Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" березня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2714/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохоров С.А.
секретар судового засідання Кончаренко В.Ю.
розглянувши заяву ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника (вх. №28751 від 23.10.2023) по справі
за заявою ОСОБА_2
про визнання неплатоспроможним
за участю :
представник ОСОБА_1 - Волошина Н.А.(в режимі відеоконференції)
представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (після перерви не з'явилась)
арбітражного керуючого Єрьоміної О.Ю. особисто (після перерви не з'явилась)
кредитора ОСОБА_4 особисто
боржника ОСОБА_2 особисто
Фізична особа ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.07.2023 у справі №922/2714/23 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; ухвалено оприлюднити на офіційному веб-сайті оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 ; призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражну керуючу Єрьоміну Ольгу Юріївну (свідоцтво №125 від 06.02.2013).
Попереднє засідання суду призначене на 14 серпня 2023 року о 12:00 годин.
01 серпня 2023 року до суду від ФОП Краснікова П.І. надійшла заява з конкурсними грошовими вимогами до боржника (вх. №20235), в якій заявник просить суд визнати грошові вимоги до боржника у розмірі в розмірі 36 568 600,00 грн та включити їх до реєстру вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.08.2023 у справі № 922/2714/23 задоволено заяву фізичної особи підприємця Краснікова Павла Івановича з грошовими вимогами до боржника (вх. № 20235 від 01.08.2023). Визнані грошові вимоги фізичної особи підприємця Краснікова Павла Івановича (код НОМЕР_2 ) у загальному розмірі основного боргу 36 573 968,00 грн., з яких основний борг - 36 568 600,00 грн., судовий збір за подачу заяви з грошовими вимогами - 5 368,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.08.2023 у справі №922/2714/23 за результатами попереднього засідання було призначено судове засідання для розгляду погодженого кредитором плану реструктуризації боргів або прийняття рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.
23.10.2023 до суду надійшла заява ОСОБА_1 (вх. №28751) з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_2 в розмірі 31 357 881,10 грн та судового збору в сумі 5 368,00 грн.
В обґрунтування цих вимог вказує на отримання боржником коштів за договором позики від 01.02.2019 та зазначає, що ці вимоги підтверджені рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11.07.2023 у справі №752/8912/19.
Дослідивши подану заяву та додані до них документи, судом встановлено, що заява відповідає вимогам Кодексу України з питань банкрутства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття заяви ОСОБА_1 про грошові вимоги до боржника до розгляду.
На вказані вимоги керуючий реструктуризацією - арбітражний керуючий Єрьоміна О.Ю. надала до суду повідомлення про розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 з вимогами до боржника, в якому з посиланнями на відсутність підтверджуючих документів, які свідчили б про передачу-отримання коштів між сторонами, а саме: розписки, якщо кошти надані готівкою чи виписки із рахунку про отримання коштів у безготівковому вигляді, а й отже недоведеність заявником того, що між сторонами виникли боргові правовідносини, які в подальшому стали результатом укладення договору позики, зокрема, що боржник в тому числі фактично отримав кошти в якості позики до часу його складення та підписання, вказуючи що за наданим заявницею ОСОБА_1 договором позики грошові кошти реально взагалі не передавались позикодавцем на користь позичальників та зміст самого договору не свідчить саме про передання грошей, з урахуванням позиції боржника, а також того, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11.07.2023 року у справі №752/8912/19 не набрало законної сили та оскаржується в апеляційному порядку Боржником, та взагалі в теперішній час таке рішення скасоване апеляційною інстанцією, з огляду на те, що ОСОБА_1 до заяви не додано жодного іншого доказу, який би свідчив про надання відповідної позики, вимоги ОСОБА_1 до ФО ОСОБА_2 в розмірі 860 282 доларів США, що на момент звернення до суду еквівалентно 31 287 424 гривень 00 копійок, нею не визнаються.
