11 березня 2024 року
м. Київ
справа № 757/61632/16-ц
провадження № 61-4023ск21
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кавицький», треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про захист прав споживачів, визнання кредитних та іпотечних договорів недійсними, скасування у Державному реєстрі прав на нерухоме майно записів про іпотеку та обтяження,
20 лютого 2023 року ОСОБА_1 (далі - заявник)звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та ухвалення нового рішення про відмову в позові в частині визнання недійсними договорів:
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 543, укладеного між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), і товариством з обмеженою відповідальністю «Кавицький» (далі - ТОВ «Кавицький»), з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 545, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 547, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 550, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 552, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 554, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 540, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 06 серпня 2010 року № 1641, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ОСОБА_2 , з усіма додатковими угодами,
та в частині скасування у Державному реєстрі прав на нерухоме майно записів про іпотеку та обтяження, внесених на підставі вказаних вище договорів.
ОСОБА_1 просить залишити без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) оскаржувану постанову Київського апеляційного суду прийнято 17 лютого 2021 року, повний текст якої складено 22 лютого 2021 року та оприлюднено 25 лютого 2021 року.
Статтею 390 ЦПК України визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Згідно з частиноюпершою статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Виняток з наведеного загального правила статті 127 ЦПК України викладено в частині третій статті 394 ЦПК України.
Верховний Суд у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 347/475/21 дійшов висновку, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Відповідно до частини третьої статті 394 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Указану касаційну скаргу подано з пропуском строку на касаційне оскарження та заявником було заявлено клопотання про поновлення цього строку, в якому зазначено, що ОСОБА_1 не брала участі в розгляді справи Київським апеляційним судом, не повідомлялася про розгляд цієї справи, а оскаржувана постанова не була вручена їй у жодний з передбачених законом способів.
Враховуючи наведене ОСОБА_1 зазначає, що має право на поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, у зв'язку з чим просить поновити строк на касаційне оскарження.
Однак, наведені заявником причини пропуску процесуального строку на касаційне оскарження судового рішення не дають достатніх підстав для визнання їх поважними, з огляду на наступне.
За частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
Так, у листопаді 2023 року ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі, подала до Верховного Суду клопотання, в якому просила: надати їй або її уповноваженому представнику можливість ознайомитися з матеріалами справи № 757/61632/16-ц та зробити необхідні фотокопії; надіслати їй копії касаційних скарг Національного банку України, ПАТ «Дельта Банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з додатками.
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року клопотання ОСОБА_1 про надіслання копій касаційних скарг з додатками задоволено.
Постановлено надіслати ОСОБА_1 копії касаційних скарг ТОВ «Кавицький», ПАТ «Дельта Банк», Національного банку України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року з додатками, заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про приєднання до касаційної скарги публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року з додатками, касаційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року з додатками.
Роз'яснено ОСОБА_1 право подати до суду касаційної інстанції з додержанням вимог статті 395 ЦПК України відзиви на касаційні скарги.
Супровідним листом 01 грудня 2023 року направлено ОСОБА_1 на вказану в заяві адресу копію ухвали Верховного Суду від 22 листопада 2023 року разом з копіями касаційних скарг.
Однак 10 січня 2014 року вказане поштове відправлення повернулося до суду без вручення із зазначенням причини - «за закінченням терміну зберігання».
Разом з тим на адресу ОСОБА_1 надіслано повідомлення про можливість ознайомлення з матеріалами справи № 757/61632/16-ц в приміщенні Касаційного цивільного суду, яке отримане 25 січня 2024 року, що підтверджується відповідним зворотнім поштовим повідомленням.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи та поданої касаційної скарги, ОСОБА_1 вже зверталася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2017 року у цій справі.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу ТОВ «Ферентино», до якої приєдналося ТОВ «Кавицький», задоволено частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року та постанову Верховного Суду від 29 серпня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Отже ОСОБА_1 була обізнана про розгляд цієї справи судами, а тому мала можливість вчиняти відповідні процесуальні дії у передбачений законом строк.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує ЄСПЛ у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору, що передбачає неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження чи перегляду рішення суду, яке набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 травня
2023 року у справі № 338/706/18.
З практики ЄСПЛ випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України. Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу «res judicata» (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці ЄСПЛ.
ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи,
а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ
у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії»).
Верховний Суд звертає увагу на те, що строк на касаційне оскарження обчислюється не лише з дати отримання оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, оскільки при вирішенні питання щодо поновлення строку враховується також факт обізнаності заявника про існування судового рішення, яке оскаржується.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 544/600/21 викладено правову позицію про те, що поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Таким чином, обґрунтовуючи необхідність поновлення пропущеного строку на касаційне провадження заявник мав навести причини пропуску строку, що минув з 21 листопада 2023 року (дата звернення із клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи та направлення касаційних скарг з додатками) до 20 лютого 2024 року (дата звернення до суду із касаційною скаргою).
Разом з тим, такі відомості у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження заявником не зазначені.
Таким чином, заявнику необхідно подати до суду обґрунтовану заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, в якій вказати поважність причин пропуску строку у період з 21 листопада 2023 року до 20 лютого 2024 року та надати належні докази (документи), які підтверджуватимуть поважність причин пропуску строку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої
статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не у повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року заявник вказує відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 548 Цивільного кодексу України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Заявником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідних норм права щодо частини другої статті 548 Цивільного кодексу України.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.
За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, та надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовується стаття 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. За частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог цього Кодексу щодо форми і змісту, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною третьою статті 393 ЦПК України установлено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Касаційну скаргу заявника необхідно залишити без руху з наданням їй можливості усунути вищевказані недоліки.
На підставі наведеного, керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі неподання заяви для поновлення строку касаційного оскарження або якщо наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження будуть визнані неповажними, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя: В. М. Ігнатенко