Постанова від 22.02.2024 по справі 910/4866/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4866/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Босого В. П.,

від 30 серпня 2023 року

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Пономаренка Є. Ю., Руденко М. А., Барсук М. А.,

від 11 грудня 2023 року (повний текст складений 15 грудня 2023 року)

та на додаткове рішення Господарського міста Києва

у складі судді Босого В. П.

від 20 вересня 2023 року

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Пономаренка Є. Ю., Руденко М. А., Барсук М. А.,

від 11 грудня 2023 року (повний текст складений 15 грудня 2023 року)

та касаційні скарги Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект"

на додаткове рішення Господарського міста Києва

у складі судді Босого В. П.

від 20 вересня 2023 року

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі Пономаренка Є. Ю., Руденко М. А., Барсук М. А.

від 11 грудня 2023 року (повний текст складений 15 грудня 2023 року)

та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Пономаренка Є. Ю., Руденко М. А., Барсук М. А.,

від 08 січня 2024 року (повний текст складений 17 січня 2024 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 ,

до Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації, скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення 699 488,14 грн

за участю представників:

від позивача: Паруль Ю. О.

від відповідача: ОСОБА_3

від третьої особи: Александров Д. Ю.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" про:

- визнання недійсним рішення наглядової ради Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект", оформленого протоколом засідання № 6 від 13 травня 2021 року, в частині звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління та виключення останнього, як особи, яка мала право представляти інтереси Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" у будь-яких державних органах та будь-яких установах;

- скасування державної реєстрації № 1000741070054001894 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійсненої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ізетовою Надією Іванівною, згідно з якою 14 травня 2021 року були змінені відомості про голову правління - ОСОБА_1 на ОСОБА_2 в Акціонерному товаристві "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект";

- скасування наказу Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" № 79к від 13 травня 2021 року про припинення повноважень голови правління - ОСОБА_1 ;

- поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект";

- стягнення заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 699 488,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення наглядової ради Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект", оформлені протоколами № 5 від 23 квітня 2021 року та № 6 від 13 травня 2021 року, були прийняті за відсутності кворуму зборів, встановленого статтю 55 Закону України «Про акціонерні товариства» та пунктом 10.4.5. статуту відповідача, оскільки у складі наглядової ради відповідача відсутні незалежні члени ради, а зазначені у протоколах присутні члени наглядової ради, які приймали спірні рішення, перебували поза межами України та фактично не брали участь у засіданнях, позивач не був повідомлений про проведення зборів наглядової ради відповідача, участі в засіданні не брав, пояснень по суті питань порядку денного не надав. За твердженнями позивача позовна вимога про скасування державної реєстрації підлягає задоволенню як похідна від вимог про визнання недійсними зазначених рішень наглядової ради відповідача.

В обґрунтування позову про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку позивач послався на те, що він з наказом № 79к від 13 травня 2021 року не ознайомлювався, наказ та трудову книжку не отримував та відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України має бути поновленим на посаді голови правління відповідача з виплатою йому стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 10 квітня 2023 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду, за якою відкрив провадження у справі № 910/4866/23, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

2. Короткий зміст рішення та постанови, ухвалених судами попередніх інстанцій по суті спору.

Господарський суд міста Києва рішенням від 30 серпня 2023 року у справі № 910/4866/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду 11 грудня 2023 року, відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що засідання наглядової ради відповідача, на яких були прийняті спірні рішення, були правомочними, оскільки в них взяли участь члени наглядової ради, що разом складають більше половини складу ради, засідання наглядової ради були проведені дистанційно відповідно до рішення наглядової ради відповідача про дистанційну організацію роботи наглядової ради із застосуванням мережі Інтернет, оформленого протоколом № 6 від 25 вересня 2020 року. За висновком судів позивач не довів факту не проведення 13 травня 2021 року засідання наглядової ради, натомість надані відповідачем докази є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем, та свідчать про те, що 13 травня 2021 року засідання наглядової ради відповідача відбулося. Крім того, суди дійшли висновку про те, що позивач не довів, яким чином рішення наглядової ради відповідача про обрання голови наглядової ради, оформлене протоколом засідання № 5 від 23 квітня 2021 року, порушує права та / або законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

3. Короткий зміст заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

Відповідач - Акціонерне товариство "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову повністю, а також навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс і які очкує понести у зв'язку з розглядом цієї справи, у сумі 101 300,00 грн, з яких: 300,00 грн - поштові витрати, 1 000,00 грн - компенсація за втрачений заробіток свідкам, 100 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

02 вересня 2023 року після ухвалення Господарським судом міста Києва рішення від 30 серпня 2023 року у цій справі № 910/4866/23 по суті спору відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу. Зазначена заява надійшла до Господарського суду міста Києва 07 вересня 2023 року.

Відповідно до наведеного відповідачем у зазначеній заяві розрахунку сума його витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції становить 191 032,89 грн, з яких:

- 92 500,00 грн - вартість наданих правових послуг;

- 496,00 грн - вартість поштових витрат;

- 13 062,80 грн - вартість транспортних витрат;

- 84 974,00 грн - гонорар успіху.

4. Короткий зміст судових рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій за результатом розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення.

Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 20 вересня 2023 року у справі № 910/4866/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року, стягнув з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявлений відповідачем до стягнення з позивача в якості витрат на професійну правничу допомогу гонорар успіху у розмірі 84 974,00 грн не підлягає стягненню в порядку статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є платою за надані послуги та не є витратами на професійну правничу допомогу в розумінні статей 123, 126 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суди дійшли висновку про те, що визначений відповідачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 191 032,89 грн є завищеним, не відповідає критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору і становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу судових витрат, а розумним та співмірним розміром витрат відповідача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у цій справі є сума витрат у розмірі 70 000,00 грн.

Також суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи позивача про те, що адвокат відповідача ОСОБА_3 не має права надавати будь-які послуги та отримувати за них плату, відмовив у задоволенні клопотання позивача про поставлення щодо зазначеного адвоката окремої ухвали та застосування до ОСОБА_3 штрафних санкцій та виходив з того, що наявність у ОСОБА_3 статусу адвоката підтверджується наявною в матеріалах цієї справи засвідченою копією свідоцтва № 989 про право на зайняття адвокатською діяльністю, докази визнання недійсним або скасування якого у встановленому законом порядку та докази припинення у ОСОБА_3 права на заняття адвокатською діяльністю відсутні.

5. Короткий зміст заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідач - Акціонерне товариство "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" у відзиві на апеляційну скаргу позивача (на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року) навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс і які очкує понести у зв'язку з розглядом апеляційної скарги позивача, у сумі 30 200,00 грн, з яких: 200,00 грн - поштові витрати, 30 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідач - Акціонерне товариство "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" у відзиві на апеляційну скаргу позивача (на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року) навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс і які очкує понести у зв'язку з розглядом апеляційної скарги позивача, у сумі 10 200,00 грн, з яких: 200,00 грн - поштові витрати, 10 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

15 грудня 2023 року після прийняття Північним апеляційними господарським судом постанов від 11 грудня 2023 року у цій справі № 910/4866/23 про залишення без змін рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Відповідно до наведеного відповідачем у зазначеній заяві розрахунку сума його витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 38 375,00 грн, з яких:

- 38 000,00 грн - вартість наданих правових послуг;

- 375,00 грн - вартість поштових витрат.

