11 березня 2024 року
м. Київ
справа № 454/1559/20
провадження № 51- 319 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу представника цивільного відповідача - відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля» ОСОБА_4 на вирок Сокальського районного суду Львівської області від 30 серпня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року стосовно засудженого ОСОБА_5 ,
встановив:
За вироком Сокальського районного суду Львівської області від 30 серпня
2023 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працює на посаді гірника підземного на ВП шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля», раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 272 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах і організаціях, чи займатися діяльністю, що пов'язані з контролем за виконанням робіт з підвищеною небезпекою на строк 2 роки.
Цивільний позов потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено - стягнуто з
ДП «Львіввугілля» на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 2 500 000 грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої вчиненням кримінального правопорушення.
Стягнуто з ДП «Львіввугілля» на користь ОСОБА_6 судові витрати, пов'язані із проведенням судово-психологічної експертизи в розмірі 28 400 грн.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він, 29 травня
2019 року, обіймаючи посаду гірничого майстра дільниці з видобутку вугілля № 1
ВП «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля», не вжив заходів до виконання вимог нормативно - правових актів та посадової інструкції, маючи технічну можливість запобігти настанню нещасного випадку, але не скориставшись нею, порушив правила безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві, що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням групового нещасного випадку з підземним гірником третього розряду дільниці з видобутку вугілля № 1 ОСОБА_8 та гірником з ремонту гірничих виробок дільниці з видобутку вугілля № 1 ОСОБА_9 .
Зокрема, гірничий майстер ОСОБА_5 , здійснюючи керівництво гірничими роботами в четверту зміну 28 травня 2019 року (початок зміни о 02:00 год 29 травня 2019 року, закінчення зміни о 08:00 год 29 травня 2019 року), не створив та не підтримував безпечні умови праці для підпорядкованих йому працівників зміни, видав наряд на погашення 181 бортового штреку, що згідно п. 64 «Підземні роботи на шахтах та рудниках» Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України № 15 від 26 січня
2005 року та п.12 «Підземні та відкриті гірничі роботи» Переліку видів робіт підвищеної небезпеки Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1107 від
26 жовтня 2011 року (в редакції від 10 квітня 2019), є роботами з підвищеною небезпекою, одному гірнику з ремонту гірничих виробок та трьом гірникам підземним, які не мають посвідчення на право виконання цих робіт, хоча згідно вимог пункту «Технологія погашення 181-бортового штреку» «Технологічної проектної документації виїмкової дільниці лави № 181» передбачено проведення виробки не менше трьома гірниками з ремонту гірничих виробок (які пройшли курс навчання, мають посвідчення гірника з ремонту гірничих виробок (кріпильника) та стаж роботи не менше 1 року по цій спеціальності); не обстежив кожне робоче місце з обов'язковим контролем якості і безпеки виконуваних робіт; не видав конкретне змінне завдання вказаним працівникам; не провів з ними інструктаж, щодо безпечних способів робіт (операцій); не здійснив розстановку працівників по робочим місцям з призначенням старшого робітника із вказівкою задіяних працівників із записом в книзі нарядів дільниці і в наряд - путівці гірничого майстра; не забезпечив безпосереднє керівництво роботами із погашеннями
181 бортового штреку; допустив порушення технологічного процесу при виконанні підпорядкованими працівниками змінного завдання в частині перебування підпорядкованих працівників в небезпечній зоні (не закріпленій частині виробленого простору), чим порушив вимоги статей 6, 14 Закону України «Про охорону праці», ст. 19, 41 Гірничого Закону України, п.1.1. ІV, 17.1. ІV, 11.4 IV, 15.5 IV, 16.5 IV, 1.3. V, 16.4 V, 1.6 V, 2.6 V, 3.6 V «Правил безпеки у вугільних шахтах», пунктів 9.38.1, 9.38.2, 9.38.4, 9.38.6, 9.38.8, 9.38.9, 9.38.10, 14.1.15, 14.2.1, 14.2.2, 14.2.4, 14.2.5 Системи управління виробництвом і охороною праці у вугільній промисловості України, пункти 3.6 ІІІ, 4.12 ІІІ Положення про нарядну систему ВП «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля», пункти 2.1, 2.2, 2.5, 2.6, 2.8, 2.9, 2.10 Посадової інструкції гірничого майстра дільниці з видобутку вугілля, в результаті чого гірник з ремонту гірничих виробок ОСОБА_9 , разом із гірником підземним ОСОБА_8 , перебували у небезпечній зоні (не закріпленій частині виробленого простору) та виконували роботи з розбирання та вилучення дерев'яного кріплення типу «костер» з відпрацьованої частини сполучення лави № 181 та 181 бортового штреку з метою його повторного використання. Після вилучення ОСОБА_9 декількох стійок, о 02:57 год, 29 травня 2019 року сталося раптове обвалення гірничої маси покрівлі (глиби розмірами орієнтовно 5,9 х 4,7 м, товщиною приблизно 0,65/0,7 м), де знаходилися ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , в результаті чого вони були затиснуті вказаною глибою породи та померли на місці від механічної асфіксії внаслідок стиснення грудної клітки та живота.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника цивільного відповідача ДП «Львіввугілля» ОСОБА_4 залишено без задоволення. Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_5 задоволено - вирок Сокальського районного суду Львівської області від 30 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_5 в частині призначеного покарання змінено, постановлено вважати його засудженим за ч.2
ст. 272 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади у підприємствах, установах чи організаціях, чи займатися діяльністю, що пов'язані з контролем за виконанням робіт з підвищеною небезпекою на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного
основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком
3 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1
ст. 76 КК. В решті вирок залишено без змін.