Боржник ОСОБА_2 надав до суду повідомлення про результат розгляду заяви ОСОБА_1 з вимогами до нього, та зазначає, що вказані вимоги ним також не визнаються. При цьому посилається на те, що фактична передача грошових коштів заявницею ОСОБА_1 не відбувалась, як і не виникали між сторонами вказаного договору будь-які цивільні правовідносини, в самому договорі відсутня умова про те, що його підписанням відповідачі підтверджують факт отримання ними грошових коштів за договором, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом виключно факту укладення договору, але не передачі грошової суми позичальнику, як передумови виникнення боргових відносин. Вказує, що за відсутності підтверджуючих документів, які свідчили б про передачу-отримання коштів між сторонами, а саме: розписки, якщо кошти надані готівкою чи виписки із рахунку про отримання коштів у безготівковому вигляді, недоведеним заявницею є факт того, що між сторонами виникли боргові правовідносини, які в подальшому стали результатом укладення договору позики, зокрема, що боржник та інша сторона фактично отримали кошти в якості позики до часу його складення та підписання. Також посилається на те, що 01.02.2019 року група у складі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , організатором якої є ОСОБА_5 , незаконно позбавивши волі ОСОБА_2 та ОСОБА_11 (далі - Позивачі), змусила останніх скласти текст договору позики та підписати договір позики з раніше незнайомою їм ОСОБА_1 (далі - Відповідач) на суму 860 282 долари США, що за курсом НБУ на день підписання договору становило 23829811,40 гривень. За вказаним фактом також було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018100090010073, яке було завершено та передано на розгляд до Бориспільського міськрайонного суду Київської області. На даний час, в Бориспільському міськрайонному суді Київської області розглядається кримінальне провадження за № 12018100090010073 (справа № 753/1388/21), за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 289 КК України; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 289 КК України, а також ч. 1 ст. 309 КК України; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 289 КК України та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 358 КК України. Боржник та ОСОБА_11 є потерпілими по вказаній вище справі, так як неправомірними діями обвинувачених, їм було завдано значної матеріальної та моральної шкоди. При цьому боржник наполягає на тому, що заявницю ОСОБА_1 він ніколи до цього часу не бачив та не був знайомий, відповідний договір, без реального отримання грошових коштів, ним було підписано за вищевказаних обставин під примусом та за відсутності самої заявниці.
Вислухавши учасників судового процесу, які були присутні в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав щодо задоволення заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі Кодексу), подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Згідно ч. 1 ст. 45 Кодексу, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до ст.113 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого ч. 1 ст. 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Згідно ч. 1 ст. 45 Кодексу Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Дослідивши зміст заяви ОСОБА_1 та доданих о неї документів суд зазначає, що вказана заява ОСОБА_1 ґрунтуються на Договорі позики, укладеного 01.02.2019 p. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , відповідно до умов якого ОСОБА_1 передає у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_11 грошові кошти в розмірі 860282 доларів США, що еквівалентно 23829811,40 гривень, а позичальники зобов'язались повернути зазначену позику до 10.02.2019 року солідарно.
При цьому в якості доказів надано копію договору позики від 1 лютого 2019 року, з дослідження судом змісту якої убачається, що договір з боку заявниці ОСОБА_1 не підписаний взагалі. Оригіналу вказаного договору заявницею до суду не надано.
Також в заяві ОСОБА_1 посилається на наявність рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11.07.2023 року у справі N752/8912/19, згідно якого позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_11 про стягнення коштів за договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) солідарно на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ) суму боргу за договором позики в розмірі 860282 доларів США, що на момент звернення до суду було еквівалентно 23829811 гривень 40 копійок, судовий збір в розмірі 9605 гривень.
При цьому до заяви надано копію рішення, без відмітки про набрання законної сили.
Інших доказів в обґрунтування заяви з вимогами до боржника ОСОБА_1 не надано.
Відповідно до положення ст. ст. 3, 11, 12, 13, 14 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
У разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.
При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог.
Таким чином, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.
Також, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики),а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.
Розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов'язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-який документ, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Договір позики - є укладеним з моменту передання грошей, тобто - є реальним.
Суд зазначає, що боржник ОСОБА_2 наголошує на тому, що фактична передача грошових коштів заявницею ОСОБА_1 не відбувалась, як і не виникали між сторонами вказаного договору будь-які цивільні правовідносини.
Дослідженням змісту копії наданого заявницею договору позики від 01.02.2019 року судом встановлено, що в його положеннях відсутні умови про те, що його підписанням відповідачі підтверджують саме факт отримання ними грошових коштів за договором. За таких умов, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом виключно факту укладення договору, але не передачі грошової суми позичальнику, як передумови виникнення боргових відносин.
