58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34
04 березня 2024 року Справа № 926/5355/23
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення заборгованості за надані послуги в сумі 145 749,44 грн
Суддя Проскурняк О.Г.
Секретар судового засідання Паращук Д.В.
Представники сторін: не з'явились.
СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги в сумі 145 749,44 грн.
Позов обґрунтований тим, що 11 серпня 2023 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник, Позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 - (Експедитор-Замовником, Відповідач) укладений Договір транспортної експедиції, згідно умов якого позивач зобов'язувався здійснити перевезення заявлених відповідачем вантажів, а відповідач зобов'язувався сплатити за надані послуги на умовах передбачених в Договорі.
На виконання умов Договору між позивачем та відповідачем було складено договір- заявку №79 від 11 серпня 2023 року, згідно якої позивач взяв до перевезення вантаж за маршрутом Аліага (Туреччина) - Липовець (Україна), а відповідач зобов'язався сплатити 130 000,00 (сто тридцять тисяч) гривень за дане перевезення після отримання документів та підписання акту виконання робіт.
Далі позивач вказує, що свої зобов'язання щодо послуг по перевезення виконав в повному обсязі, про що складено та підписано акт №108 виконаних робіт та надано Відповідачу рахунок на оплату та CMR.
При цьому, станом на дату подання даного позову, відповідачем не виконано свого зобов'язання щодо оплати Позивачу за надані послуги по перевезенню.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 грудня 2023 року, судову справу № 926/5355/23 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 13 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. підготовче засідання призначено на 11 січня 2024 року.
Ухвалою суду від 11 січня 2024 року задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи; підготовче засідання у справі № 926/5355/23 відкладено на 05 лютого 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 05 лютого 2024 року закрито підготовче провадження у справі № 926/5355/23; призначено справу до розгляду по суті на 22 лютого 2024 року.
Ухвалою суду від 19 лютого 2024 року судове засідання по суті по справі № 926/5355/23 призначено на 04 березня 2024 року.
Позивач явку належного представника у судове засідання 04 березня 2024 року не забезпечив, при цьому позивач просив 08 січня 2024 року звернувся до суду з клопотання про розгляд справи без його участі, за наявними матеріалами справи.
Відповідач яку належного представника в судове засідання 04 березня 2024 року вкотре не забезпечив, відзив на позовну заяву не надав, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце судового засідання.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін за наявними в ній матеріалами.
Частиною 3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 174 (далі ГК України) Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як вбачається зі змісту статей 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Так, 11 серпня 2023 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (ЕКСПЕДИТОР-ЗАМОВНИК) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ПЕРЕВІЗНИК) укладено Договір транспортної експедиції.
Відповідно до пункту 1.1. Договору, ПЕРЕВІЗНИК, діючи від свого імені, за дорученням і за рахунок коштів третьої сторони Замовника, залучає ПЕРЕВІЗНИКА для перевезення вантажів автомобілями в приміських, міських, міжміських, міжобласних і міжнародних сполученнях, ПЕРЕВІЗНИК перевозить заявлені ЕКС'ПЕДИТОРОМ вантажі, а ЕКСПЕДИТОР сплачує послуги ПЕРЕВІЗНИКА з коштів ЗАМОВНИКА на узгоджених нижче умовах.
За своєю правовою природою укладений договір є договором транспортного експедирування.
Частиною 1 статті 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Згідно пункту 2.1. Договору, ЕКСПЕДИТОР, діючи на підставі Договору ЗАМОВНИКА до початку міжнародного перевезення надає ПЕРЕВІЗНИКУ електронною поштою або іншими видами зв'язку Транспортну заявку, завірену підписами та печатками ЕКСПЕДИТОРА. Усі Транспортні заявки між ЕКСПЕДИТОРОМ та ПЕРЕВІЗНИКОМ є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до пунктів 2.2. Договору, Транспортна заявка до Договору може бути надана ЕКСПЕДИТОРОМ за допомогою електронної пошти або іншим засобом зв'язку. До моменту отримання оригіналу підписаної заявки. Сторони керуються п. 10.6. даного Договору. Умови, прямо обумовлені в конкретній Транспортній заявці, мають переважне право по відношенню до умов Договору.