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ОСОБА_4 не оспорює правильності встановлення судом фактичних обставин справи, доведеності вини та юридичної оцінки дій ОСОБА_5 . Суть доводів касаційної скарги зводиться до прохання про скасування судових рішень у частині стягнення з ДП «Львіввугілля» на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суми моральної шкоди. Своє прохання представник цивільного відповідача обгрунтовує тим, що суди, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди з підприємства, повинні були врахувати наявність вини потерпілого ОСОБА_9 , дії якого полягали у виконанні роботи, яка не належала до отриманого наряду, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Перевіривши касаційну скаргу та копії доданих до неї судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті провадження слід відмовити на таких підставах.
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 272 КК, правильність застосування кримінального закону під час кваліфікації дій засудженого, призначеного йому покарання в касаційній скарзі не оскаржуються.
Посилання представника цивільного відповідача на неправильне вирішення судами цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди на користь потерпілих і їх невмотивованість у цій частині, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до ч. 1 ст. 129, абз. 7 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, про що у вироку зазначаються відповідні підстави.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), суд при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, окрім глибини фізичних та душевних страждань, має також враховувати характер правопорушення, форму та ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також інші обставини, які мають істотне значення.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
При цьому розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, указана норма встановлює загальне правило, відповідно до якого, відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 1168 ЦК моральна шкода завдана смертю фізичної особи відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Врахувавши такі вимоги закону, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що моральну шкоду потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які є батьками загиблого ОСОБА_8 , відповідно до вищезазначених норм закону повинен відшкодовувати цивільний відповідач ДП «Львіввугілля», працівником якого завдано шкоду під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків потерпілому ОСОБА_8 .
З аналізу доданих до касаційної скарги копій судових рішень убачається, що місцевий суд, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягала стягненню з ДП «Львіввугілля», обґрунтовано врахував характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі, тяжкість вимушених змін у їх житті, тривалий час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану. Крім того, суд врахував, що у зв'язку із загибеллю сина у молодому віці кожному з потерпілих завдано непоправної втрати, загибель сина повністю змінила їх життя, спричинивши постійні негативні зміни. Судом встановлено, що з дня смерті сина потерпілі постійно переживають моральні страждання, знаходяться у стані смутку, відчаю, відчувають порожнечу та самотність, безсилля, страх та тривогу. Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу, обумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, дотепер вимагають і будуть вимагати у подальшому значних компенсаторних можливостей задля їх подолання.
Місцевий суд належно оцінив зазначені обставини та визначив розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягала стягненню із ДП «Львіввугілля» на користь ОСОБА_6 , ОСОБА_7 по 2 500 000 грн кожному, дотримуючись принципів розумності, виваженості та справедливості.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду, зокрема, за апеляційною скаргою представника цивільного відповідача ДП «Львіввугілля», перевірив її доводи, частина доводів якої аналогічна доводам касаційної скарги, та погодився із прийнятим рішенням місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, зазначивши, що сума моральної шкоди за своїм розміром відповідає вимогам розумності, справедливості та ступеню вини обвинуваченого ОСОБА_5 і є адекватною сатисфакцією та достатньою компенсацією для потерпілих за погіршення можливості побудови і реалізації нових життєвих перспектив та їх страждань як батьків, які втратили сина й вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог.
Ухвалу апеляційного суду постановлено відповідно до положень статей 370,
419 КПК із зазначенням короткого змісту вимог апеляційних скарг представника цивільного відповідача, потерпілої ОСОБА_10 та обвинуваченого
ОСОБА_5 , рішення суду першої інстанції, узагальнених доводів учасників судового провадження, установлених судом першої інстанції обставин, мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив, постановляючи ухвалу, і положень закону, якими він керувався.
Колегія суддів Касаційного кримінального суду також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди визначено на засадах розумності, виваженості та справедливості з урахуванням моральних страждань потерпілих, наслідків вчиненого кримінального правопорушення, конкретних обставин справи.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами вини ОСОБА_9 , дії якого, зокрема,виконання роботи, яка не належить до отриманого наряду, призвели до трагічних наслідків, а саме, смерті останнього та ОСОБА_8 , є безпідставними.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказана обставина була досліджена судом першої інстанції та відображена у вироку суду. Отже, ця обставина належить до фактичних обставин справи та не впливає на вирішення питання щодо відшкодування моральної шкоди за цивільним позовом в межах кримінального провадження, оскільки вирішення вказаного питання, стосується негативних наслідків, яких зазнали потерпілі внаслідок злочину, а не фактичних обставин справи, а тому відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 425 КПК не може бути предметом перегляду касаційного суду.
При цьому, посиланняпредставника цивільного відповідача ДП «Львіввугілля» ОСОБА_4 у касаційній скарзі на правові позиції, висловлені Касаційним цивільним судом у постановах від 05 жовтня 2022 року в справі
№ 174/181/20, від 18 січня 2023 року в справі № 206/3460/21, від 16 червня
2023 року у справі № 592/13643/21 та Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19 не є релевантними, оскільки у зазначених постановах йдеться про те, що при визначенні розміру моральної шкоди підлягають врахуванню винні дії саме потерпілого (загиблого) працівника під час виконання трудових обов'язків. Натомість у цьому кримінальному провадженні провини потерпілого ОСОБА_8 не встановлено.
Отже, колегія суддів вважає, що переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій, представник цивільного відповідача ДП «Львіввугілля» ОСОБА_4 не навів. Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника цивільного відповідача - відокремленого підрозділу шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля» ОСОБА_4 на вирок Сокальського районного суду Львівської області від 30 серпня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року стосовно засудженого ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3