Справа №756/2893/23 Головуючий у 1 інстанції: Шролик І.С.
Провадження №22-ц/824/789/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
20 лютого 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,
при секретарі Дуб С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19.07.2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод володіння приватною власністю, шляхом виселення та зобов'язати звільнити від особистих речей ,-
Короткий зміст обставин справи
В березні 2023 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод володіння приватною власністю, шляхом виселення та зобов'язати звільнити від особистих речей .
Просила суд зобов'язати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та інших осіб, які можуть бути на момент виселення присутні в квартирі АДРЕСА_1 , усунути перешкоди у здійсненні нею володіння належного їй на праві власності квартири шляхом виселення без надання іншого житла та звільнення від особистих речей.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2022 року.
У згаданій квартирі зареєстрованих осіб немає. Однак, 05 січня 2023 року при спробі зайти у квартиру двері позивачу відчинив невідомий, підстави проживання в квартирі повідомити не міг, документи відмовився надати.
Пізніше, з відповіді Оболонського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_2 стало відомо, що у її квартирі мешкає ОСОБА_1
ОСОБА_2 зазначає, що у встановленому законом порядку набула права власності на житло, придбавши його на прилюдних торгах, проте відповідач надалі користується квартирою, чим чинить їй, як власниці перешкоди у вільному володінні, користуванні та розпорядженні майном.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19.07.2023 року позов задоволено, усунуто перешкоди позивачу в користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Обґрунтовуючи свій висновок суд першої інстанції зазначив, що позивач як новий власник, яка придбала спірну квартиру в установленому законом порядку на прилюдних торгах, не може користуватися своєю власністю, оскільки відповідач самовільно проживає у квартирі, суд приходить до висновку, що право ОСОБА_2 як нового власника спірної житлової квартири підлягає захисту в обраний нею спосіб, а саме усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_1 із належної позивачу на праві власності квартири, яку він займає без законних на те підстав.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 15.08.2023 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.
Вважає рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19.07.2023 незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не взятий до уваги та проігнорований той факт, що ОСОБА_1 в спірній квартирі не проживає, жодних перешкод ОСОБА_2 не чинив, що є безпосереднім предметом позовних вимог ОСОБА_2 .
Колишній власник квартири ОСОБА_3 підпала під ситуацію, коли її виселяти могли лише у випадку надання іншого житла, оскільки вона квартиру не купувала у кредит, проте передавала в іпотеку за кредитним договором, а оскільки відповідач у справі являвся її членом сім'ї відповідно вказана норма розповсюджувалась і на відповідача на момент його проживання в квартирі .
Вважає, що позов суперечить позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду по справ №569/4373/16-ц від 21.08.2019 відповідно до цієї постанови, факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім'ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
10 листопада 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Учасники справи в судове засідання також не з'явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Представник ОСОБА_1 адвокат Коротя Р.О. подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із занятістю в іншому судовому процесі.
Колегія суддів залишили зазначене клопотання без задоволення враховуючи наступне.
Апеляційна скарга надійшла до апеляційного суду 18.08.23.
21.08.23 справа була витребувана з Оболонського районного суду м. Києва.
Надійшла до Київського апеляційного суду 05.09.23. Ухвалою Київського апеляційного суду була залишена без руху зв'язку з не наданням апелянтом квитанції про сплату судового збору.
28.09.23 недоліки було усунуто.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02.10.23 було відкрито провадження по справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11.10.23 справу було призначено до розгляду на 20.02.2024 на 15.45.
Судової повісткою від 26.10.23 апелянта та його адвоката було своєчасно, належним чином, заздалегідь повідомлено про дату, місце та час розгляду справи по суті.
Колегія суддів вважає, що 3,5 місяця достатньо стороні та її адвокату для вирішення питань щодо належної явки в судове засідання. Крім того відповідно до статті 157 ЦПК України цивільні справи мають бути розглянуті протягом розумного строку, але не менше двох місяців з дня відкриття провадження.
Враховуючи викладене колегія суддів ухвалила розглядати справу у відсутності ОСОБА_1 та його адвоката Короті Р.О.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених судових рішень в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , була придбана ОСОБА_2 на прилюдних торгах Державного підприємства «Сетам», що підтверджується протоколом № 579103 від 14 листопада 2022 року Державного підприємства «Сетам» та Договором купівлі-продажу квартири від 27 грудня 2022 року, укладеним між ОСОБА_2 та ТОВ «Нерухомість Оболоні», зареєстрованого у реєстрі за № 1100, приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М.М. (11-12, 16-19)
Згідно довідки щодо інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27 грудня 2022 року вбачається, що 27 грудня 2022 року квартира АДРЕСА_1 була відчужена ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу (а.с. 14-15).
Відповідно до листа Оболонського УП ГУ НП у м. Києві від 10 лютого 2023 року вх. Т-327-кц, розглянуто звернення ОСОБА_2 щодо проживання невідомих людей, в ході виконання було встановлено що за адресою: АДРЕСА_2 проживає ОСОБА_1 .
Спір між сторонами виник з приводу наявності правових підстав для припинення відповідачем, права користування житлом, що належить позивачу.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЕСПЛ, дійшла висновку, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та с необхідним у демократичному суспільстві.
Для вирішення питання щодо виселення, необхідно встановити: чи проживають та/ користуються відповідачі спірним житлом, чи мають вони інше житло, оцінити доводи сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правом власності позивача на квартиру та правом користування цією квартирою відповідачами.
Без встановлення зазначених обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Такі висновки суду висловив Верховний суд й у складі першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 459/175/17.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Колегія суддів перевірила висновки суду про наявність підстав для виселення відповідача із спірної квартири на предмет пропорційності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правом власності позивача на квартиру та правом на квартиру у відповідача і прийшла до висновку суду висновок суду першої інстанції про задоволення є вірним враховуючи наступне.
Та встановила, що позивач після придбання квартири 05 січня 2023 року зіткнулась з проблемою неможливості потрапити до квартири. Двері позивачу відчинила невідома особа, документи які б підтверджували право на проживання в квартирі не надала.
Отримавши відповідь Оболонського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_2 стало відомо, що у її квартирі мешкає ОСОБА_1 , що й спростовує доводи апелянта про те що він не чинить перешкод в користуванні квартирою та доступу до неї.
Ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
В рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, зазначено, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно приписів ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За змістом даної норми закону звернення до суду з позовом застосовується для захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника.
Положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню у випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Аналіз даних норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 та постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 727/11132/14-ц.
В пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. При цьому відповідно до ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК Української РСР особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення.
За змістом ст. 109 ЖК Української РСР виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться у добровільному або судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Згідно протоколу № 579103 від 14 листопада 2022 року про проведені електронні торги Державного підприємства «Сетам» реалізовано квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 набула права власності на вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 грудня 2022 року, укладеного між нею та ТОВ «Нерухомість Оболоні», зареєстрованого у реєстрі за № 1100, приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М.М.
Колегія суддів дійшла висновку про те що позивач як новий власник, яка придбала спірну квартиру в установленому законом порядку на прилюдних торгах, не може користуватися своєю власністю, оскільки відповідач хоч не проживає в квартирі, але активний захист прав та подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та заперечення щодо позовних вимог, свідчить про зацикленність в результаті розгляду справи.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що колишній власник квартири ОСОБА_3 підпала під ситуацію, коли її виселяти могли лише у випадку надання іншого житла, оскільки вона квартиру не купувала у кредит, проте передавала в іпотеку за кредитним договором, а оскільки відповідач у справі являвся її членом сім'ї відповідно вказана норма розповсюджувалась і на відповідача на момент його проживання в квартирі
Право власності ОСОБА_2 , як нового власника спірної житлової квартири ніхто не оспорив, а тому права позивача підлягає захисту в обраний нею спосіб, а саме шляхом усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_1 із належної позивачу на праві власності квартири, яку він займає без законних на те підстав.
Суд першої інстанції вірно визначив, що так як продавцем спірної квартири є ТОВ «Нерухомість Оболоні», що спростовує доводи відповідача про те, що спірна квартира може входити до обсягу спадкового майна, оскільки на момент смерті ОСОБА_3 квартира їй вже не належала, тому не є спадковим майном.
Розпорядженням своїм власним майном це виключне прав позивача, як власника.
Відповідно до вказівок Європейського суду з прав людини, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі Проніна проти України).
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
РішенняОболонського районного суду міста Києва від 19 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 07 березня 2024 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді В.І. Олійник
Л.П. Сушко