ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.03.2024Справа № 910/15903/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспроект»
2. ОСОБА_2
про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 04.03.2024.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспроект» та ОСОБА_2
про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири від 27.06.2023 за реєстраційним № 246 призведе до відновлення порушеного права позивача, оскільки з врахуванням ст. 216 ЦК України наслідком визнання такого договору недійсним буде повернення спірного майна у власність Товариства, що надасть можливість для позивача розраховувати на отримання розрахунку в натуральній формі, як колишнього учасника Товариства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження у справі призначено на 04.12.2023.
20.11.2023 через канцелярію суду від відповідача два надійшов відзив, в якому відповідач два просив в задоволені позову відмовити.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у задоволені заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.
01.12.2023 від відповідача один через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач один просив в задоволені позову відмовити.
04.12.2023 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив відповідача два, в якій позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні 04.12.2023 під розписку, підписану уповноваженими учасниками справи було відкладено розгляд справи на 18.12.2023.
Відповідачем два в системі «Електроний суд» 07.12.2023 сформовано заперечення на відповідь на відзив, який зареєстровано в автоматизованій системі «Діловодство спеціалізованого суду» 08.12.2023. У вказаному запереченні на відповідь на відзив, відповідач два просить суд відмовити в задоволенні позову.
Також, через канцелярію суду 08.12.2023 від відповідача два надійшли заперечення на відповідь на відзив, які за своїм змістом і вимогами є тотожними відповіді на відзиви, що сформовані відповідачем два в системі «Електроний суд» 07.12.2023.
Позивачем в системі «Електроний суд» 08.12.2023 сформовано відповідь на відзив, яка зареєстрована в автоматизованій системі «Діловодство спеціалізованого суду» 08.12.2023. У вказаній відповіді на відзив позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.
Відповідачем один в системі «Електроний суд» 12.12.2023 сформовано заперечення на відповідь на відзив, які зареєстровано в автоматизованій системі «Діловодство спеціалізованого суду» 13.12.2023. У вказаному запереченні на відповідь на відзив, відповідач один просить суд відмовити в задоволенні позову.
Крім того, через канцелярію суду від відповідача один надійшли заперечення, які за своїм змістом і вимогами є тотожними відповіді на відзив, що сформована відповідачем один в системі «Електроний суд» 12.12.2023.
18.12.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023, заяву ОСОБА_1 про зміну підстав позову повернуто заявнику без розгляду, продовжено строк підготовчого провадження по справі, розгляд справи відкладено на 29.01.2024.
25.12.2023 від позивача через канцелярію суду надійшла заява від 18.12.2023 б/н про зміну предмету позову.
24.01.2024 від відповідачів до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення на заяву позивача про зміну предмета позову.
Позивачем в системі «Електроний суд» 27.01.2024 сформовано додаткові пояснення у справі, які зареєстровано в автоматизованій системі «Діловодство спеціалізованого суду» 29.01.2024. У вказаних поясненнях позивач просив їх врахувати під час розгляду справи.
Також, через канцелярію суду 29.01.2024 від позивача надійшли пояснення, які за своїм змістом і вимогами є тотожними додатковим поясненням, що сформовані позивачем в системі «Електроний суд» 27.01.2024.
В судовому засіданні 29.01.2024 під розписку, підписану уповноваженими учасниками справи було відкладено розгляд справи на 05.02.2024.
01.02.2024 позивачем через канцелярію суду подано пояснення, в яких позивач просить їх врахувати під час розгляду справи.
Крім того, позивачем в системі «Електроний суд» 04.02.2024 сформовано додаткові пояснення у справі, які зареєстровано в автоматизованій системі «Діловодство спеціалізованого суду» 05.02.2024. Вказані пояснення за своїм змістом і вимогами є тотожними поясненням, що надійшли через канцелярію суду 01.02.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову від 18.12.2023 б/н повернуто позивачу разом із доданими до неї документами. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.02.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 в судовому засіданні було оголошено перерву на 04.03.2024.
Представник позивача у судовому засіданні 04.03.2024 надав пояснення суду та просив позовні вимог задовольнити.
Представники відповідачів у судовому засіданні 04.03.2024 надали свої пояснення та заперечили проти доводів позовної заяви, просили в задоволені позову відмовити.
В судовому засіданні 04.03.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
До 26.02.2020 ОСОБА_1 (надалі - позивач), був учасником ТОВ «Транспроект» (далі - Товариство), з часткою в статутному фонді 25 %. Про свій вихід зі складу учасників позивачем було повідомлено інших учасників ТОВ «Транспроект», про що складено нотаріальну заяву.
Позивач вказує, що відповідно до приписів ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», Товариство зобов'язане протягом 12 місяців після повідомлення позивача про вихід з числа членів товариства виплатити вибувшому учаснику вартість частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі.
За твердженням позивача, після 26.02.2021 він був кредитором ТОВ «Транспроект», а вказане Товариство як боржник зобов'язане було здійснювати свою діяльність у такий спосіб, який би дозволив йому провести повний розрахунок з позивачем.
Неодноразові звернення позивача до учасників Товариства щодо повідомлення вартості його частки, надання обґрунтованого розрахунку та копій документів, необхідних для такого розрахунку, інформування його про прийняття рішення загальних зборів Товариства про виплату позивачу вартості його частки в статутному фонді були залишені без розгляду.
Позивач посилається на п. 11 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», якою встановлено, що Товариство зобов'язане надавати учаснику, який вийшов з товариства, доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості його частки.
Однак, як вказує позивач, учасниками та керівництвом ТОВ «Транспроект» позбавлено позивача права доступу до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості його частки.
Відповідно до п. 9 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» врегульовано, що за погодженням учасника товариства, який вийшов, та товариства зобов'язання зі сплати грошових коштів може бути замінено зобов'язанням із передачі іншого майна.
Позивач зазначає, що ТОВ «Транспроект» не був обмежений в такій заміні, оскільки у власності Товариства була квартира АДРЕСА_1 , яка придбана за кошти Товариства і яка належить Товариству на праві колективної власності.
Крім того, позивач вказує, що має закріплене законом право щодо набуття права власності на частину в майні Товариства, зокрема, позивач мав право отримати 25 % натуральної форми, тобто 25 % від квартири ТОВ «Транспроект», що є пропорційним його частці в статутному фонді.
Однак, 03.08.2023 з Державного реєстру речових прав позивач дізнався, що 27.06.2023 року відповідач один продав квартиру на користь відповідача два.
Жодного повідомлення про будь-які наміри учасників Товариства щодо продажу майна позивач не отримував, а відповідно й жодного погодження на такий продаж шляхом відмови від розрахунку не надавав.
Позивач вказує, що учасники ТОВ «Транспроект», усвідомлюючи, що діють на шкоду позивачу, порушуючи його права та інтереси, ігноруючи чинне законодавство в частині зобов'язань щодо проведення розрахунку в грошовій або у натуральній формі, уклали з відповідачем два Договір купівлі-продажу від 27.06.2023 за реєстраційним № 246, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеравенко Тетяною Євгеніївною.
Укладення спірного договору, за твердженням позивача, спрямоване на уникнення розрахунку з останнім, а відповідно є таким, що порушує законні права та інтереси позивача.
Позивач посилається на постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, постанову Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17) та вказує, що договір, який укладений з метою уникнення виконання грошового зобов'язання, тобто, вчинений на шкоду інтересам кредитора чи кредиторів кваліфікується як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах, за твердженнями позивачів, були вчинені відповідні правочини.
З урахуванням викладеного, позивач вважає, що визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири від 27.06.2023 за реєстраційним № 246, призведе до відновлення порушеного права позивача, оскільки з врахуванням ст. 216 ЦК України наслідком визнання такого договору недійсним буде повернення спірного майна у власність Товариства, що надасть можливість для позивача розраховувати на отримання розрахунку в натуральній формі, як колишнього учасника Товариства.
Змістом ст. 4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.01.2021 по справі № 916/1415/19 заначила, що розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 заява № 38722/02).
Отже, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.
Господарський суд міста Києва зазначає, що виходячи із змісту позовної заяви вбачається, що правовідносини, якими могли бути порушені права позивача, полягали в законності прийняття рішень загальних зборів Товариства щодо виплати позивачу його частки у статутному фонді товариства після його виходу із засновників товариства та прийняттям органом управління Товариства рішень щодо продажу спірної квартири. Такі правовідносини є наближеними до відносин корпоративного управління та пов'язаними з прийняттям рішень загальних зборів Товариства як його вищого органу управління.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, не надав жодних доказів наявності у останнього корпоративних прав відносно ТОВ «Транспроект» в момент укладення спірного Договору купівлі-продажу.
Рішення Товариства щодо продажу спірної квартири, визначались діючими учасниками ТОВ «Транспроект».
Господарський суд міста Києва зазначає, що належним та ефективним способом захисту прав учасника, який вибув з товариства, зокрема може бути не оскарження ним відповідних договорів купівлі-продажу майна юридичної особи, а зобов'язання виконавчого органу юридичної особи здійснити відповідні дії щодо виплати частки учаснику, який вибув.
Господарський кодекс України, Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не передбачають право колишніх власників частки в статутному капіталі юридичної особи, оскаржувати укладені в майбутньому, після їх виходу договори щодо відчуження активів юридичної особи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції право на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб'єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.
Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.
Як визначено ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Позивачем не доведено, що під час укладення спірного договору не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину.
Крім того, Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 по справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним правочином і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним права особи буде захищено та відновлено.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).
Суд зазначає, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (п. 6.2. постанови Об'єднаної палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 № 910/12787/17.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу саме відповідачами при укладені спірного договору.
Крім того, Господарський суд міста Києва не погоджується з доводами позивача, що спірний договір є фіктивним, оскільки як вказав Верховний Суд у постанові від 21.05.2020 № 468/1736/17, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Матеріалами справи підтверджується, що між відповідачами був укладений спірний договір купівлі-продажу квартири, за яким ТОВ «Транспроект» передало ОСОБА_2 квартиру, а остання набула на неї відповідне право власності, що свідчить про безпідставність доводів позивача про фіктивність укладеного спірного договору-купівлі продажу між позивачами.
За ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Згідно ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачами прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, а також з підстав невідповідності спірної угоди приписам чинного законодавства, за викладених в позовній заяві обставин.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
В задоволені позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 11.03.2023.
Суддя І.В. Алєєва