вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" лютого 2024 р. Справа№ 910/6405/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Тарасенко К.В.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 13.02.2024
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 (повний текст рішення складено та підписано 20.07.2023)
у справі № 910/6405/23 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш-Україна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк»
про стягнення 4 845 524,76 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФРЕШ-УКРАЇНА" (далі - позивач, заявник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛТЄК" (далі - відповідач) про стягнення 4 845 524,76 грн, з яких 3 237 745,30 грн - основний борг, 641 108,51 грн - пеня, 852 737,35 грн - втрати від інфляції, 113 933,60 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №18/11/21-07 від 18.11.2021 в частині оплати товару у встановлений договором строк.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 позовні вимоги задоволені повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш-Україна» 3 237 745,30 грн основного боргу, 641 108,51 грн пені, 852 737,35 грн втрат від інфляції, 113 933,60 грн 3% річних, а також 72 682,87 грн судового збору.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Алтєк» 08.08.2023 звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/6405/23 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду про задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Скаржник в своїй апеляційній скарзі зазначив, що на виконання умов спірного договору позивач поставив йому товар, а відповідач мав його оплатити до 03.03.2022 та 06.03.2022, проте внаслідок збройної агресії російської федерації товар був знищений. За результатом проведення незалежної оцінки завданих збитків було надано висновок про розмір реальних збитків, відповідно до якого розмір збитків складає 295 037 148,00 грн. Також відповідачем отримано висновок про розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, відповідно до якого розмір збитків у вигляді упущеної вигоди становить 21 499 923,00 грн.
Рішенням господарського суду Київської області суду від 05.12.2022 у справі №911/1231/22 позов ТОВ «Алтєк» до РФ задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 295 037 148,00 грн реальних збитків та 21 499 923,00 грн збитків у вигляді упущеної вигоди.
Проте, господарський суд міста Києва залишив поза увагою зазначене та відхилив аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк» щодо обставин непереборної сили, а саме, початку збройної агресії російської федерації, та помилково вважає лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 неналежним та недопустимим доказом на підтвердження наявності обставин непереборної сили.
Крім того, відповідач вважає, що ним надано до суду першої інстанції достатньо доказів на підтвердження обставин непереборної сили, які підтверджують знищення майна відповідача, в тому числі і товару, що був поставлений позивачем, а також неможливості виконання зобов'язань відповідачем за спірним договором поставки, зазначені письмові докази були долучені до відзиву, проте суд залишив їх поза увагою.
На думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк» суд першої інстанції порушив норми ст.75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не врахував обставини, встановлені судом у справі №911/1231/22.
Щодо здійснення розрахунків з позивачем, відповідач зазначив, що ним досягнута усна домовленість з позивачем про зміну порядку виконання зобов'язань (розстрочку платежів), а тому в силу вимог ст.205, 206 Цивільного кодексу України сторонами були змінені умови договору поставки. Позивачем в свою чергу, був прийнятий такий порядок оплати заборгованості та заперечень від позивача не надходило. Однак, в подальшому, позивачем ця домовленість проігнорована та останній звернувся з позовом.
Скаржник вважає, що позивач по справі не поніс жодних збитків за договором поставки, на відміну від скаржника, а тому є підстави для зменшення розміру санкцій.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/6405/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6405/23. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/6405/23.
18.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/6405/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.23 у справі №910/6405/23 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.
29.09.2023 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків з доказами доплати судового збору.
У зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці з 29.09.2023 по 06.10.2023, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 03.10.2023 у справі № 910/6405/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/6405/23 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/6405/23, справу призначено до розгляду на 21.11.2023.
23.10.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача, в якому останній заперечив проти задоволення апеляційної скарги, мотивуючи тим, що помилково ігнорує необхідність надання сертифікату ТПП на підтвердження форс-мажорних обставин, який має відповідати вимогам ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а лист ТПП від 28.02.2022 не відповідає таким вимогам.
Також позивач зазначив, що заявлені до стягнення сума 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу.
Щодо тверджень відповідача, що між сторонами договору поставки були досягнуті усні домовленості про зміну порядку оплати заборгованості, то позивач спростовує зазначене та посилається на п.10.3 договору, яким передбачено внесення змін в договір шляхом укладення додаткових угод.
