65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"08" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/808/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» (вх. № 2-363/24 від 06.03.2024) про забезпечення позову у справі № 916/808/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» (вул. Сельських, № 10, м. Львів, 79057, код ЄДРПОУ 31893739)
до відповідачів: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (вул. Велика Арнаутська, № 15, м. Одеса, 65048, код ЄДРПОУ 43015722);
2) Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» (пл. Митна, № 1, м. Одеса, 65082, код ЄДРПОУ 01125666)
про визнання недійсним правочину та визнання відсутнім права,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», в якому просить суд:
- визнати недійсним правочин Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, оформлений повідомленням № 11-07-00516 від 08.02.2024, щодо односторонньої відмови від договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2006 за № ДФ-89, обліковий номер 20984091092, укладеного між ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях;
- визнати відсутнім право вимоги ДП «Одеський морський торговельний порт» до ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» щодо повернення з оренди нерухомого майна у відповідності до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2006 за № ДФ-89, на підставі листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях № 11-06-00692 від 19.02.2024.
04.03.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» (вх. № 831/24 від 28.02.2024) залишено без руху
06.03.2024 до Господарського суду Одеської області позивачем подано заяву про забезпечення позову за вх.№ 2-363/24, у якій ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» просить застосувати заходи забезпечення позову у справі № 916/808/24 шляхом:
- встановлення заборони Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській області та Миколаївській області, ДП «Одеський морський торговельний порт» вчиняти дії щодо повернення майна, орендованого ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» відповідно до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2006 за № ДФ-89, на підставі повідомлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області та Миколаївській області № 11-07-00516 від 08.02.2024 про односторонню відмову від договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2006 за № ДФ-89, до набрання рішенням суду у цій справі законної сили;
- встановлення заборони Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській області та Миколаївській області ДП «Одеський морський торговельний порт» перешкоджати ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» користуватись орендованим майном на підставі та умовах договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2006 за № ДФ-89, до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Миколаївській областях, що є правонаступником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, (далі по тексту Орендодавець) та ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2006 № ДФ-89, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення критого складу на причалі № 43 (інв. № 057000) та нежитлові приміщення АПК на причалі № 43 (інв. № 057001), загальною площею 4369,5 кв.м., що обліковується на балансі ДП «Одеський морський торговельний порт» (балансоутримувач), за адресою: м. Одеса, вул. м. Гефта, 3/2.
Заявник зазначає, що орендодавцем направлено до ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» повідомлення про відмову від договору оренди № 20984091092 нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2006, а ДП «Одеський морський торговельний порт» направлено до ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» вимогу щодо повернення з оренди нерухомого майна, яке перебуває на його балансі, у якій ДП «Одеський порт» посилається на припинення чинності договору з 12.02.2024. Наразі, ДП «Одеський порт» листом від 01.03.2024 за вих. № 186/41/73 повторно вимагає повернення орендованого за договором майна 04.03.2024.
Як вказує заявник, 04.03.2024 представники орендодавця та ДП «Одеський морський торговельний порт» прибули за місцем знаходження орендованого майна - м. Одеса, вул. М. Гефта, 3/2 для здійснення заходів щодо повернення майна з оренди на підставі повідомлення орендодавця від 08.02.2024 № 11-07-00516 про відмову від договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2006, та під час роботи комісії вказаними представниками здійснювалася відеофіксація.
При цьому, орендар неодноразово повідомляв орендодавця про неотримання ним листа від 24.01.2024 року № 11-06-00286 про необхідність погашення боргу, на який посилається орендодавець у повідомленні від 08.02.2024 № 11-07-00516 про відмову від договору оренди, та повідомляв про сплату виниклої заборгованості за договором, однак представниками орендодавця та балансоутримувача було здійснено опечатування орендованого майна, що унеможливлює його використання.
Заявник не погоджується із зазначеним повідомленням та вважає, що одностороння відмова орендодавця від договору є недійсною, та відповідно договір не є припиненим, що вказує на право ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» користуватись орендованим майном у відповідності до умов договору.
Обґрунтовуючи необхідність застосування визначених заявником заходів забезпечення позову, останній наголошує, що існує прямий ризик вилучення від позивача орендованого майна за договором та передачі його в оренду або ж його відчуження, що буде наслідком неможливості використання позивачем орендованого майна до завершення судового розгляду та надасть можливість відповідачам розпоряджатись такий майном на власний розсуд.