Згідно пункту 2.3. Договору, у Транспортній заявці ЕКСПЕДИТОР вказує дату завантаження, адреси завантаження і вивантаження, контакті телефони та адреси відповідальних осіб на місцях завантаження і вивантаження автомобіля, найменування і вагу вантажу, тип автотранспорту (рухомого складу) та інші відомості, що не врегульовані цим Договором. У разі зміни будь яких-умов, узгоджених раніше Сторонами в Транспортній заявці, Сторони в обов'язковому порядку підписують або додаткову угоду до Транспортної заявки з новими умовами або Транспортну заявку з новими умовами, при цьому попередня Транспортна заявка втрачає свою юридичну силу.
На виконання зазначених вище пунктів Договору, між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 складено та підписано Договір-заяву №79 від 11 серпня 2023 року на перевезення вантажу у міжнародному повідомленні.
Укладений Договір-заявка № 79 за своєю правовою природою є договором перевезення.
Відповідно до частини статті 906 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
В укладеній заявці № 79 Сторонами домовлено, що Позивач бере до перевезення Добрива в мішках на палетах вагою 19 тон, об'ємом 18 кубів за маршрутом Аліага (Туреччина) - Липовець (Україна), а Відповідач зобов'язався сплатити 130 000 грн (сто тридцять тисяч) гривень за дане перевезення після отримання документів та підписання акту виконання робіт.
Сторони в пункті 12 Договору-заяви № 12 визначили, що “ЕКСПЕДИТОР” здійснює оплату транспортних послуг Виконавця на його розрахунковий рахунок у гривнях, при наданні оригіналів рахунку-фактури, актів виконаних робіт, CMR-накладну з позначкою одержувача вантажу.
21 серпня 2023 року Сторонами підписано Акт № 108 виконання робіт (надання послуг), погоджено факт здійснення перевезення та узгоджено ціну за надану послугу в розмірі 130 000,00 грн.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази оплати наданих послуг із перевезення вантажу.
Не виконання відповідачем умов договору щодо оплати наданих послуг із перевезення вантажу, стало причиною для звернення з даним позовом до суду.
Згідно до частини 7.1 Договору, всі суперечки, які можуть виникнути при виконанні цього Договору, передаються на розгляд Господарського суду відповідно до норм чинного законодавства України.
Статтею 920 ЦК України унормовано, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до частини 1 статті 916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Згідно статті 934 ЦК України, за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважаться таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Статтею 599 ЦКв України унормовано, що зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином
Відтак, судій висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 130 000,00 грн є обґрунтованими.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд виходить з наступного.
У відповідності до вимог частини 1 статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті “Урядовий кур'єр”. Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України “Про інформацію” є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Виходячи із даних законодавчих положень, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 047,12 грн, а також 1 695,20 грн інфляційних втрат за період прострочення платежу підлягають задоволенню.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення пені, суд виходить з наступного.
У відповідності до пунктів 3, 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України та статті 230 Господарського кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 230 та частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно змісту статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до приписів частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Пунктом 5.6 Договору сторони визначили, що у випадку затримки оплати, вказаної у пунктах 3.1., 4.1. даного Договору, Замовник сплачує Перевізнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати та штрафні санкції в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати. Неустойка у вигляді пені та штрафних санкцій нараховується за весь час існування заборгованості.
За таких обставин, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованими.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 526, 525 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно положень статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до пункту 1 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 2.1. частини 2 статті 4 вказаного Закону унормовано, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставку судового збору встановлено у такому розмірі: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 1 січня 2023 року статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 684,00 грн.
Відтак, розмір судового збору, що підлягає оплаті за подання позовної заяви майнового характеру про стягнення 145 749,44 грн становить 2 684,00 грн.
Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, судовий збір у розмірі 2 684,40 грн. слід покласти на відповідача
Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 194, 196, 219, 222, 232 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) заборгованість в сумі 145 749,44 грн. (130 000,00 грн - основна заборгованість за надані послуги за Договором; 1 047,12 грн - 3 % річних; 1 695,20 грн - інфляційні втрати; 13 007,12 грн - пеня) та 2 684,00 грн - судового збору.
Повний текст рішення складено та підписано - 11 березня 2024 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Г. Проскурняк