Судді Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_1 у провадженні № 51-2407км22.
Більшістю голосів колегії суддів постановою 08 лютого 2024 рокузалишено без задоволення касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 , а вирок Борщівського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 02 травня 2023 року щодо нього залишено без зміни.
Вважаю таке рішення неправильним і таким, що суперечить вимогам закону виходячи із наступного.
Так, вироком Борщівського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2022 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 185, ст. 348 КК України, та призначено йому покарання: за ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 185 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки; за ст. 348 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 задоволено частково.
Вирок Борщівського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2022 року стосовно ОСОБА_3 змінено.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 185 КК України у зв'язку із закінченням строку давності, кримінальне провадження №12018210070000082від 04 квітня 2018 року у цій частині закрито.
Постановлено вважати ОСОБА_3 засудженим за ст. 348 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Виключено з резолютивної частини вироку Борщівського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2022 року посилання на ст.70 КК України.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 04 квітня 2018 року близько 18:00, діючи з метою реалізації злочинного наміру, спрямованого на викрадення металевих елементів колії, що належать ПАТ «Укрзалізниця», прибув на залізно-дорожнє полотно перегону Гусятин-Копичинці, а саме на сьомий пікет третього кілометру, що в межах смт. Гусятин Гусятинського району Тернопільської області, де переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, використовуючи заздалегідь заготовлені знаряддя для демонтажу та перевезення елементів колії, розпочав проводити демонтаж костилів та підкладок.
Водночас, демонтувавши п'ять підкладок «ДО 65», 5 підкладок «ДО 50» та 6 шість костилів ОСОБА_3 не зміг довести до кінця свій умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна, оскільки на місці був виявлений працівниками ВСП «Чортківська дистанція колії» РФ «Львівська залізниці» ПАТ «Укрзалізниця», які рухались на незнімній рухомій дрезині в напрямку стації Гусятин.
Протягом здійснення злочинної діяльності, спрямованої на викрадення елементів залізничних з'єднань перегону Гусятин-Копичинці ОСОБА_3 демонтував 5 підкладок «ДО 65», 5 підкладок «ДО 50», 6 костилів, чим спричинив шкоду ПАТ «Укрзалізниця» на загальну суму 542,05 грн.
Крім того, 04 квітня 2018 року близько 18:00 ОСОБА_3 вчиняв кримінальне правопорушення - крадіжку елементів залізничних з'єднань перегону Гусятин-Копичинці під час чого був викритий працівниками відокремленого-підрозділу «Чортківської дистанції колій регіональної філії Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», які повідомили про даний факт у поліцію.
Після приїзду працівників слідчо-оперативної групи поліції, з метою перевірки обставин вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_3 було запрошено до Гусятинського відділення поліції Підволочиського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області.
Близько 21:00 цього ж дня ОСОБА_3 , перебуваючи на задньому сидінні службового автомобіля ВАЗ 21014 Гусятинського відділення поліції, який прямував по вул. Б. Лепкого в смт. Гусятин, будучи в стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням останнім своїх службових обов'язків, непомітно дістав з кишені одягу розкладний ніж, який мав із собою, та утримуючи його в руці приклав лезо до шиї заступника начальника відділення - начальника слідчого відділення Гусятинського відділення поліції майора поліції ОСОБА_4 , який перебував у складі слідчо-оперативної групи.
Прагнучи перешкодити працівнику правоохоронних органів у виконанні службових обов'язків ОСОБА_3 уголос висловив ОСОБА_4 погрозу вбивством шляхом нанесення тілесних ушкоджень із застосуванням ножа та з силою намагався спрямувати його лезо в шию останньому. Одночасно з цим ОСОБА_3 , погрожуючи вбивством ОСОБА_4 , висловив вимогу іншим працівникам слідчої оперативної групи - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які перебували в автомобілі, зупинитися та вийти з нього, щоб надати йому можливість безперешкодно залишити місце їхнього перебування.
Усвідомлюючи реальну загрозу для свого життя та здоров'я ОСОБА_4 , помітивши, що ОСОБА_3 на деякий момент відволікся і втратив пильність, застосував до нього заходи фізичного впливу та вилучив з його руки ніж, не давши таким чином останньому довести свій умисел до кінця.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції про скасування оскаржених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Погоджуючись із мотивами більшості колегії суддів щодо відсутності істотних порушень кримінального процесуального закону при ухваленні судових рішень, вважаю, що судами було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій ОСОБА_3 за ст. 348 КК України.
Так, за встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин ОСОБА_3 , перебуваючи на задньому сидінні службового автомобіля поліції, непомітно дістав з кишені одягу розкладний ніж та приклав його лезо до шиї ОСОБА_4 , який перебував у складі слідчо-оперативної групи, після чого висловився про намір вбити останнього та з силою намагався спрямувати лезо в його тіло, однак не зміг цього зробити через опір ОСОБА_4 . При цьому ОСОБА_3 висловив вимогу іншим працівникам слідчо-оперативної групи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вийти з автомобіля, щоб надати йому можливість втекти.
Під посяганням на життя в ст. 348 КК розуміється умисне вбивство або замах на вбивство однієї з осіб зазначених у цій статті.
При цьому замах на вбивство може бути вчинений лише з прямим умислом.
Законодавче визначення вольового моменту прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків. Під бажанням слід розуміти прагненням досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи на досягнення чітко визначеної мети.
Відповідно замах на вбивство працівника поліції у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, передбачений ст. 348 КК України, може бути вчинено лише з прямим умислом.
Судами не встановлено умислу ОСОБА_3 на вбивство потерпілого та не вказано з яких причин, що не залежали від його волі, злочин не було доведено до кінця. Як убачається з матеріалів провадження та змісту судових рішень, ОСОБА_3 спокійно, без надмірних зусиль приклав лезо ножа до шиї ОСОБА_4 , що вказує на те, що у разі наявності у нього умислу на вбивство останнього він мав реальну можливість нанести йому удари ножем у життєво важливі органи, і ніщо не перешкоджало йому це зробити. Однак він цього не зробив.
Обставини справи вказують на те, що у цій ситуації він використав ОСОБА_4 як заручника, щоб спонукати інших працівників поліції зупинити автомобіль і вийти з нього, щоб мати можливість утекти від них.
Суди першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свій висновок про умисел ОСОБА_3 на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_7 у своїх рішеннях посилаються на суперечливі припущення, які не ґрунтуються на доказах у справі.
Згідно з положеннями кримінального закону, у разі захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника настає кримінальна відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 349 КК України
За таких обставин вважаю, що дії засудженого підлягають кваліфікації за ст. 349 КК, а судові рішення зміні в порядку ч. 2 ст. 433 КПК.
08 лютого 2024 року
Суддя ОСОБА_1