Відтак, на переконання позивача, у випадку вилучення у ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» орендованого майна за договором, таке майно може бути передане в оренду третім особам або ж бути відчужене, що в свою чергу унеможливить виконання судового рішення у випадку задоволення позову ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт».
Окрім того, заявник додає, що необхідність встановлення заборони відповідачам перешкоджати ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» користуватись орендованим майном на підставі та умовах договору, зумовлено недопущення вчинення таких дія як опечатування орендованих приміщень, тощо.
Розглянувши заяву ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» про забезпечення позову, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства, суд дійшов до наступних висновків.
Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача
Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 по справі №916/3599/23.
Відтак, оскільки в даному випадку позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20).
Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Суд зазначає, що звертаючись із позовом до суду ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» просить визнати недійсним односторонній правочин, вчинений Регіональним відділенням ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, щодо відмови від договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладений між сторонами. Окрім того, позивач просить визнати відсутнім право вимоги ДП «Одеський морський торговельний порт» до позивача про повернення з оренди спірного нерухомого майна у відповідності до договору.
Отже, позивач у даному випадку звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру.
Відтак, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).
Як вбачається з наявних матеріалів справи, у даному випадку фактично існує спір між ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях щодо розірвання укладеного між даними сторонами договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2006 № ДФ-89.
У відповідності до п. 9.3. названого договору при порушенні ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» умов цього договору, орендодавець має право вимагати розірвання договору оренди у разі затримання сплати орендарем орендної плати протягом 3-х місяців підряд.
Повідомленням № 11-07-00516 від 08.02.2024 РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, керуючись своїм правом, передбаченим ст. 782 ЦК України, відмовилось від спірного договору оренди та вважає його розірваним, оскільки орендар не сплачував орендну плату згідно договору більше трьох місяців.
Отже, наразі укладений між сторонами договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2006 № ДФ-89 є розірваним в односторонньому порядку з боку відповідача-1.
Втім, позивач з правочином про односторонню відмову від договору не погодився та звернувся із позовом до суду про визнання його недійсним та визнання відсутнім права вимоги відповідача-2 до позивача щодо повернення з оренди спірного нерухомого майна, що й є предметом даного спорту.
Як на підставу позову ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» зазначає про безпідставну та необґрунтовану односторонню відмову відповідача-1 від укладеного між сторонами договору, без наявності на то жодних об'єктивних причин, оскільки з боку позивача було усунуто допущені порушення умов договору та повідомлено про сплату виниклої заборгованості за договором.
Позивач стверджує, що можливі дії відповідачів щодо вилучення у ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» орендованого майна стануть суттєвою перешкодою у використанні ним спірного майна та надасть можливість відповідача розпоряджатись таким майном на влансий розсуд, зокрема, майно може бути передано в оренду третім особам або відчужене, що може унеможливити або ускладнити виконання рішення суду.
Суддів зазначає, що однією з можливих підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть мати своїм наслідком неефективний захист або не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
При цьому, фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони, з точки зору чи спроможний такий захід забезпечення забезпечити ефективний захист та/чи поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача в разі задоволення позову.
Однак, у даному випадку з огляду на повідомленні позивачем обставини та надані докази, здійснивши їх логічний та юридичний аналіз, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, зокрема й з урахуванням того, що такі обмеження мають своїм наслідком обмеження прав відповідача як власника об'єкта оренди.
Зокрема, суд наголошує на тому, що позивач у порушення приписів ст. 73, 74 ГПК України не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності певних обставин, що можуть мати своїм наслідком неефективний захист або не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, зокрема, що відповідач вчиняє будь-які дії щодо передачі майна, яке є предметом договору оренду, іншій особі, його відчуження, перереєстрації тощо, що вподальшому може призвести до неможливості виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Викладені у заяві мотиви щодо можливої незаконної поведінки відповідачів носять умовний, гіпотетичний характер та не спростовують факту розумного ставлення власника до належного йому майна, вчинення адекватних дій, спрямованих на його збереження
Так, невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам, зокрема, відповідачу-1 у справі як власнику майна.
Окрім того, суд вважає, що такі заходи забезпечення позову фактично зводяться до вирішення справи по суті та задоволення заявлених позовних вимог, оскільки, не дивлячись на односторонню відмову відповідача-1 від договору оренди, яка наразі оскаржується позивачем та відсутність рішення по суті, яким би такі вимоги було задоволено, судом фактично буде вжито заходи забезпечення позову, які є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки такі заходи надають позивачеві безперешкодний доступ до орендованого майна та користування ним задля забезпечення власних потреб.
При цьому, судом взято до уваги те, що за умови укладеного між сторонами договору, передбачають те, що майно передається в оренду позивачеві на платній основі.
Отже, судом фактично буде надано позивачеві можливість безоплатного використання майна, яке не належить позивачеві та балансоутримувачем якого є відповідач-2 та не взято до уваги наявність або відсутність збитків, які можуть бути завдані відповідачевам, у зв'язку з таким безоплатним використанням позивачем їх майна.
При цьому, як вбачається з наявних матеріалів справи, єдина підставою обґрунтування та доводів, у поданій позивачем заяві про вжиття заходів забезпечення позову є лист ДП «Одеський морський торговельний порт» № 186/41/73 від 01.03.2024, яким зазначено що датою припинення чинності спірного договору оренди є 12.12.2024 та 04.03.2024 за участю представників відповідачів планується здійснити повернення з оренди нерухомого майна із відповідним підписанням актів щодо повернення з оренди нерухомого майна.
Однак, на переконання суду такі обставини не є суттєвими та не можуть свідчить про дійсну необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, зокрема через подальшу неможливість (ускладнення) ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Окрім того, суд приймає до уваги, що у разі вжиття визначених позивачем заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії щодо повернення майна та перешкоджати позивачу користуватись орендованим майном за укладеним між сторонами договором, який наразі є розірваним, суд фактично надасть позивачеві право безперешкодного доступу до державного майна, балансоутримувачем яких є ДП «Одеський морський торговельний порт», за відсутності договірних відносин між сторонами, а також за відсутності погодження власника майна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях.
Щодо вимоги заявника про заборону відповідачам вимагати від позивача повернення орендованого майна, суд додатково наголошує, що відповідно до ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Тобто, господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»).
Отже, позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
В той же час, встановлення заборони відповідачам вчиняти дії щодо повернення орендованого майна фактично матиме наслідком вирішення спору по суті, зокрема щодо заявлених позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги ДП «Одеський морський торговельний порт» до ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» щодо повернення з оренди нерухомого майна, без встановлення обставин справи, а відтак є неможливим.
Отже, у даному разі суд зазначає, що твердження позивача в обґрунтування заяви про забезпечення позову, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить виконання рішення суду є безпідставними, оскільки заявлена позовна вимога має немайновий характер та у разі ухвалення судового рішення про задоволення позову, не вимагатиме примусового виконання, а тому не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При цьому, оцінюючи необхідність забезпечення позову для захисту ймовірно порушених інтересів позивача та співмірність наслідків вжиття/невжиття заходів забезпечення, слід враховувати ступінь доведеності позивачем зв'язку між змістом порушеного права та інтересу зі способом та наслідками забезпечення позову.
Натомість наведені у заяві про забезпечення позову доводи вказують про наявність необґрунтованих припущень та не можуть бути безумовною підставою для забезпечення позову. Тому суд не може розглядати твердження позивача як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність вжиття заходу забезпечення позову.
Матеріали заяви свідчать, що стверджуючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову, позивачем не витримано покладений на нього статтями 73-74 ГПК України тягар доказування та не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Тобто не підтверджено наявність фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність застосування визначеного заходу забезпечення позову.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у цій справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому, обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Підсумовуючи наведене, врахувавши наведені законодавчі приписи, здійснивши оцінку доводів заявника, а також приймаючи до уваги баланс інтересів сторін, суд дійшов висновку, що наданими в обґрунтування заяви про забезпечення позову доказами, позивачем не підтверджено наявності безумовних підстав для вжиття визначеного заходу забезпечення позову, а забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії щодо повернення орендованого позивачем майна є фактично задоволенням позовних вимог, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заявлених ним заходів забезпечення позову у даній справі
При цьому доводи позивача ґрунтуються виключно на його необґрунтованих припущеннях, не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист прав чи законних інтересів позивача, що у своїй сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 73, 74, 86, 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» (вх. № 2-363/24 від 06.03.2024) про забезпечення позову у справі № 916/808/24 - відмовити.
Ухвала Господарського суду Одеської області набирає законної сили 08.03.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя О.В. Цісельський