Отже, за відсутності підтверджуючих документів, які свідчили б про передачу-отримання коштів між сторонами, а саме: розписки, якщо кошти надані готівкою чи виписки із рахунку про отримання коштів у безготівковому вигляді, а тому наведене дає підстави стверджувати про недоведеність заявницею того, що між сторонами виникли боргові правовідносини, які в подальшому стали результатом укладення договору позики, зокрема, що боржник та інша сторона фактично отримали кошти в якості позики до часу його складення та підписання.
Умови наданої копії договору позики від 01.02.2019 року не місять положення та застереження про те, що боржник отримав визначену умовами такого договору суму грошових коштів, копія вказаного договору позики від 1 лютого 2019 року не містить підпису заявниці ОСОБА_1 як сторони договору (позичальника), а оригінал вказаного договору заявницею для огляду в судовому засідання суду не надано.
Також, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
(Постанова ВС КЦС від 13 вересня 2023 року у справі № 754/3591/21)
Дослідженням змісту копії договору позики від 01.02.2019 року судом встановлено, що він не містить ані дати отримання позичальниками грошових коштів, ані розписки та застереження про те, що такі грошові кошти позичальниками отримані.
Проте у п.5 вказаного договору позики зазначено, що після повернення боргу Позикодавець зобов'язаний передати цей договір позичальникам із відміткою про одержання грошей.
Отже умовами договору чітко передбачено, що фак передача грошових коштів повинен бути підтверджений відповідною відміткою сторін на договорів.
Відмітка про одержання грошей позичальниками на такому договорі з датою їх отримання відсутня.
Також відповідно до правового висновку, викладеного в Постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від 1 березня 2023 року у справі № 902/221/22 задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
Так у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.
Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик недобросовісної поведінки певного кредитора щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
Беручи до уваги зазначені мотиви, суд, зазначає, що задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
За таких обставин, господарський суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника керується не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховує достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи є недостатнім.
Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов'язальних правовідносин за відповідним договором позики.
У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов'язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
Як вже було зазначено судом, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.
При цьому суд виходить з того, що умови наданої копії договору позики від 01.02.2019 року не місять положення та застереження про те, що боржник отримав визначену умовами такого договору суму грошових коштів, копія вказаного договору позики від 1 лютого 2019 року не містить підпису заявниці ОСОБА_1 як сторони договору (позичальника), оригінал вказаного договору заявницею для огляду в судовому засідання суду не надано, будь-яких належних та допустимих доказів щодо документального підтвердження джерел походження коштів заявницею ОСОБА_1 на підтвердження заявлених вимог не надано, як і не надано інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) ОСОБА_1 та боржником (позичальником) ОСОБА_2 зобов'язальних правовідносин за відповідним договором позики.
Посилання заявницею на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11.07.2023 року у справі №752/8912/19, згідно якого позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_11 про стягнення коштів за договором задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_11 солідарно на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 860282 доларів США, що на момент звернення до суду було еквівалентно 23829811 гривень 40 копійок, також не є підтвердженням вимог заявниці з огляду на те, що відсутні докази, що вказане рішення як станом на час подання заяви ОСОБА_1 , так і на день прийняття цієї ухвали, набрало законної сили.
За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 з вимогами до боржника ОСОБА_2 відсутні.
Також суд зазначає наступне.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який триває на теперішній час.
Відповідно до ст.10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", повноваження судів не можуть бути припинені.
Статтею 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Згідно з рекомендаціями Верховного Суду від 04.03.2022 щодо особливостей здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, процесуальні строки, зокрема, проведення підготовчого провадження, розгляду справи по суті в умовах воєнного чи надзвичайного стану, визначено як розумні.
Суд зазначає, що поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові та Харківській області, а також особливого (дистанційного) режиму роботи господарського суду, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі господарського суду з міркувань безпеки, та постійними повітряними тривогами, розгляд даної заяви здійснений судом у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Керуючись ст. ст. 45, 47, 113, 122, 123 Кодексу України з Процедур банкрутства, ст. ст. 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 вх. №28751 від 23.10.2023 з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_2 відмовити.
Вимоги ОСОБА_1 до боржника ОСОБА_2 в розмірі 31 357 881,10 грн основного боргу та 5 368,00 грн судового збору відхилити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення - 04.03.2024 року та може бути оскаржена в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України до Східного апеляційного господарського суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 11.03.2024 року.
Суддя Прохоров С.А.