6. Короткий зміст постанови апеляційного господарського суду, ухваленої за результатом розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення.

Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 08 січня 2024 року заяву Акціонерного товариства "Укрнафтохімпроект" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/4866/23 задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Укрнафтохімпроект" 16 000 грн судових витрат, понесених відповідачем при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. У задоволенні решти заяви відмовив.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявлені відповідачем до стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 38 000,00 грн не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності їх розміру до предмету спору, а справедливим та співмірним розміром витрат відповідача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції є сума витрат у розмірі 15 871,00 грн, оскільки правова позиція сторін в суді апеляційної інстанції не змінювалася, адвокат відповідача не мав необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/4866/23 фактично містить узагальнену позицію відповідача по справі, яка наводилася ним ще в суді першої інстанції, витрати на складання відзиву на апеляційну скаргу позивача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року у справі № 910/4866/23 у розмірі 6 000 грн не відповідають критеріям розумності, враховуючи аспект складності наведених позивачем в апеляційній скарзі доводів та витрати відповідача на надання такої послуги, як складання заперечень проти доповнень позивача до апеляційної скарги, не мали характеру необхідних.

Крім того, за висновком суду апеляційної інстанції, обґрунтованим розміром поштових витрат відповідача, який підлягає задоволенню, є розмір цих витрат у сумі 129,00 грн. При цьому, суд відмовив у стягненні поштових витрат відповідача у розмірі 100,00 грн, пов'язаних з направленням апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення, оскільки апеляційний суд відмовив відповідачу у задоволенні цієї апеляційної скарги, та суми поштових витрат у розмірі 50,00 грн, пов'язаних з направленням заперечень проти доповнень позивача до апеляційної скарги, витрати відповідача на які суд визнав такими, що не мали характеру необхідних.

7. Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх узагальнені доводи.

Позивач - ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження зазначених судових рішень позивач послався на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду щодо наявності підстав для визнання недійсними рішень наглядової ради у разі визнання недійсними рішень загальних зборів, якими був сформований персональний склад наглядової ради, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 912/2562/16, від 02 травня 2018 року у справі № 910/7837/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/715/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 912/127/18, 09 липня 2019 року у справі № 912/2479/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 912/430/19, від 11 лютого 2020 року у справі № 914/484/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 910/17544/20.

У другій касаційній скарзі позивач - ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, а також просить постановити окрему ухвалу в порядку статті 246 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої доручити Головному управлінню Державної податкової служби у Харківській області здійснити перевірку ОСОБА_3 та застосувати відносно нього штрафні санкції.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі позивач послався на пункт 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставину того, що адвокат відповідача ОСОБА_3 не є суб'єктом підприємницької діяльності та не має права надавати будь-які послуги та отримувати за них грошові кошти, і ця обставина є підставою для поставлення судом окремої ухвали щодо адвоката ОСОБА_3 відповідно до частин першої та другої статті 246 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач - Акціонерне товариство "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" у касаційній скарзі просить змінити додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року в частині відмови у стягненні витрат відповідача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції і стягнути витрати відповідача на професійну правничу допомогу у повному обсязі, а в частині задоволених вимог додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року залишити без змін.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі відповідач послався на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду щодо можливості стягнення «гонорару успіху», викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21 та від 15 вересня 2022 року у справі № 915/294/21, а також не обґрунтували свій висновок щодо зменшення заявленого відповідачем до стягнення розміру фактичних витрат на професійну правничу допомогу до 70 000,00 грн.

Крім того, відповідач у касаційній скарзі на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі наводить попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв'язку з поданням та розглядом цієї касаційної скарги, який за його попередніми розрахунками складає 10 100,00 грн, з яких: 100,00 грн - поштові витрати, 10 000,00 грн - витрати на правничу допомогу.

Також відповідач - Акціонерне товариство "Укрнафтохімпроект" у другій поданій ним касаційній скарзі просить скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2024 року у цій справі в частині відмови у стягненні витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з апеляційним розглядом цієї справи, та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що були понесені відповідачем при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, в повному обсязі, а в частині задоволених вимог додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2024 року залишити без змін.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2024 року відповідач послався на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, щодо порядку та способу обчислення гонорару адвоката, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 вересня 2021 року у справі № 910/5998/20, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 235/4969/19 та у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15. Також скаржник зазначив про те, що суд апеляційної інстанції зменшив заявлений відповідачем до стягнення розмір його витрат на професійну правничу допомогу за відсутності клопотання позивача про зменшення цих витрат, не мотивував належним чином своє рішення про часткове стягнення витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Крім того, відповідач у касаційній скарзі на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі наводить попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв'язку з поданням та розглядом цієї касаційної скарги, який за його попередніми розрахунками складає 10 100,00 грн, з яких: 100,00 грн - поштові витрати, 10 000,00 грн - витрати на правничу допомогу.

8. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року просить закрити касаційне провадження за цією касаційною скаргою позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, а у разі, якщо касаційне провадження не буде закрито, - касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року залишити без змін. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив про те, що висновки Верховного Суду, на які послався позивач у касаційній скарзі, є нерелевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах, а інші доводи позивача зводяться до дослідження та переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, до встановлення обставин, що не є компетенцією суду касаційної інстанції, позивач не довів порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Крім того, відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми його витрат на професійну правничу допомогу, який він поніс та які очікує понести у зв'язку з касаційним розглядом цієї справи за касаційною скаргою позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року. За цим попереднім (орієнтовним) розрахунком відповідач очікує понести витрати у розмірі 15 100,00 грн, з яких: 15 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 100,00 грн - поштові витрати. Також відповідач зазначає про те, що докази понесення ним цих витрат та їх розміру будуть надані ним суду відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року просить закрити касаційне провадження за цією касаційною скаргою позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, а у разі, якщо касаційне провадження не буде закрито, - касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив про те, що наведена позивачем у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою, оскільки позивач не зазначив, в яких правовідносинах відсутні висновки Верховного Суду, натомість Верховний Суд неодноразово викладав у своїх постановах висновки щодо питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу. За твердженням відповідача доводи позивача про відсутність у адвоката ОСОБА_3 права надавати правничу допомогу та отримувати за неї винагороду суперечать закону та фактичним обставинам, оскільки: адвокат ОСОБА_3 відповідно до вимог чинного законодавства зареєстрований в податковому органі як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність адвоката, є платником податку, внесений до спеціального реєстру - Єдиного реєстру адвокатів України згідно зі статтею 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і зазначені обставини підтверджуються наданими відповідачем до суду апеляційної інстанції та наявними в матеріалах справи доказами, а податкові відносини між адвокатом та державою жодним чином не впливають на право сторони на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, про що неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх рішеннях. Також відповідач зазначив про те, що статус адвоката ОСОБА_3 підтверджується наявною в матеріалах справи засвідченою копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 989.

