06 березня 2024 року
м. Київ
справа № 757/62381/18
провадження № 61-2948св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про стягнення боргу.
Позов обґрунтований тим, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір від 18 червня 2008 року № 068/Р-08.
На забезпечення виконання кредитного зобов'язання, між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки, за умовами якого, в іпотеку передано квартиру
АДРЕСА_1 , загальною площею 71,5 кв. м, житловою площею 41,9 кв. м, власниками якої були ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Після смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , власниками квартири стали: ОСОБА_2 - 2/3 частини, ОСОБА_2 - 1/3 частини.
У 2012 році відповідач звертався до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2012 року у справі № 2/0417/3674/2012стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь банку заборгованість у розмірі 361 593,77 грн за кредитним договором від 18 червня 2008 року. Стягнено солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь банку суму 10 000,00 грн.
Вказане рішення суду не виконане. Банк суму не оспорював.
У січні 2014 року відповідач звертався до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління служби у справах дітей Московського району Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Просили стягнути з відповідача борг в сумі 713 615,60 грн, а саме: на користь ОСОБА_1 - 237 870,00 грн, ОСОБА_2 - 475 743,60 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення боргу задоволено.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 237 870,00 грн боргу та 7 136,16 грн судового збору.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 475 743,00 грн боргу.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 8 172,00 грн витрат, пов'язаних з проведенням експертизи.
Задовольнивши позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що розмір основного зобов'язання банком установлено в сумі 50 000,00 дол. США. Водночас згідно з рішеннями судів розмір заборгованості забезпечених іпотекою вимог становив 361 593,77 грн. Взявши за основу звіт, складений суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 (далі - ФОП ОСОБА_7 ), у якому вказано, що вартість майна станом на 27 вересня 2016 року становить 1 154 500,00 грн і відповідач цю суму не спростував, дійшли висновку, що сума перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя становить 792 906,23 грн (1 154 500 грн - 361 593,77 грн).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду через «Електронний суд» із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі №760/15616/18, провадження № 61-13159св21, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, провадження № 12-85гс20.
Суди неправильно визначили суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 068/P-08 на момент набуття банком права власності на предмет іпотеки, що є ключовим питанням у цій справі.
За період з 01 березня 2012 року (період визначення заборгованості у рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2012 року у справі № 2/0417/3674/2012) до 27 вересня 2016 року (дата реєстрації права власності на іпотеку) нарахування відсотків згідно з умовами кредитного договору було правомірним, отже, заборгованість на момент звернення стягнення вже була більшою, ніж зазначено у рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2012 року у справі № 2/0417/3674/2012, а саме: 36 875,44 дол. США за тілом кредиту, 72 129,82 дол. США за відсотками та 106 009,66 дол. США за пенею, а всього 215 014,92 дол. США.
У матеріалах справи є звіт про оцінку нерухомого майна від 31 жовтня 2016 року, який виконувався на замовлення АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого величина вартості в результаті оцінки становила 806 134,00 грн.
Отже, заборгованість ОСОБА_1 на момент набуття банком права власності на предмет іпотеки становила відповідно до розрахунку банку 215 014,92 дол. США та визначена рішенням суду, яке набрало законної сили, у сумі 46 507,36 дол. США. Предмет іпотеки було оцінено суб'єктом оціночної діяльності у 806 134,00 грн та реалізовано за 29 120,71 дол. США (760 632,95 грн).
Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 на момент набуття банком права власності на предмет іпотеки перевищувала як суму, визначену на момент такого набуття, на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, так і суму відповідно до незалежної оцінки вартості майна № 0009/04-18, здійсненого суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_7 на замовлення представника позивачів - ОСОБА_8 , згідно з яким ринкова (оціночна) вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 27 вересня 2016 року становить - 1 154 500,00 грн, а тому позов є безпідставним та не підлягає задоволенню.
Аргументи інших учасників справи
Відзив позивачів на касаційну скаргу мотивований тим, що суди при розгляді цієї справи врахували заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2012 року, як преюдиційне, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 068/P-08 становила 361 593,77 грн.
Отже, борг ОСОБА_1 перед відповідачем становив 361 593,77 грн, проте банк отримав квартиру у власність за ціною, яка становить 1 154 500,00 грн. Тому 713 615,60 грн це сума, яка повинна бути повернена відповідачем позивачам.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року поновлено АТ КБ «ПриватБанк» строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року до закінчення касаційного розгляду справи.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № 068/Р-08, згідно з яким позичальник отримала кредит на суму 70 000,00 дол. США зі сплатою 18 % річних за час фактичного користування кредитом.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та банком, 18 червня 2008 року укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Ця квартира належала позичальнику та іпотекодавцям на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 01 червня 1999 року в рівних частинах.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, спадкоємницею 1/3 частини спірної квартири, що належала померлому, стала ОСОБА_2 , тому її частка у праві власності на спірну квартиру становить 2/3 частини квартири.
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору у ОСОБА_1 утворилася заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк», а тому банк у березні 2012 року звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2012 року у справі № 2/0417/3674/2012стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь банку заборгованість у розмірі 361 593,77 грн за кредитним договором від 18 червня 2008 року. Стягнено солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь банку суму 10 000,00 грн.
Вказане рішення суду виконано не було, сума заборгованості за судовим рішенням не змінилась, відповідач її не оспорив.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2014 року у справі № 643/76/14 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Управління служби у справах дітей Московського району Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про звернення стягнення та виселення у позові відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2015 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове, яким, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 068/Р-08 у розмірі, що визначений заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2012 року - 361 593,77 грн, звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом її продажу, на підставі договору іпотеки від 18 червня 2008 року № 068/Р-08 ПАТ КБ «ПриватБанк», з укладенням від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Встановити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на час його реалізації.
Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набув чинності 07 червня 2014 року, не підлягає виконанню.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2018 року у справі № 643/11470/17 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Управління служби у справах дітей Московського району Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про виселення, було виселино відповідачів зі спірного житла, у зв'язку з набуттям АТ КБ «ПриватБанк» права власності на іпотечну квартиру.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 136009170 підстава виникнення права власності на предмет іпотеки - договір іпотеки від 18 червня 2008 року, а також рішення Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2015 року, розмір основного зобов'язання становить 50 000,00 дол. США, дата державної реєстрації - 27 вересня 2016 року, власник - ПАТ КБ «ПриватБанк» (т. 1, а. с. 42-45).
Відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості майна від 12 вересня 2018 року № 0009/04-18, здійсненого суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_7 на замовлення представника позивачів - ОСОБА_8 , ринкова (оціночна) вартість квартири АДРЕСА_1 , станом на 27 вересня 2016 року становить 1 154 500,00 грн (т. 1, а. с. 8-14).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Суди встановили, що АТ КБ «ПриватБанк» звернуло стягнення на іпотечне майно, набувши його у власність за більшою вартістю, ніж розмір забезпечених іпотекою вимог, тому є правові підстави для сплати іпотекодавцям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 різниці між сумою, яка становить 90 відсотків вартості предмета іпотеки, і розміром забезпечених іпотекою вимог.
Таким чином, вирішуючи спір по суті, з врахуванням доказів, наданих сторонами на підтвердження (заперечення) позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правові підстави для стягнення з банку на користь позивачів перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно визначили суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 068/P-08 на момент набуття банком права власності на предмет іпотеки, Верховний Суд відхиляє, оскільки розмір основного зобов'язання позивачів перед банком за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 068/Р-08 визначений судовим рішенням та становить 361 593,77 грн.
Аргументи касаційної скарги про те, що у матеріалах справи є звіт про оцінку нерухомого майна від 31 жовтня 2016 року, який виконувався на замовлення АТ КБ «ПриватБанк»,відповідно до якого величина вартості в результаті оцінки становила 806 134,00 грн, який підтверджує вартість предмета іпотеки на час його набуття у власність банком, є необґрунтованими з огляду на таке.
24 жовтня 2022 року на електронну пошту Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення разом з копією звіту про оцінку нерухомого майна від 31 жовтня 2016 року (т. 2, а. с. 67-68).
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Матеріали справи не містять доказів про звернення відповідача до суду першої інстанції із клопотанням про призначення експертизи чи долучення відповідного звіту про оцінку нерухомого майна. У додаткових поясненнях банк не зазначив, чому не міг подати цей звіт до суду першої інстанції.
Отже, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги вказаний звіт як доказ, що відповідає вимогам статті 367 ЦПК України.
Водночас суд першої інстанції взяв до уваги, що відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості майна №0009/04-18, здійсненого суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_7 на замовлення представника позивачів - ОСОБА_8 , ринкова (оціночна) вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 27 вересня 2016 року становить 1 154 500, 00 грн (а. с. 14).
Цей звіт відповідач піддав сумніву, тому представник позивачів подала клопотання про проведення судової оціночно-будівельної експертизи щодо визначення вартості квартири на момент набуття на неї права власності АТ КБ «ПриватБанк».
Згідно з матеріалами справи на прохання Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса відповідач не надав документів щодо спірної квартири та її технічного стану, а також не надав доступ до квартири.
Відповідно до повідомлення про неможливість надання висновку експерта № 9783 провести судову експертизу за клопотанням представника позивачів неможливо (т. 1, а. с. 178).
Тому суд першої інстанції обґрунтовано взяв за основу як доказ, що підтверджує вартість майна, звіт про незалежну оцінку вартості майна від 12 вересня 2018 року № 0009/04-18.
У суді першої інстанції банк не надав інших доказів на спростування ринкової вартості квартири, визначеної звітом, який надали позивачі.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі №760/15616/18, провадження № 61-13159св21, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, провадження № 12-85гс20, Верховний Суд відхиляє з таких підстав.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі № 760/15616/18, провадження № 61-13159св21, зазначено, що «преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно».
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
У постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18 вказано, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У постанові Великої Палати Верховного Суду 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, зазначено, що заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
У постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, провадження
№ 12-85гс20, Велика Палата Верховного Суду визнала правомірним нарахування процентів за користування кредитом до дня фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.
Висновки судів попередніх інстанцій у цій справі щодо застосування норм матеріального і процесуального права не суперечать висновкам, викладеним у вказаних вище постановах суду касаційної інстанції.
Аргументи касаційної скарги про те, що за період з 01 березня 2012 року (період визначення заборгованості у рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2012 року у справі № 2/0417/3674/2012) до 27 вересня 2016 року (дата реєстрації права власності на іпотеку) нарахування відсотків згідно з умовами кредитного договору було правомірним, отже, заборгованість на момент звернення стягнення вже була більшою, ніж зазначено у рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2012 року у справі № 2/0417/3674/2012, а саме: 36 875,44 дол. США за тілом кредиту, 72 129,82 дол. США за відсотками та 106 009,66 дол. США за пенею, а всього 215 014,92 дол. США, є необґрунтованими.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказані доводи не були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, не стосуються предмета та підстав позову, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості викласти висновки щодо них.
Крім того, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 липня 2023 року у справі № 643/7661/21 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних за період з 21 грудня 2013 року до 10 лютого 2021 року задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк», заборгованість, що виникла за період часу з 21 грудня 2013 року до 10 лютого 2021 року за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 068/Р-08, у розмірі 1 661,64 дол. США, що становить 45 927,73 грн.
Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» реалізував своє право на стягнення 3 % річних, шляхом звернення до суду із вказаним позовом.
У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, провадження
№ 12-16гс22), на яку в касаційній скарзі посилається заявник, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідачем не надано доказів того, що умовами кредитного договору передбачено нарахування процентів за користування кредитними коштами після пред'явлення банком вимоги в порядку статті 1048 ЦК України чи у разі закінчення кредитного договору.
Таким чином, доводи заявника в цій частині є необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що не є компетенцією суду касаційної інстанції, а також щодо власного тлумачення норм матеріального і процесуального права.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
З огляду на те, що ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 рокудо закінчення касаційного розгляду справи, згідно зі статтею 436 ЦПК України її дія підлягає поновленню в нескасованій та незміненій частині.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська