28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 639/5325/21
провадження № 61-10358св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мороз Галина Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду
від 07 червня 2023 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Маміної О. В., Мальованого Ю. М.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив:
- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 50/100 часток у праві власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 ;
- встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 17 лютого 2016 року до
30 вересня 2019 року;
- визнати договір дарування від 07 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 удаваним та договором купівлі-продажу 37/100 часток у праві власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель;
- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 37/100 часток у праві власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2022 року у складі судді Марченка В. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 50/100 часток у праві власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 .
В решті позову відмовлено.
Короткий зміст судових рішень апеляційної інстанції
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29 березня 2023 року заяву ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог задоволено.
Прийнято відмову ОСОБА_1 від позову в частині: визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 50/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 .
Визнано рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2022 року в цій частині нечинним, провадження у справі у зазначеній частині закрито.
Зобов'язано Управління Державної казначейської служби в Основ'янському районі м. Харкова повернути ОСОБА_1 25 % судового збору сплаченого ним під час подання апеляційної скарги.
Постановою Харківського апеляційного суду від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу; про визнання договору дарування від 07 червня 2016 року удаваним залишено без змін.
У квітні 2023 році ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила визнати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат зі сплати судового збору в сумі 2 370,95 грн нечинним, стягнути з ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн.
Заява обґрунтована тим, що на час розгляду справи ОСОБА_1 відмовився від частини позовних вимог, яка була задоволена судом першої інстанції, у зв'язку з чим на відповідача було покладено обов'язок сплатити на користь позивача судовий збір у сумі 2 370,95 грн, що не вирішено при закритті провадження у суді апеляційної інстанції.
Також зазначала, що у відзиві на апеляційну скаргу заявниця просила вирішити питання про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн, понесення яких підтверджено доказами, водночас це питання вирішено не було.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 червня 2023 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відзив на апеляційну скаргу подано із пропуском строку, тому він не був врахований судом, отже відповідачем не дотримано вимоги частини восьмої статті 141 ЦПК України, що є підставою для залишення заяви про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу без задоволення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
07 липня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційного скаргою на ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового судового рішення та стягнути з позивача на її користь 13 000 грн витрат на правову допомогу.
У касаційній скарзі заявниця посилається на порушення судом норм процесуального права. Зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково вважав, що строк на подання відзиву на апеляційну скаргу пропущено, оскільки ухвалу про відкриття апеляційного провадження стороною відповідача не отримано, відзив подано протягом 5 днів з моменту ознайомлення із матеріалами справи, додатково подана заява про продовження строку на подання відзиву, яку суд апеляційної інстанції не розглянув.
Посилається на те, що суд апеляційної інстанції у постанові від 29 березня 2023 року не зазначив, що відзив не враховано у зв'язку з пропуском строку на його подання.
Вважає, що суд апеляційної інстанції не мав застосовувати вимогу частини восьмої статті 141 ЦПК України, а застосувавши вказану норму процесуального права, неправильно визначив результат розгляду поданої заяви про ухвалення додаткового рішення.
На думку відповідача судом апеляційної інстанції допущено порушення статей 134, 137, 141, 178, 270 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність постановленої судом апеляційної інстанції ухвали. Зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу є недоведеним. Крім того, відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заявила про понесення відповідних витрат, був поданий з порушенням строків, встановлених в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
01 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого
2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні».
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зробила заяву про понесення витрат на правничу допомогу та до якого додано відповідні докази, був поданий із порушенням строку, встановленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, а тому вважав, що заявник не дотримався вказаних у частині восьмій статті 141 ЦПК України умов для звернення із відповідною заявою про розподіл судових витрат.
Такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим з огляду на таке.
Так, ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2022 року. В ухвалі суд роз'яснив учасникам справи про їх право подати відзив на апеляційну скаргу у строк п'ять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
За змістом частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Верховний Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів про вручення ОСОБА_2 або її представнику копії ухвали про відкриття апеляційного провадження разом із апеляційною скаргою, які передбачені частиною шостою статті 272 ЦПК України.
19 грудня 2022 року представник ОСОБА_2 адвокат Василенко Т. В. звернулася до суду апеляційної інстанції із заявою про надання їй для дистанційного ознайомлення апеляційну скаргу ОСОБА_1 разом із усіма додатками до неї із направленням копії цих документів на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Листом Харківський апеляційний суд повідомив представника відповідача Василенко Т. В. про направлення їй на електронну адресу копію апеляційної скарги із додатками.
Разом із тим, зазначений лист не містить дати направлення копії апеляційної скарги із додатками, а тому неможливо встановити, з якого часу для відповідачки почався перебіг п'ятиденного строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, встановленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Водночас, 02 січня 2023 року через підсистему «Електронний суд», а 03 січня 2023 року через засоби поштового зв'язку представник ОСОБА_2 адвокат Василенко Т. В. подала відзив на апеляційну скаргу разом із заявою, в якій просила вважати причину пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу поважною та продовження строку на подання відзиву. У цій заяві представник відповідача зазначила, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційної скарги за її клопотанням було надіслано судом апеляційної інстанції на електронну пошту 27 грудня 2022 року.
Частиною третьою статті 124 ЦПК України передбачено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем або її представником копії апеляційної скарги до 27 грудня 2022 року, то колегія суддів вважає, що перебіг строку на подання відзиву на апеляційну скаргу почався саме із зазначеної дати та закінчився 01 січня 2023 року, який є вихідним днем (неділя), а тому останнім днем для подання відзиву є 02 січня 2023 року.
Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув і помилково вважав, що 02 січня 2023 року адвокат Василенко Т. В. подала відзив на апеляційну скаргу з пропуском строку, встановленого в ухвалі Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року.
Також суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у відзиві на апеляційну скаргу заявник просила вирішити питання про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн та додала до нього докази понесення відповідачем витрат на правову допомогу, зокрема свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги від 19 грудня 2022 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 28 грудня 2022 року на суму 13 000 грн, акт приймання-передачі правової допомоги та надання юридичних послуг від 30 грудня 2022 року, який містить детальний опис виконаних робіт (складання та подання заяви про ознайомлення з апеляційною скаргою, ознайомлення із апеляційною скаргою та додатками до неї, складання та подання відзиву на апеляційну скаргу, клопотання про поновлення строку, клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, поточні консультації щодо справи).
Отже, апеляційний суд, не врахувавши вимог статей 141, 260, 270, 382 ЦПК України, безпідставно відмовив у задоволенні заяви.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням
з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі
№ 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного циільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження
№ 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих Василенко Т. В. послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що відшкодування на користь ОСОБА_2 підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове стягнення витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 червня 2023 року скасувати.
Стягнути частково з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги, у розмірі 7 000 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович