєстрований як фізична особа-підприємець, та відповідно до ст. 1 Закону України від 23 вересня 2008 року № 575-VI «Про сільськогосподарський перепис», передбачив у здійсненні своєї діяльності КВЕД.
Отже, фізичні особи, які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД з урахуванням Державного класифікатора продукції та послуг (ФОП), мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, володіють та використовують будівлі, споруди, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться до сільськогосподарських товаровиробників, з метою визначення об'єкта оподаткування згідно з абзацом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Вважає, що позивач не має підстав, передбачених підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, для звільнення від податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Враховуючи вищезазначене, зазначає що ГУ ДПС у Волинській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак підстав для задоволення позовних ОСОБА_1 не має.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.
Крім того, учасники справи не зверталися із клопотаннями про розгляд справи в судовому засіданні.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 429290807214) - свиновідгодівельний пункт, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 853,3 кв.м., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.12).
27.03.2023 ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення - рішення №0015514-2404-0304 відносно ОСОБА_1 форми «Ф» за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачуються фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на суму 55464,50 грн (а.с.13).
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1 статті 6 ПК України).
Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.
Пунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно, у вигляді звільнення його від сплати, є одночасна сукупність наступних умов:
- використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;
- особа є сільськогосподарським товаровиробником.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
При цьому, положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, відповідно до абзацу «ж» зазначеної правової норми, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
За приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постановах від 22.04.2020 у справі №540/2206/19, від 21.10.2020 у справі № 806/2686/18, від 17.02.2021 у справі № 820/3707/17 зазначив, що правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Аналіз вказаного свідчить, що застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абзаці «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов'язкових умов: 1) віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства; 2) власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 3) вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.
Отже, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об'єктами оподаткування згідно з абзацом «ж» підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду (постанови від 26.11.2020 у справі №560/168/19, від 04.03.2021 у справі №500/2782/18).
Пільга, встановлена абз. «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Так, оцінюючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд повинен дослідити наявність підстав для застосування податкової пільги, передбаченої абз. «ж» підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Згідно з ДК 018-2000 клас Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси, тощо.
Як свідчать матеріали справи, зокрема відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що позивач є власником об'єкту нерухомого майна (реєстраційний номер 429290807214) - свиновідгодівельний пункт, що розташований за адресою: Волинська область, Камінь-Каширський район, місто Камінь-Каширський, вулиця Чапаєва, будинок 11, загальною площею 853,3 кв.м.
Отже, суд погоджується з доводами позивача, про те, що належна позивачу будівля відноситься до класу будівель сільськогосподарського призначення.
Проте, загальні підходи до визначення поняття сільськогосподарського виробника сформульовані у постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №820/6752/16, від 17.02.2021 у справі № 820/3707/17, від 24.04.2020 у справі №540/2206/19, від 10.04.2020 у справі №823/1751/17.
У вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто, визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу - Спрощена система оподаткування, облік та звітність, тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно).
Разом з тим, визначення поняття сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства» на період 2001 - 2004 років від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Більше того, законодавець з метою визначення осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вжив також поняття виробники сільськогосподарської продукції.
Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття сільськогосподарський товаровиробник не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень пункту5.3 статті 5 ПК України.
Зазначене дає підстави для висновку, що в розумінні абзацу «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 вересня 2021 року у справі №140/2700/19.
Разом з тим, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутня будь - яка наявна інформація, що підтверджує факт здійснення сільськогосподарської діяльності та використання у такій діяльності належної позивачеві нежитлової будівлі, що в свою чергу свідчить про те, що останній безпосередньо не займається сільськогосподарською діяльністю, тобто, не зайнятий у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
В свою чергу, аргументи на які посилається позивач стосовно використання для вирощування різного роду сільськогосподарських культур земельних паїв, які належать його батькам, для вигодовування птиці, свиней, а також зберігання обладнання, яке використовується у вирощуванні с/г культур, у належному ОСОБА_1 приміщенні не підтверджуються жодним доказом.
Також, письмові пояснення сусідів та родичів позивача не береться судом до уваги, оскільки не є доказами в розумінні статті 72 КАС України
Отже, в матеріалах справи відсутні будь - які докази, які в підтверджували те, що позивач здійснює виробництво (вирощення) сільськогосподарської продукції, та в подальшому її реалізовує, чи/або приймає участь в сільськогосподарській виробничій діяльності, а відтак суд дійшов висновку, що до позивача не застосовна пільга, яка притаманна сільськогосподарському товаровиробнику.
Відтак, позивачем належним чином не доведено використання зазначеного майна у власній господарській діяльності, як об'єкту сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб, а тому відсутні підстави для застосування положень абзацу «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.
Інші доводи сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа №802/2236/17-а).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, виконано та доведено правомірність та законність його рішення, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, на підставі Податкового кодексу України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0015514-2404-0304 від 27.03.2023 - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4 код ЄДРПОУ ВП 44106679).
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський