Справа № 161/6422/23
Провадження № 2/161/124/24
28 лютого 2024 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі головуючого судді Крупінської С.С.
секретаря с/з - Федорової В.М.
з участю представника позивача - Ковальчука А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Луцької міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-
АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з вищевказаним позовом.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що 27.08.2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №М3-76 згідно якого останній отримав кредит у розмірі 80000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, та кінцевим терміном повернення 26.08.2013 року.
Зазначає, що через неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором в ОСОБА_4 станом на 11.04.2023 року виникла заборгованість у розмірі 360478,49 доларів США.
27.08.2008 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно з яким остання надала банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить їй на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22.06.2006 року Першою Луцькою держнотконторою за р.№ 1-711, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «ВОБТІ» за № 13660521.
На підставі Закону України «Про іпотеку» просить в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором № М3-76 від 27.08.2008 року в розмірі 360478,49 доларів США звернути стягнення на квартиру загальною площею 72,40 кв.м., жилою площею 48,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» та виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають з вказаної квартири та стягнути судовий збір.
Ухвалою судді від 28.04.2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 19.06.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Відповідачі та треті особи в судове засідання не з'явились, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями з відміткою «повертається за закінченням терміну зберігання». Отже, відповідачі протягом всього розгляду справи не отримують поштову кореспонденцію та зловживають своїми процесуальними правами.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З матеріалів справи судом встановлено, що 27.08.2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №М3-76 згідно якого останній отримав кредит у розмірі 80000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, та кінцевим терміном повернення 26.08.2013 року (а.с.19-23).
Відповідно до п.2.2.2 кредитного договору позичальник зобов'язувався сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до п.п.2.3.1, 2.3.2, 4.1-4.4, 4.11, 14.12 цього договору, а також відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, що зазначені в додатку № 1 до цього договору.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором від 27.08.2008 року № М3-76 вбачається, що через неналежне виконання зобов'язань ОСОБА_4 станом на 11.04.2023 року у нього виникла заборгованість у розмірі 360478,49 дол.США, що складається з: 73850,34 дол.США заборгованість за кредитом; 276281,57 дол.США заборгованість по процентам за користування кредитом; 10346,58 дол.США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором за період з 20.05.2012 по 21.11.2012 (а.с.16-18).
27.08.2008 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно з яким остання надала банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить їй на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22.06.2006 року Першою Луцькою держнотконторою за р.№ 1-711, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «ВОБТІ» за № 13660521. Обумовлена сторонами договору іпотеки, ціна предмету іпотеки дорівнює 629000 гривень. (а.с.24-26).
Так, відповідно до п. 19.8.1 договору іпотеки іпотекодержатель з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.
Згідно п.19.8.2 договору іпотеки у разі порушення Іпотекодавцем обов'язків за цим договором іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань зі сплати кредиту та (або) відсотків, винагород, а в разі невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
У пункті 19.10 договору Іпотеки зазначено, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з п.п.19.8.1, 19.8.2, 19.8.3 цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи кредит, проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмету іпотеки, витрати по реєстрації предмету іпотеки, а також витрати, понесені у зв'язку із пред'явленням вимоги , а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до ч.1 ст.39 ЗУ «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
За змістом положень ст.41 ЗУ «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Оскільки наявними у матеріалах справи належними, допустимими та достовірними доказами, неспростованими відповідачами, підтверджується факт неналежного виконання ОСОБА_4 основного зобов'язання, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження.
Що стосується вимоги про виселення відповідачів та інших осіб, суд вказує таке.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (ч.1 ст.109 ЖК УРСР).
Відповідно до ч.1 ст.40 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Аналогічні за змістом положення містяться й у ч.3 ст.109 ЖК України.
Разом із тим, ч.2 ст.109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява №39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із житлового будинку (жилого приміщення) предмета іпотеки у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту (позики), забезпеченого іпотекою цього житла.
З постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року в справі №310/2950/18, вбачається, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об'єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони.
Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення, суд приходить до висновку про те, що саме позивач повинен був довести наявність передбачених частиною другою статті 109 ЖК України підстав для виселення мешканців іпотечного житла без надання їм іншого житлового приміщення.
Разом з тим, суд враховує, що згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на території України діє воєнний стан у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України.
Законом України від 22 травня 2022 року №2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3429-IX, яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнити пунктом 5-2 такого змісту: «5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».
Враховуючи, що на момент ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Згідно ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено судовий збір в сумі 200370,40 грн.
Отже, з відповідача в користь позивача підлягає стягненню 197 740,48 грн. сплаченого судового збору (360478,49 доларів США, що в еквіваленті згідно НБУ станом на 24.04.2023 року (1 долар США - 36,57 грн) становить 13182698,38 грн.х1,5%=197740,48 грн.
Керуючись ст.ст. 26, 207, 379, 526, 575, 610, 634, 638, 639, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 268, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 7, 33, 35, 39,40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК УРСР, суд -
Позов задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» за кредитним договором №М3-76 ВІД 27.08.2008 року в розмірі 360478,49 доларів США, з яких: 73850,34 дол.США заборгованість за кредитом; 276281,57 дол.США заборгованість по процентам за користування кредитом; 10346,58 дол.США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором за період з 20.05.2012 по 21.11.2012, що (за курсом 36,57 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 24.04.2024 року складає 13182698,38 грн), звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру, загальною площею 72,40 кв.м, житловою площею 48,80 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22.06.2006 року Першою Луцькою держнотконторою за р.№ 1-711, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «ВОБТІ» за № 13660521, шляхом продажу предмета іпотеки на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».
Зупинити виконання рішення Луцького міськрайонного в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
В задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 197740,48 грн. сплаченого судового збору, по 98870,24 грн з кожного.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлено 08 березня 2024 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області С.С.Крупінська