Крім того, відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, який він поніс та які очікує понести у зв'язку з касаційним розглядом цієї справи за касаційною скаргою позивача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року. За цим попереднім (орієнтовним) розрахунком відповідач очікує понести витрати у розмірі 10 100,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 100,00 грн - поштові витрати. Також відповідач зазначає про те, що докази понесення ним цих витрат та їх розміру будуть надані ним суду відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Позиція Верховного Суду

9. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції.

9.1. Щодо касаційної скарги позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року.

Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи сторін, наведені у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Як уже зазначалося, касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб'єктний та об'єктний) - додатковими.

Змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб'єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об'єктний критерій.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.

Як вбачається позивач у касаційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року послався на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні зазначених рішення та постанови по суті спору висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 18 квітня 2018 року у справі № 912/2562/16,

- від 02 травня 2018 року у справі № 910/7837/17,

- від 22 серпня 2018 року у справі № 925/715/17,

- від 10 квітня 2019 року у справі № 912/127/18,

- 09 липня 2019 року у справі № 912/2479/18,

- від 16 жовтня 2019 року у справі № 912/430/19,

- від 11 лютого 2020 року у справі № 914/484/18,

- від 16 лютого 2022 року у справі № 910/17544/20.

Проаналізувавши ці висновки Верховного Суду, на які послався позивач у касаційній скарзі, як на висновки, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у справах, в яких Верховний Суд сформував висновки, на які послався скаржник, є неподібними до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі № 910/4866/23, що переглядається, з огляду на таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини у цій справи № 910/4866/23 стосуються (предмет спору):

- визнання недійсним рішення наглядової ради Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект", оформленого протоколом засідання № 6 від 13 травня 2021 року, в частині звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління та виключення останнього, як особи, яка мала право представляти інтереси Акціонерного товариства "Укрнафтохімпроект" у будь-яких державних органах та будь-яких установах;

- скасування державної реєстрації № 1000741070054001894 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійсненої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ізетовою Н. І., згідно з якою 14 травня 2021 року були змінені відомості про голову правління - ОСОБА_1 на ОСОБА_2 в Акціонерному товаристві "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект";

- поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління Акціонерного товариства "Укрнафтохімпроект";

- стягнення заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 699 488,14 грн.

Позов із зазначеними вимогами був заявлений ОСОБА_1 до відповідача - Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект". При цьому, як встановили суди попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права не як учасник Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект", а саме як голова правління (виконавчого органу), який був звільнений з цієї посади на підставі спірного рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 6 від 13 травня 2021 року, тобто як особа, яка обіймала посаду у виконавчому органі акціонерного товариства, повноваження якої припинилися.

Як на підставу позову у цій справі позивач послався на те, що спірні рішення наглядової ради Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект", оформлені протоколами № 5 від 23 квітня 2021 року та № 6 від 13 травня 2021 року, були прийняті за відсутності кворуму зборів, оскільки у складі наглядової ради відповідача відсутні незалежні члени ради, а зазначені в протоколах присутні члени наглядової ради, які приймали спірні рішення, перебували поза межами України та фактично не брали участь у засіданнях, позивач не був повідомлений про проведення зборів наглядової ради відповідача, участі в засіданні не брав, пояснень по суті питань порядку денного не надав. Позовна вимога про скасування державної реєстрації є похідною від вимог про визнання недійсними зазначених рішень наглядової ради відповідача. В обґрунтування позову про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку позивач послався на те, що він з наказом Акціонерного товариства "Укрнафтохімпроект" № 79к від 13 травня 2021 року не ознайомлювався, наказ та трудову книжку не отримував та відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України має бути поновленим на посаді голови правління відповідача з виплатою йому стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, як встановили суди попередніх інстанцій, спірні рішення наглядової ради були прийняті на засіданнях, проведених між членами наглядової ради в дистанційному режимі в мережі Інтернет, а позивач заперечує можливість проведення засідань наглядової ради відповідача в такому режимі.

Натомість у справі № 912/2562/16, на висновки Верховного Суду в яких послався позивач у касаційній скарзі, з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Весна" про обрання членів наглядової ради та директора товариства звернулася фізична особа саме як акціонер зазначеного акціонерного товариства, а не як особа, яка обіймала посаду у виконавчому органі акціонерного товариства, повноваження якої припинилися за оспорюваними нею рішеннями органу управління товариства, що свідчить про відмінність спірних правовідносин у справах № 912/2562/16 та № 910/4866/23 за суб'єктним складом. Крім того, об'єктом захисту у справі № 912/2562/16 виступали права позивача саме як акціонера товариства на участь в управлінні акціонерним товариством, а також права та інтереси бути обраним на загальних зборах до складу наглядової ради, в той час, як у справі № 910/4866/23 позивач захищає своє порушене право, не як акціонер товариства, а як особа, яка обіймала посаду у виконавчому органі акціонерного товариства, повноваження якої припинилися та яка прагне поновитися на посаді. При цьому, обставини звільнення позивача з посади у виконавчому органі акціонерного товариства та оскарження позивачем рішень наглядової ради товариства про його звільнення, що мають місце у спірних правовідносинах у справі № 910/4866/23, у справі № 912/2562/16 були відсутні, як і відсутні обставини проведення засідань органу управління товариства в дистанційному порядку. Наведене свідчить про те, що за суб'єктним складом, за об'єктом захисту порушених прав та / або інтересів, а також за своїм змістом (змістовний критерій) правовідносини у порівнюваних справах № 912/2562/16 та № 910/4866/23 є різними та є неподібними, що виключає можливість та необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 912/2562/16, до правовідносин у цій справі № 910/4866/23.

У справі № 910/7837/17 позов про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод" (відповідач у справі № 910/7837/17) також був заявлений особою, як акціонером зазначеного акціонерного товариства. Як на підставу недійсності зазначеного спірного рішення загальних зборів позивач послався, крім іншого, на відсутність кворуму загальних зборів, на яких були прийняті спірні рішення. Суди попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин у справі № 910/7837/17 встановили факт відсутності кворуму на загальних зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод", оскільки інтереси чотирьох акціонерів на зборах представляла особа, яка була керівником цього акціонерного товариства, що суперечить частині першій статті 39 Закону України "Про акціонерні товариства". Однак, у цій справі № 910/4866/23, що переглядається, такі обставини відсутні. Факт відсутності кворуму на засіданнях наглядової ради відповідача, на яких були прийняті спірні рішення, обґрунтований позивачем у цій справі зовсім іншими обставинами: неможливістю проведення засідання наглядової ради акціонерного товариства та участі в ньому члена наглядової ради в дистанційному режимі через мережу Інтернет. Однак, такі обставини були відсутні у межах справи № 910/7837/17. Позивач у цій справі № 910/4866/23 в обґрунтування відсутності кворуму засідань наглядової ради не посилався на обставини здійснення неналежного представництва, а положення частини першої статті 39 Закону України "Про акціонерні товариства" не були визначені правовою підставою позову, що свідчить про неподібність спірних правовідносини у порівнюваних справах № 910/7837/17 та № 910/4866/23 за основним змістовним критерієм.

У справі № 925/715/17 предметом спору були позовні вимоги про визнання річних загальних зборів акціонерного товариства такими, що не відбулись, визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів акціонерів, статуту (нова редакція) акціонерного товариства, рішень наглядової ради та правління акціонерного товариства.

За результатом розгляду справи № 925/715/17 Верховний Суд змінив постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду шляхом викладення резолютивної частини рішення в іншій редакції, згідно з якою позов був задоволений частково: суд визнав недійсними рішення загальних зборів акціонерів, статут (нова редакція) акціонерного товариства, рішення наглядової ради та правління акціонерного товариства. У задоволенні позову про визнання річних загальних зборів акціонерного товариства такими, що не відбулись, відмовив.

В частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними та скасування рішень наглядової ради та правління акціонерного товариства Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у разі, якщо прийняття загальними зборами акціонерів рішень про обрання органів управління акціонерного товариства відбулось з порушенням норм закону, то такі особи не можуть приймати будь-які рішення, які б були обов'язковими для товариства та його акціонерів. Отже, фактично суди попередніх інстанцій та Верховний Суд дійшли висновку про те, що рішення наглядової ради та правління акціонерного товариства підлягають визнанню недійсними у разі, якщо такі рішення були прийняті особами, обраними до складу наглядової ради та правління акціонерного товариства за рішенням загальних зборів акціонерів акціонерного товариства, яке було визнане недійсним в судовому порядку.

Однак, слід зазначити, що у цій справі № 910/4866/23, що переглядається, зазначені обставини (нелегітимність наглядової ради, відсутність у членів наглядової ради повноважень на прийнятті спірних рішень у зв'язку з визнанням судом недійсним рішення загальних зборів акціонерного товариства про обрання складу наглядової ради) не були визначені позивачем підставою позову. Зазначені обставини відсутні у спірних правовідносинах, з огляду на що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/715/17 є нерелевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

У справі № 912/127/18 позов про визнання недійсними рішень наглядової ради та загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Весна" був заявлений фізичною особою, як акціонером зазначеного акціонерного товариства, а не як особою, яка обіймала посаду у виконавчому органі акціонерного товариства, повноваження якої припинилися за оспорюваними нею рішеннями наглядової ради акціонерного товариства, що свідчить про відмінність спірних правовідносин у справах № 912/2562/16 та № 910/4866/23 за суб'єктним складом. У справі № 912/127/18 позивач оспорював рішення наглядової ради про скликання загальних зборів акціонерів, натомість у цій справі № 910/4866/23 оспорюються інші за змістом рішення наглядової ради: про обрання голови наглядової ради, про звільнення позивача з посади голови правління та виключення його, як особи, яка мала право представляти інтереси акціонерного товариства у будь-яких державних органах та будь-яких установах. Крім того, у справі № 912/127/18 об'єктом захисту позивач визначив порушене його право як акціонера на участь в управлінні товариством та на підготовку і участь у загальних зборах. Натомість у цій справі № 910/4866/23 позивач захищає своє порушене право, не як акціонер товариства, а як особа, яка обіймала посаду у виконавчому органі акціонерного товариства, повноваження якої припинилися та яка прагне поновитися на посаді. У справі № 912/127/18 як на підставу недійсності рішення наглядової ради позивач послався на обставину прийняття цього рішення неповноважним складом наглядової ради, оскільки рішення загальних зборів про обрання такого складу наглядової ради було визнане недійсним в судовому порядку. Однак, як уже зазначалося, у цій справі № 910/4866/23, що переглядається, зазначені обставини (нелегітимність наглядової ради, відсутність у членів наглядової ради повноважень на прийнятті спірних рішень у зв'язку з визнанням судом недійсним рішення загальних зборів акціонерного товариства про обрання складу наглядової ради) не були визначені позивачем підставою позову.

Наведене свідчить про те, що за суб'єктним складом, за об'єктом захисту порушених прав та/ або інтересів, а також за своїм змістом (змістовний критерій) правовідносини у порівнюваних справах № 912/127/18 та № 910/4866/23 є різними та є неподібними, що виключає можливість та необхідність врахування при вирішенні справи № 910/4866/23 висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 912/127/18.

У справах № 912/2479/18, № 912/430/19 та № 914/484/18 в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними рішень наглядових рад та загальних зборів акціонерів позивачі послалися на обставини прийняття наглядовими радами акціонерних товариств рішень неповноважним складом їх членів з огляду на визнання недійсними в судовому порядку рішень загальних зборів про обрання такого складу наглядових рад. Однак, як уже зазначалося, у цій справі № 910/4866/23, що переглядається, зазначені обставини (нелегітимність наглядової ради, відсутність у членів наглядової ради повноважень на прийнятті спірних рішень у зв'язку з визнанням судом недійсним рішення загальних зборів акціонерного товариства про обрання складу наглядової ради) не були визначені позивачем підставою позову, що свідчить про неподібність правовідносин у справах № 912/2479/18, № 912/430/19 та № 914/484/18 правовідносинам у цій справі № 910/4866/23 саме за основним змістовним критерієм та виключає можливість та необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 липня 2019 року у справі № 912/2479/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 912/430/19, від 11 лютого 2020 року у справі № 914/484/18, до правовідносин у цій справі № 910/4866/23.

У справі № 910/17544/20 позов про визнання недійсним рішення наглядової ради Приватного акціонерного товариства «Енергополь-Україна» був заявлений юридичною особою, як акціонером зазначеного акціонерного товариства, а не як особою, яка обіймала посаду у виконавчому органі акціонерного товариства, повноваження якої припинилися за оспорюваними нею рішеннями наглядової ради акціонерного товариства, що свідчить про відмінність спірних правовідносин у справах № 912/2562/16 та № 910/4866/23 за суб'єктним складом. Крім того, позов у справі № 910/17544/20 заявлений з підстав відсутності кворуму на засіданні наглядової ради Приватного акціонерного товариства «Енергополь-Україна», оскільки двоє членів наглядової ради акціонерного товариства, зазначені у протоколі засідання наглядової ради як присутні, були відсутні на її засіданні і ці члени наглядової ради підтвердили свою відсутність на зборах, надавши нотаріально посвідчені заяви. Натомість, у цій справі № 910/ 4866/23, що розглядається, усі зазначені у протоколах засідань наглядової ради Акціонерного товариства "Укрнафтохімпроект" члени підтвердили свою участь в засіданнях наглядової ради, на яких були прийняті спірні рішення. Наведене свідчить про відмінність спірних правовідносин, що склалися у справах № 910/17544/20 та № 910/4866/23, також і за фактичними обставинами. Отже, правовідносини у справах № 910/17544/20 та № 910/4866/23 є неподібними, а висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 910/17544/20 стосуються інших фактичних обставин, ніж ті, що склалися у цій справі № 910/4866/23.

Наведене не дає підстави вважати правовідносини у справах № 912/2562/16, № 910/7837/17, № 925/715/17, № 912/127/18, № 912/2479/18, № 912/430/19, № 914/484/18 та № 910/17544/20 подібними правовідносинам у справі № 910/4866/23. Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 912/2562/16, від 02 травня 2018 року у справі № 910/7837/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/715/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 912/127/18, від 09 липня 2019 року у справі № 912/2479/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 912/430/19, від 11 лютого 2020 року у справі № 914/484/18 та від 16 лютого 2022 року у справі № 910/17544/20, на які послався скаржник, є нерелевантними для цієї справи № 910/4866/23, що розглядається, оскільки були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Верховний Суд зазначає про те, що посилання позивача у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій зазначених висновків Верховного Суду є безпідставними, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Решта доводів ОСОБА_1 , викладена у касаційній скарзі, зводиться до встановлення фактичних обставин, переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції. Крім того, ці доводи не підкріплені жодною підставою касаційного оскарження, передбаченою статтею 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у справі № 910/4866/23 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому, процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).

9.2. Щодо касаційних скарг позивача та відповідача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року (щодо стягнення витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у місцевому господарському суді).

Як вбачається додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі (щодо стягнення витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у місцевому господарському суді) оскаржують до суду касаційної інстанції як позивач, так і відповідач.

Позивач просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, а також постановити окрему ухвалу в порядку статті 246 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої доручити ГУ ДПС у Харківській області здійснити перевірку ОСОБА_3 та застосувати відносно нього штрафні санкції.

Відповідач оскаржує зазначені судові рішення в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу і просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

Як встановили суди попередніх інстанцій відповідач у заяві від 01 вересня 2023 року про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції заявив до стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 191 032,89 грн, з яких:

- 92 500,00 грн - вартість наданих правових послуг;

- 496,00 грн - вартість поштових витрат;

- 13 062,80 грн - вартість транспортних витрат;

- 84 974,00 грн - гонорар успіху.

Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 20 вересня 2023 року у справі № 910/4866/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року, стягнув з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн.

При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявлений відповідачем до стягнення з позивача в якості витрат на професійну правничу допомогу гонорар успіху у розмірі 84 974,00 грн не є платою за надані послуги, не є витратами на професійну правничу допомогу в розумінні статей 123, 126 Господарського процесуального кодексу України та не підлягає стягненню в порядку статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суди дійшли висновку про те, що визначений відповідачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 191 032,89 грн є завищеним, не відповідає критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору і становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу судових витрат, а розумним та співмірним розміром витрат відповідача на професійну правничу допомогу у цій справі є сума витрат у розмірі 70 000,00 грн.

Однак, Верховний Суд не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на таке.

Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Як встановили суди попередніх інстанцій, між відповідачем - Акціонерним товариством «Укрнафтохімпроект», як клієнтом, та адвокатом ОСОБА_3 був укладений договір про надання адвокатом правової допомоги від 01 липня 2021 року, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат зобов'язується надати Клієнту правову допомогу щодо різноманітних завдань правового характеру, які Клієнт бажає доручити Адвокату, а Адвокат погоджується прийняти.

Згідно з пунктом 3 зазначеного договору зміст кожного окремого завдання, умови оплати гонорару Адвоката за таке завдання викладаються в окремому додатку до договору.

17 квітня 2023 року між Акціонерним товариством «Укрнафтохімпроект», як клієнтом, та адвокатом ОСОБА_3 був підписаний додаток № 37 до договору про надання адвокатом правової допомоги від 01 липня 2021 року, відповідно до пункту 1 якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає та зобов'язується виконати наступне завдання: складання і підписання процесуальних документів, представництво в судах усіх інстанцій в порядку господарського судочинства у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень та застосування правових наслідків цього.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічні положення містяться і у статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року, (далі по тексту - Правила адвокатської етики).

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Не погодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Отже, відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статті 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

При цьому, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Верховний Суд у постанові від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21 зазначив про те, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правила адвокатської етики надають визначення поняття «гонорар» без поділу цього поняття на види. Зокрема норми зазначених закону та Правил не передбачають такі різновиди винагороди (гонорару) як основний, додатковий чи «гонорар успіху», що свідчить про те, що поняття «гонорар», яке міститься у зазначених нормативно-правових актах, є загальним, під яким розуміється як основна, так і додаткова винагороди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 5.46. постанови від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою (прим.: сума гонорару успіху), є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.

Висновок Верховного Суду про те, що погоджений між адвокатом та його клієнтом у договорі гонорар успіху є складовою частиною гонорару адвоката, за своєю суттю є додатковою оплатою за успішне завершення справи в суді до погодженої в договорі оплати за фактично надані послуги та відноситься до судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу, викладений також і у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 922/3706/19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/9187/19, від 15 вересня 2022 року у справі № 915/294/21, від 17 січня 2023 року у справі № 922/4183/21.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, суди попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених ним у зв'язку з розглядом цієї справи у місцевому господарському суді, не врахували зазначені висновки Верховного Суду, з огляду на що дійшли помилкового висновку про те, що додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі (гонорар успіху) за своїм змістом і правовою природою не є платою за надані послуги та не є витратами на професійну правничу допомогу в розумінні статей 123, 126 Господарського процесуального кодексу України.

Не врахувавши зазначені висновки Верховного Суду та обмежившись лише висновком про те, що гонорар успіху не є платою за надані послуги та не є витратами на професійну правничу допомогу, суди попередніх інстанцій не дослідили умови договору про надання адвокатом правової допомогу від 01 липня 2021 року, укладеного від відповідачем та адвокатом ОСОБА_3, та додатку № 37 від 17 квітня 2023 року до нього на предмет наявності в них погоджених умов щодо гонорару успіху та порядку його обчислення.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що господарським процесуальним законом визначені критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що при визначенні суми відшкодування витрат сторони на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі № 904/5726/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 906/513/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 та інші).

Такі ж висновки Велика Палата Верховного Суду зазначила і у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням витрат сторони на сплату адвокату передбаченого договором гонорару успіху.

Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Схожі правові висновки викладені в пунктах 33, 34 та 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.

Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 915/294/21 дійшов висновку про те, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат у формі "гонорару успіху" заявлена до стягнення сума гонорару успіху повинна оцінюватись на предмет її пропорційності, необхідності, неминучості порівняно з фактично понесеними витратами на правничу допомогу, суд повинен виходити з пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам, безпосередньо пов'язаним з розглядом справи, які визначені адвокатським бюро та оцінені судом, зокрема з точки зору складності цієї справи та розумної необхідності цих судових витрат для даної справи.

Як вбачається з оскаржуваних додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року суди попередніх інстанцій обмежившись лише висновком про те, що гонорар успіху не є платою за надані послуги та не є витратами на професійну правничу допомогу, взагалі не вирішили питання про розподіл судових витрат відповідача, понесених ним у вигляді "гонорару успіху", не надали оцінку заявленому відповідачем до стягнення з позивача розміру цих витрат (витрат на сплату адвокату гонорару успіху) зазначеним вище критеріям (реальності (дійсності та необхідності), обґрунтованості, розумності їх розміру, співмірності), тобто відповідності цих витрат критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 126 та частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суди попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, безпосередньо пов'язаних з розглядом справи (без урахування витрат відповідача на сплату гонорару успіху), дійшли висновку про те, що визначений відповідачем розмір цих витрат є завищеним, не відповідає критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору і становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу судових витрат, а розумним та співмірним розміром витрат відповідача на професійну правничу допомогу у цій справі є сума витрат у розмірі 70 000,00 грн.

Однак, Верховний Суд зазначає про те, що зазначений висновок судів попередніх інстанцій є необґрунтованим. Оскаржувані додаткове рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції не містять мотивування, чому заявлений відповідачем до стягнення розмір його витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції є завищеним, не відповідає критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору і становить надмірний тягар для позивача. Суди не мотивували, чому на їх думку розумним та співмірним розміром витрат відповідача на професійну правничу допомогу у цій справі є сума витрат у розмірі 70 000,00 грн.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач на підтвердження факту понесення при розгляді справи в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу надав суду:

- договір про надання адвокатом правової допомоги від 01 липня 2021 року, укладений між позивачем у цій справі, як клієнтом, та адвокатом ОСОБА_3,

- додаток № 37 від 17 квітня 2023 року до зазначеного договору,

- акти приймання-передачі правової допомоги №№ 37-1 від 09 травня 2023 року, № 37-2 від 31 травня 2023 року, № 37-3 від 21 червня 2023 року, № 37-4 від 05 липня 2023 року, № 37-5 від 26 липня 2023 року, № 37-6 від 07 серпня 2023 року, № 37-7 від 16 серпня 2023 року, № 37-8 від 30 серпня 2023 року та № 37-9 від 01 вересня 2023 року на загальну суму 191 032,89 грн;

- докази понесення адвокатом витрат для прийняття участі в судових засіданнях.

Однак, оскаржувані додаткове рішення та постанова судів попередніх інстанцій не містять висновків, зроблених за результатом дослідження зазначених доказів. З оскаржуваних судових рішень не можливо встановити, які з цих доказів були прийняті судами, а які відхилені та чому. Суди не надали належну правову оцінку цим доказам, зокрема не дослідили договір про надання адвокатом правової допомоги від 01 липня 2021 року, укладений між позивачем у цій справі, як клієнтом, та адвокатом ОСОБА_3, та додаток № 37 від 17 квітня 2023 року до зазначеного договору, не з'ясували, яка форма гонорару була погоджена між відповідачем та його адвокатом в цьому договору та додатку до нього (фіксована чи погодинна), який розмір та порядок нарахування гонорару був передбачений в договорі. Суди не дослідили належним чином надані відповідачем акти приймання-передачі правової допомоги на предмет їх відповідності умовам договору про надання адвокатом правової допомоги від 01 липня 2021 року та додатку № 37 від 17 квітня 2023 року до зазначеного договору, а також на предмет їх відповідності фактично наданим адвокатом відповідача послуг з професійної правничої допомоги у межах цієї справи в суді першої інстанції.

Отже, фактично суди попередніх інстанцій не надали оцінку заявленим відповідачем до стягнення з позивача витратам на професійну правничу допомогу на предмет їх відповідності зазначеним вище критеріям (реальності (дійсності та необхідності), обґрунтованості, розумності їх розміру, співмірності), тобто відповідності цих витрат критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 126 та частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Суди попередніх інстанцій також залишили поза увагою те, що відповідач заявив до стягнення, у складі витрат на професійну правничу допомогу додатково поштові та транспортні витрати. Оскаржувані додаткове рішення та постанова не містять висновків щодо зазначених поштових та транспортних витрат відповідача на предмет їх відповідності зазначеним вище критеріям (реальності (дійсності та необхідності), обґрунтованості, розумності їх розміру, співмірності), тобто відповідності цих витрат критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 126 та частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про те, що розумним та співмірним розміром витрат відповідача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у цій справі є сума витрат у розмірі 70 000,00 грн, оскільки такі висновки зроблені з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду, без повного та належного дослідження доказів та з'ясування на підставі цих доказів обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про відшкодування в порядку розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у цій справі.

Наведене є підставою для часткового задоволення касаційної скарги відповідача та скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі з направленням справи № 910/4866/23 до суду першої інстанції для розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Крім того, позивач у касаційній скарзі на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі в обґрунтування підстави касаційного оскарження послався на пункт 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставину того, що адвокат відповідача ОСОБА_3 не є суб'єктом підприємницької діяльності та не має права надавати будь-які послуги та отримувати за них грошові кошти, і ця обставина є підставою для поставлення судом окремої ухвали щодо адвоката ОСОБА_3 відповідно до частин першої та другої статті 246 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який позивач визначив підставою касаційного оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зазначає про те, що процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування та / або порушення яких конкретно норм матеріального та / або процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну (конкретні) підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.

Зокрема, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній. Скаржник має чітко вказати, яку саме норму права суди першої та (або) апеляційної інстанцій порушили / застосували неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Однак, позивач у касаційній скарзі взагалі не зазначив норми права, які, на його думку, були порушені та / або неправильно застосовані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних позивачем додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі. Зі змісту касаційної скарги незрозуміло, щодо застосування яких саме норм права, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду.

Крім того, як вбачається з оскаржуваної позивачем постанови Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи позивача про відсутність у адвоката відповідача ОСОБА_3 права на надання послуг та отримання за них плати, та виходив з того, що наявність у ОСОБА_3 статусу адвоката підтверджується наявною в матеріалах цієї справи засвідченою копією свідоцтва № 989 про право на зайняття адвокатською діяльністю, на підставі якого він здійснює адвокатську діяльність, а докази визнання недійсним або скасування у встановленому законом порядку цього свідоцтва та докази припинення у ОСОБА_3 права на заняття адвокатською діяльністю відсутні. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про поставлення щодо зазначеного адвоката окремої ухвали та застосування до ОСОБА_3 штрафних санкцій,

Наведеним спростовуються доводи позивача, наведені у касаційній скарзі, про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зазначені обставини. Верховний Суд зазначає про те, що фактично ці доводи позивача зводяться до переоцінки доказів, яким суди надали належну оцінку, що з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Визначення поняття самозайнятої особи міститься в підпункті 14.1.226. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України. Це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Згідно зі статтею 1 Податкового кодексу України податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У Податковому кодексі України регламентовано поняття податкового контролю як системи заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових і касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль - це спеціальний державний контроль, який здійснюється спеціальними суб'єктами, наділеними державою особливою компетенцією саме в галузі оподаткування, відносно спеціального об'єкта, пов'язаного з надходженням до централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Суб'єктом податкового контролю є юридична чи фізична особа, поведінка якої регулюється нормами податкового законодавства, тобто платники податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів.

Предметом податкового контролю є первинна документація, яка регламентує рух контрольованих коштів, що мають надходити від сплати податкових платежів, а суб'єктами контролю є платники податків і контрольні органи, що контролюються вищими.

Об'єктом податкового контролю є правильність обчислення податкового платежу, своєчасне і повне його перерахування, виконання інших дій, безпосередньо пов'язаних з виконанням платником своїх податкових обов'язків (постановка на облік в органах податкової служби, складення та подання податкової звітності тощо).

Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що адвокат як самозайнята особа для цілей оподаткування обирає форму здійснення своєї діяльності (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, фізичної особи-підприємця, тощо), при цьому, особливості оподаткування форм адвокатської діяльності, рух контрольованих коштів, що мають надходити від сплати податкових платежів регулюються нормами податкового законодавства та контролюються відповідними податковими органами.

Отже, особливості оподаткування форм адвокатської діяльності це взаємовідносини між платником податків і контролюючим органом та не є предметом дослідження у даній справі, тому не можуть впливати на беззаперечне право сторони у справі скористатися правничою допомогою та отримати, у разі вирішення на її користь спору, відшкодування витрат, понесених на адвокатські послуги.

Такі правові висновки Верховного Суду викладені у постановах Верховного Суду від 02 червня 2020 року у справі № 902/519/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 902/36/19 та від 02 вересня 2021 року у справі № 910/21300/17.

З огляду на викладене Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на обставини, що стосуються оподаткування форм адвокатської діяльності та взаємовідносини між адвокатом ОСОБА_3 як платником податків і контролюючим органом, оскільки такі обставини не є предметом дослідження у цій справі і не можуть впливати на право сторони у справі скористатися правничою допомогою та отримати у разі вирішення на її користь спору, відшкодування витрат, понесених на адвокатські послуги. У зв'язку з викладеним також і відсутні підстави для постановлення окремої ухвали щодо адвоката ОСОБА_3 відповідно до частин першої та другої статті 246 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд не вбачає підстав для задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали в порядку статті 246 Господарського процесуального кодексу України щодо адвоката ОСОБА_3.

Отже, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи позивача, наведені у касаційній скарзі на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі, та зазначену ним підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Однак, враховуючи те, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі ухвалені з неправильним застосуванням та порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, про що зазначалося вище тексту цієї постанови, та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд в частині вирішення питання про розподіл витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді першої інстанції, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

9.3. Щодо касаційної скарги відповідача на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2024 року (щодо стягнення витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у господарському суді апеляційної інстанції).

Господарський суд міста Києва рішенням від 30 серпня 2023 року у справі № 910/4866/23 відмовив у задоволенні позовних вимог повністю, а додатковим рішенням від 20 вересня 2023 року у справі № 910/4866/23, стягнув з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн.

Зазначені рішення та додаткове рішення були оскаржені позивачем до суду апеляційної інстанції.

Відповідач - Акціонерне товариство "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" у відзивах на апеляційні скарги позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс і які очкує понести у зв'язку з розглядом апеляційних скарг позивача.

Північний апеляційний господарський суд постановами від 11 грудня 2023 року залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року у справі № 910/4866/23.

15 грудня 2023 року відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача на його користь судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 38 375,00 грн, з яких: 38 000,00 грн - вартість наданих правових послуг; 375,00 грн - вартість поштових витрат.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості.

Як встановив суд апеляційної інстанції відповідач на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції надав суду такі докази:

- договір про надання адвокатом правової допомоги від 01 липня 2021 року, укладений між Акціонерним товариством "Укрнафтохімпроект" (клієнт) та адвокатом ОСОБА_3, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат зобов'язується надати Клієнту правову допомогу щодо різноманітних завдань правового характеру, які клієнт бажає доручити адвокату, а Адвокат погоджується прийняти;

- додаток № 37 від 17 квітня 2023 року до вказаного договору, відповідно до якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає та зобов'язується виконати наступне завдання: складання і підписання процесуальних документів, представництво в судах усіх інстанцій в порядку господарського судочинства у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень та застосування правових наслідків цього. За умовами пункту 2 додатку № 37 до договору гонорар адвоката розраховується в наступному порядку, зокрема: складання відзиву на апеляційну скаргу - 10 000 грн за один документ; складання інших заяв по суті справи - 6 000 грн за один документ; участь в судовому засіданні: особисто із явкою до суду - 5 000 грн;

- акти приймання-передачі правової допомоги № 37-11 від 13 листопада 2023 року, № 37-12 від 20 листопада 2023 року, № 37-13 від 11 грудня 2023 року та № 37-14 від 13 грудня 2023 року.

Згідно з актами приймання-передачі правової допомоги адвокат ОСОБА_3 надав відповідачу послуги на загальну суму 38 000,00 грн, а саме:

- складання відзиву на апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року у справі № 910/4866/23 - 10 000 грн;

- складання відзиву на апеляційну скаргу позивача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року у справі № 910/4866/23 - 6 000 грн;

- участь у двох судових засіданнях: особисто із явкою до суду (20 листопада та 11 грудня 2023 року) - 10 000 грн (по 5 000,00 грн за одне судове засідання);

- складання заперечень проти доповнень позивача до апеляційної скарги - 6 000 грн;

- складання заяви про додаткове рішення - 6 000 грн,

а також поніс поштові витрати на загальну суму 375 грн.

Отже, на підставі зазначених доказів відповідач просить стягнути з позивача на його користь 38 375 грн витрат на професійну правничу допомогу, з яких: 38 000,00 грн - вартість з послуг професійної правничої допомоги, 375,00 грн - вартість поштових витрат.

Як вбачається з оскаржуваної додаткової постанови від 08 січня 2024 року у цій справі суд апеляційної інстанції задовольнив заяву відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції частково на суму у розмірі 15 871,00 грн та виходив з того, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 38 000,00 грн не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.

У касаційній скарзі відповідач послався на те, що суд апеляційної інстанції не мав права на самостійне зменшення витрат відповідача на оплату послуг з професійної правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, без обґрунтованого клопотання про це іншої сторони (позивача). У зв'язку з цим послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування частин четвертої - шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України

Однак, Верховний Суд зазначає про необґрунтованість зазначених доводів скаржника з огляду на таке.

Як уже зазначалося, господарський процесуальний закон визначає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначені критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.

Отже, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з цим при вирішенні питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частин п'ятої, шостої статті 126 та частин п'ятої - сьомої, дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Отже, наведеним спростовуються твердження відповідача у касаційній скарзі на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2024 року у цій справі про те, що суд не має права на самостійне зменшення витрат сторони на оплату послуг з професійної правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, без обґрунтованого клопотання про це іншої сторони у справі.

Як вбачається відповідач у касаційній скарзі послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування частин п'ятої, шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Однак, при цьому, відповідач залишає поза увагою інші висновки Верховного Суду: щодо застосування частин п'ятої - сьомої, дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими господарський суд з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Верховний Суд зазначає про те, що суд апеляційної при вирішення питання щодо розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду як щодо застосування частин п'ятої, шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, так і щодо частин п'ятої - сьомої, дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджується змістом оскаржуваної додаткової постанови, в якій містяться посилання на ці висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19, від 11 лютого 2021 року у справі № 920/39/20.

Крім того, суд апеляційної інстанції також послався і на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, задовольняючи заяву відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції частково та присуджуючи до стягнення з позивача на користь відповідача лише частину витрат останнього на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши зазначені висновки Верховного Суду, керувався саме критеріями, визначеними частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується із зазначеними висновками Верховного Суду та не суперечить висновкам Верховного Суду, на які послався відповідач у касаційній скарзі.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заявлені відповідачем його витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 38 000,00 грн не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, оскільки правова позиція сторін у суді апеляційної інстанції не змінювалася, адвокат відповідача не мав необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/4866/23 фактично містить узагальнену позицію відповідача по справі, яка наводилася ним ще в суді першої інстанції, витрати на складання відзиву на апеляційну скаргу позивача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року у справі № 910/4866/23 у розмірі 6 000,00 грн не відповідають критеріям розумності, враховуючи аспект складності наведених позивачем в апеляційній скарзі доводів, а витрати відповідача на надання такої послуги, як складання заперечень проти доповнень позивача до апеляційної скарги, у розмірі 6 000,00 грн не мали характеру необхідних, враховуючи те, що суд апеляційної інстанції залишив без розгляду доповнення позивача до апеляційної скарги, які були подані з пропуском встановленого законом строку для їх подання.

Крім того, за висновком суду апеляційної інстанції, обґрунтованим розміром поштових витрат, який підлягає покладенню на позивача, є розмір цих витрат у сумі 129 грн. При цьому суд відмовив у стягненні поштових витрат відповідача у розмірі 100,00 грн, пов'язаних з направленням апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення, оскільки апеляційний суд відмовив відповідачу у задоволенні цієї апеляційної скарги, та суми поштових витрат у розмірі 50,00 грн, пов'язаних з направленням заперечень проти доповнень позивача до апеляційної скарги, витрати відповідача на які суд визнав такими, що не мали характеру необхідних.

У касаційній скарзі відповідач послався на те, що суд апеляційної інстанції не мотивував зазначені висновки. При цьому відповідач зазначив про те, що його заперечення проти доповнень позивача до апеляційної скарги, а також відзиви на апеляційні скарги позивача були частиною судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відзив на апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/4866/23 за своїм змістом відрізнявся від змісту відзиву відповідача на позовну заяву, а відзив на апеляційну скаргу позивача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року у справі № 910/4866/23 стосувався нових доводів позивача, що не заявлялися позивачем у суді першої інстанції.

Однак, Верховний Суд зазначає про те, що ці доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів надання відповідачу його адвокатом послуг професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на переоцінку цих доказів, що, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, як уже зазначалося, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції керувався критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких суд з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення всі її витрати на професійну правову допомогу.

Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду про те, що встановлений фіксований розмір гонорару адвоката не залежить від норм витрат часу адвоката на надання клієнту послуг з професійної правничої допомоги, оскільки при вирішенні питання про розподіл судових витрат відповідача суд апеляційної інстанції не надавав оцінку такому критерію як співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати відповідача на надання йому його адвокатом професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у цій справі з урахуванням складності цієї справи, відповідності заявленої відповідачем до стягнення з позивача суми цих витрат критеріям, визначеним частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов правильного висновку про те, що заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 38 375,00 грн (з урахуванням поштових витрат) не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що обґрунтованим, справедливим, співмірним розміром витрат відповідача на надання йому його адвокатом послуг з професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у цій справі є сума у розмірі 16 000,00 грн, з яких: 15 871,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу та 129,00 грн - поштові витрати.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи те, що наведена позивачем у касаційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у справі № 910/4866/23 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою, а висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, на які послався позивач у касаційній скарзі, зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах, касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у справі № 910/4866/23 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій при здійсненні розподілу витрат відповідача на надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та порушили норми процесуального права, не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про розподіл витрат відповідача на надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, не дослідили усі докази, Верховний Суд, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі підлягають скасуванню, а справа № 910/4866/23 - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в частині вирішення питання розподілу витрат відповідача на надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції. З огляду на викладене касаційні скарги позивача та відповідача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у цій справі підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов правильних висновків при розгляді заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції у цій справі, а оскаржувана відповідачем додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2024 року прийнята з дотриманням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про те, що додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2024 року у цій справі слід залишити без змін.

11. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що Верховний Суд за результатом розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у справі № 910/4866/23 закриває касаційне провадження у справі № 910/4866/23 судові витрати позивача, пов'язані з поданням та розглядом цієї касаційної скарги, покладаються на позивача (скаржника).

Зважаючи на те, що судовий збір за подання касаційної скарги на додаткове судове рішення про розподіл судових витрат сторін на професійну правничу допомогу не сплачується, відповідно за подання сторонами у цій справі касаційних скарг на такі судові рішення судом касаційної інстанції не розподіляється. Отже, оскільки судовий збір за касаційними скаргами позивача та відповідача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року, а також касаційною скаргою відповідача на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2024 року скаржниками не сплачувався, Верховний Суд не здійснює його розподіл.

Враховуючи те, що за результатом розгляду касаційних скарг позивача та відповідача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року ці судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду для вирішення питання щодо розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді першої інстанції, а касаційні скарги позивача та відповідача підлягають частковому задоволенню, розподіл витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з касаційним розглядом справи за зазначеними касаційними скаргами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на те, що Верховний Суд за результатом розгляду касаційної скарги відповідача на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2024 року у цій справі залишає цю касаційну скаргу без задоволення, судові витрати відповідача, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції за цієї касаційною скаргою, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких відповідач навів у касаційній скарзі, покладаються на відповідача.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України питання розподілу судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з касаційним розглядом цієї справи за касаційною скаргою позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у справі № 910/4866/23, орієнтовний розрахунок яких відповідач навів у відзиві на зазначену касаційну скаргу позивача, буде розглянуте після подання заявником (відповідачем) відповідних доказів розміру цих витрат протягом п'яти днів після ухвалення цієї постанови. У разі неподання заявником відповідних доказів протягом встановленого строку ця заява залишається без розгляду.

Керуючись пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, статтями 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у справі № 910/4866/23 закрити.

2. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у справі № 910/4866/23 задовольнити.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у справі № 910/4866/23 скасувати.

4. Справу № 910/4866/23 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва для вирішення питання розподілу витрат відповідача на надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції.

5. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали в порядку статті 246 Господарського процесуального кодексу України щодо адвоката ОСОБА_3.

6. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2024 року у справі № 910/4866/23 залишити без задоволення.

7. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2024 року у справі № 910/4866/23 залишити в силі.

8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй

Попередній документ

117554718

Наступний документ

117554720

Інформація про рішення:

№ рішення:	117554719
№ справи:	910/4866/23
Дата рішення:	22.02.2024
Дата публікації:	12.03.2024
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Касаційний господарський суд Верховного Суду
Категорія справи:	Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (25.07.2024)
Дата надходження:	16.07.2024
Предмет позову:	стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Розклад засідань:

Минулі засідання (17)

08.05.2023 10:10	Господарський суд міста Києва
31.05.2023 10:20	Господарський суд міста Києва
21.06.2023 10:00	Господарський суд міста Києва
05.07.2023 11:00	Господарський суд міста Києва
26.07.2023 12:00	Господарський суд міста Києва
16.08.2023 11:10	Господарський суд міста Києва
30.08.2023 11:20	Господарський суд міста Києва
20.09.2023 10:30	Господарський суд міста Києва
20.11.2023 11:00	Північний апеляційний господарський суд
20.11.2023 11:20	Північний апеляційний господарський суд
11.12.2023 11:20	Північний апеляційний господарський суд
11.12.2023 11:30	Північний апеляційний господарський суд
08.01.2024 14:30	Північний апеляційний господарський суд
22.02.2024 10:30	Касаційний господарський суд
28.03.2024 10:50	Касаційний господарський суд
25.07.2024 10:20	Господарський суд міста Києва
23.10.2024 14:00	Північний апеляційний господарський суд