У зв'язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю.. у відпустці з 20.11.2023 по 08.12.2023, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 15.11.2023 у справі № 910/6405/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/6405/23 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Тарасенко К.В..
У зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці 21.11.2023, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 21.11.2023 у справі №910/6405/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/6405/23 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В. Розгляд справи №910/6405/23 призначено на 30.01.2024.
28.11.2023 відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду заперечення на відзив, в яких зазначив, що аргументи позивача є необґрунтованими, безпідставними та таким, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Крім того, відповідач долучив до заперечення на відзив додаткові докази у справі, а саме, пояснення у порядку ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», акти звірки за червень та вересень 2023 року, за травень-червень 2023 року, платіжні інструкції за період з 05.07.2023 по 28.09.2023. Разом з тим, відповідачем не надано докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, а тому, в силу норм ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, не приймаються колегією суддів до розгляду.
05.12.2023 відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду клопотання про призначення судово-економічної експертизи, в якому просив поновити процесуальні строки для подання клопотання про призначення судово- економічної експертизи у справі №910/6405/23 та призначити судово-економічну експертизу по справі №910/6405/23 за позовом ТОВ «ФРЕШ УКРАЇНА» до ТОВ «АЛТЄК» про стягнення заборгованості за договором, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
05.12.2023 відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду клопотання про витребування доказів, в якому просив поновити процесуальні строки для подання клопотання про витребування документів та просив витребувати у позивача копії документів, які підтверджують взаєморозрахунки між ТОВ «АЛТЄК» та ТОВ «ФРЕШ УКРАЇНА» в рамках Договору поставки №18/11/21-07 від 18.11.2021, а також у АТ «УКРСИББАНК» належним чином завірену копію виписки по рахунку ТОВ «ФРЕШ УКРАЇНА» за визначений відповідачем період.
05.12.2023 відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду клопотання про залучення до участі у справі Компанію Трейд Стайл АҐ в якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, в якому також просив поновити процесуальні строки для подання зазначеного клопотання.
В судовому засіданні 30.01.2024 розгляд зазначених клопотань судом відкладено до наступного засідання та надано позивачеві строк для подачі пояснень щодо поданих клопотань. В судовому засіданні 30.01.2024 на підставі ст.216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 13.02.2024.
08.02.2024 позивач подав до Північного апеляційного господарського суду заперечення на клопотання, в яких просив клопотання відповідача залишити без задоволення та навів обґрунтування своїх заперечень, а також надав додаткові пояснення по суті спору.
В судове засідання 13.02.2024 з'явились представники позивача та відповідача.
Заслухавши представника відповідача, який надав пояснення про причини пропуску строків для подачі клопотань про витребування доказів, про призначення судової експертизи, про залучення третьої особи у справі, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а також заперечення представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про залишення їх без розгляду з огляду на наступне.
Відповідач звертаючись з клопотаннями про витребування доказів, про призначення судової експертизи та про залучення третьої особи у справі, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, просив поновити процесуальні строки для подання зазначених клопотань, обґрунтовуючи тим, що ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/6405/23, якою встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом 10 днів з дня вручення копії зазначеної ухвали, скаржником не була отримана. З вказаною ухвалою, за твердженням скаржника, останній ознайомився лише 20.11.2023, а тому строк для подачі всіх заяв та клопотань для скаржника закінчується 30.11.2023.
Проте, колегія суддів не може погодитись з твердженнями відповідача.
Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (в редакції діючій на дату винесення ухвали про відкриття апеляційного провадження) особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована на доменних іменах, використання яких заборонено законодавством України (пункт 5.8. Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи).
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України в редакції на дату винесення ухвали про відкриття апеляційного провадження) копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з "презумпції обізнаності": особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2023 в справі №753/19393/20 (провадження №61-6136св22).
А тому не заслуговують на увагу твердження відповідача, що ним не отримувалась ухвала Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/6405/23, оскільки 10.10.2023 копію зазначеної ухвали доставлено до електронного кабінету товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк», що в свою чергу свідчить про обізнаність з її змістом та строками для подачі заяв та клопотань в письмовій формі. Зазначене підтверджується довідкою про доставку електронного документа від 13.10.2023 (а.с. 66 том 2).
Натомість, вказані клопотання відповідача подані до Північного апеляційного господарського суду лише 05.12.2023, тобто поза межами процесуального строку встановленого судом для подачі клопотань та заяв, і навіть поза межами строку, який відповідач сам визначив, виходячи з дати ознайомлення з матеріалами справи.
Крім того, доводи клопотань щодо ознайомлення із матеріалами вказаної справи представником відповідача тільки 20.11.2023 року після звернення із відповідною заявою, також не є підставою для поновлення процесуального строку для подачі клопотань, оскільки товариством відповідача отримано ухвалу суду про відкриття апеляційного провадження 10.10.2023, на електронну адресу, яка зазначена стороною відповідача самостійно в першій поданій ним заяві від 31.05.2023 (відзив на позовну заяву).
Отже, за вказаних обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла, висновку що сам факт ненадіслання судом відповідачеві копії судового рішення, а саме, ухвали Північного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження від 03.10.2023 на паперових носіях (тобто засобами поштового зв'язку), але за наявності підтвердження належного надіслання (як і вручення) копії судового рішення відповідачеві (безпосередньо) із застосуванням ЄСІТС, не дає достатніх підстав вважати, що відповідач не отримав ухвали, відповідно не міг знати про процесуальні строки для вчинення відповідних дій, встановлені судом. При цьому, судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 08.02.2024 у справі №480/8341/22.
Згідно з ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Виходячи з вищезазначеного суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, і продовжує процесуальний строк, встановлений судом.
Оскільки строк для подання заяв та клопотань в письмовій формі встановлено судом, а не законом, він не підлягає поновленню. Враховуючи викладене, суд ухвалив залишити без задоволення клопотання відповідача про поновлення процесуального строку для подання клопотань, а клопотання про витребування доказів, про призначення судової експертизи, про залучення третьої особи у справі, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору без розгляду.
В судовому засіданні 13.02.2024 представник відповідача надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом 18.11.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 18/11/21-07, за умовами якого постачальник зобов'язався передати (поставити) на умовах договору готову продукцію, аксесуари та запасні частини (далі - товар), який попередньо замовлений покупцем з наявного у постачальника товару, у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити такий товар на умовах і у порядку, визначених договором (п. 1.1 договору).
Предметом поставки є товар, визначений у видатковій накладній (п.1.4 договору).
Відповідно до п. 2.2 договору асортимент, кількість та ціну товару, що поставляється на підставі договору, визначається сторонами та вказується у видатковій накладній.
Згідно з п. 2.3 договору поставка товарів здійснюється на умовах DDP (Інкотермс-2010), місце поставки - склад покупця: Київська обл., с. Стоянка, Житомирське шосе 21-й кілометр, секція Д складу № 2 літери Н, або розташований за іншою адресою, яку вкаже покупець. Адресу складу покупець узгоджує при замовленні. Право власності на товар переходить до покупця в момент отримання товару за підписаними уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує факт передачі товару.
Поставка товару може здійснюватись також на умовах EXW склад продавця (Інкотермс-2010), що узгоджується при замовленні покупця. Товар буде доставлено транспортом покупця або третьої особи за рахунок покупця. Право власності на товар (відвантажений) зі складу постачальника переходить до покупця в момент завантаження товару в транспортний засіб (п. 2.4 договору).
Відповідно до п. 2.5 договору відвантаження товару здійснюється постачальником покупцеві за адресами: 25014, м. Кропивницький, вул. Родникова, 86, або 08322, с. Проліски, вул. Промислова, 9, Київська обл., Бориспільський р-н.
Згідно з п. 3.5 покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.
Відповідно до п.6.1 договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за договором в разі настання обставин непереборної сили, а саме: пожежі, стихійного лиха, збройного конфлікту, перекриття шляхів руху транспорту внаслідок страйку, рішень Уряду або інших обставин, які перебувають поза контролем Сторін.
Сторона, яка зазнала дії обставин непереборної сили, має протягом 14 календарних днів повідомити письмово про це другу Сторону. Факт наявності та термін дії форс-мажорних обставин підтверджується Торгово-промислової палатою України або іншим вповноваженим органом (п.6.2 договору).
Згідно з п.7.3. договору за прострочення в оплаті покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент сплати пені, за кожний день прострочення, але не більше вартості партії товару, платіж за який прострочено.
Вказаний договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) та скріплення печатками й діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань відповідно до договору (п. 9.1 договору).
Сторони домовились, що будь-які зміни чи доповнення до договору оформлюються сторонами шляхом укладення додаткових угод, які є невід'ємними частинами договору, зазначене виклали в п.10.3 договору.
Як встановлено судом, позивачем у період з 31.01.2022 по 03.02.2022 поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 722 261,00 грн., що підтверджується видатковими накладним, товарно-транспортними накладними та відомостями про вантаж, копії яких наявні в матеріалах справи.
Крім того, 25.08.2022 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 295 665,00 грн.
Відповідачем зазначений товар був прийнятий без зауважень, що підтверджується видатковими накладними, та виходячи з умов п.2.3 договору, якими визначено, що право власності на товар переходить до покупця в момент отримання товару за підписаною уповноваженими представниками сторін видатковою накладною, яка засвідчує факт передачі товару, товар перейшов у власність відповідача.
Проте, відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару у період з 06.05.2022 по 14.02.2023 виконано частково, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 3 237 745,30 грн.
Зазначені обставини визнаються обома сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 668 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наявність боргу відповідача перед позивачам в сумі 3 237 745,30 грн. є доведеною, а вимоги позивача про стягнення боргу у вказаній сумі обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача, що позивачем, в порушення домовленостей з відповідачем щодо зміни порядку оплати заборгованості за товар, необґрунтовано подано позов, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 ст. 180 Господарського кодексу України визначає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 Господарського кодексу України).
За загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.
Умовами п.10.3 спірного договору передбачено, що будь-які зміни чи доповнення до договору оформлюються сторонами шляхом укладення додаткових угод, які є невід'ємними частинами договору.
Оскільки сторони в договорі чітко визначили форму зміни або доповнень договору - письмову, то посилання відповідача, що ним були досягнуті домовленості з позивачем щодо іншого порядку сплати заборгованості (розстрочки) судом не приймаються.
Посилаючись на зазначені обставини, відповідач також не надав будь-яких належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на їх підтвердження, як то листування, пропозиції, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, які направлялись відповідачем позивачеві.
А тому колегія суддів зазначає, що зазначені обставини не знайшли свого підтвердження.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на обставини непереборної сили, зокрема, знищення майна, яке було передано йому позивачем. Так, в обґрунтування неможливості виконання свого зобов'язання щодо вчасної оплати отриманого товару відповідач посилається на початок військової агресії російської федерації на території України. Відповідач зазначає, що товар, поставлений позивачем, знаходився на орендованому ним складі за адресою: Київська обл., с. Стоянка, Житомирське шосе 21-й кілометр, який (склад), у свою чергу, 03.03.2022 було знищено в результаті танкових боїв та пожежі на складі, внаслідок якої знищено будівлю складу разом з усім розташованим там майном.
З метою відшкодування шкоди, відповідач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до російської федерації про стягнення збитків.
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.05.2022 у справі №911/1231/22 вищевказаний позов задоволено, проте, як вказується відповідачем, на момент подання відзиву на позов вказане рішення суду не виконано.
Відповідач вважає, що судом проігноровано той факт, що зобов'язання з оплати поставки товару невиконане відповідачем внаслідок обставин непереборної сили, а саме початку широкомасштабного вторгнення російської федерації та розв'язання війни в Україні, які перебували поза межами контролю з його боку, мали об'єктивний, непередбачуваний та невідворотний характер і не залежали від його волі.
На підтвердження чого відповідач також посилався на лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, яким на підставі ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Але, колегія суддів не приймає такі доводи відповідача, виходячи з наступного.
Щодо листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 колегія суддів зазначає наступне.
Незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» (далі - Закон) та деталізовано в розділі 6 Регламенту (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) (далі - Регламент).
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Таким чином, засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.
Відповідно до п. 3.3 Регламенту, сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до п. 6.2 Регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Згідно п.п. 6.11.6. та 6.11.7. Регламенту, сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) підписується уповноваженою особою, яка прийняла рішення про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), і першим віце- президентом або віце-президентом ТПП України/президентом, першим віце-президентом або віце-президентом регіональної ТПП. На Сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) проставляється печатка ТПП України/регіональної ТПП на підпис першого віце-президента або віце-президента ТПП України/президента, першого віце-президента або віце-президента регіональної ТПП, який підписав такий Сертифікат.
Отже, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом ТПП про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а не шляхом розміщення на веб-сайті ТПП загального офіційного листа від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.
Також, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не відповідає вимогам до оформлення сертифікатів про засвідчення форс-мажорних обставин, оскільки в порушення п. 6.11.6 та 6.11.7. Регламенту його не підписано першим віце-президентом ТПП або віце-президентом ТПП, а також відсутня печатка ТПП на підписах вказаних осіб.
Регламент затверджено рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 №44(5) і саме Президія ТПП має повноваження приймати рішення щодо спрощення процедури отримання сертифікату про форс-мажорні обставини та вносити зміни до Регламенту. Проте, як вбачається з листа ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, він оформлений не у вигляді рішення Президії ТПП, будь-яке посилання в листі на рішення Президії ТПП відсутнє.
Таким чином, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, розміщений на веб-сайті ТПП, вищенаведеним нормам Закону і Регламенту не відповідає і не може вважатись сертифікатом про форс-мажорні обставини, виданим Торгово-промисловою палатою України відповідачу, і, як наслідок, доказом дії обставин непереборної сили
Крім того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
Щодо дії обставин непереборної сили та невиконання в зв'язку з ними своїх зобов'язань відповідачем слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Визначення форс-мажорних обставин міститься в ч. 2 ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР. Так, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Верховний суд у своїй практиці виокремив наступні елементи форс-мажорних обставин: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; і найголовніше - унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності (Постанова ВС від 25.01.2022 №904/3886/21).
Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Разом з тим, всупереч умов п. 6.2 Договору, якою передбачено обов'язок протягом 14 календарних днів з моменту виникнення обставини непереборної сили повідомити письмово про це другу Сторону, при цьому факт наявності та термін дії форс-мажорних обставин підтверджується Торгово-промислової палатою України або іншим вповноваженим органом, відповідач не надав сертифікат торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини, також не надав будь-яких листів, які б направлялись на адресу позивача про форс-мажорні обставини в порядку, визначеному п. 6.2 договору поставки №18/11/21-07 від 18.11.2021, що позбавило відповідача права посилатись на такі обставини.
Крім того, поставка товару була здійснена 31.01.2022, 03.02.2022 та, з врахуванням умов договору щодо оплати, відповідач повинен був здійснити оплату відповідно до 02.03.2022 (включно) та до 05.03.2022 (включно) відповідно, водночас, як підтверджується матеріалами справи, оплата товару здійснювалась вже після початку повномасштабного вторгнення армії РФ. Додатково колегія суддів звертає увагу, що одна з поставок була здійснена вже після початку повномасштабного вторгнення армії РФ, а саме 25.08.2022 оплата за якою мала бути здійснена до 24.09.2022 (включно).
Колегія суддів звертає увагу, що за наявності обставин непереборної сили сам обов'язок належного виконання взятих на себе зобов'язань зберігається, звільняється боржник лише від штрафних санкцій, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Також скаржник вважає, що судом проігноровано рішення господарського суду Київської області у справі №911/1231/22, а саме обставини встановлені судом, що в комплексі підтверджує настання обставин непереборної сили.
Разом з тим, встановлення обставин непереборної сили рішенням суду не є єдиною підставою для звільнення сторони від відповідальності.
Для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором необхідна сукупність обставин, як отримання відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор, доведення наявності форс-мажорних обставин та як наслідок неможливості належного виконання зобов'язання, а також дотримання стороною визначеного договором порядку дій щодо повідомлення контрагента про їх настання.
Колегія суддів наголошує, що наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Тобто сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №922/26.2023.
Наявність причинно-наслідкового зв'язку між відповідними обставинами та невиконанням/неналежним виконанням зобов'язань підлягає доведенню відповідачем на загальних підставах, проте, відповідачем не було надано сертифікат Торгово-промислової палати України, який би підтвердив, що саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання були наявні обставини, які є форс-мажорними.
Також слід зазначити, що в силу вимог ч. 1 ст. 668 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом, а тому відносини з відшкодування збитків відповідачу російською федерацією внаслідок знищення товару, не стосуються спірних у цій справі відносин сторін.
Крім вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції в розмірі 852 737,35 грн, а також 3% річних в розмірі 113 933,60 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що такі розрахунки здійснено арифметично вірно, а відтак вимоги позивача про стягнення 852 737,35 грн інфляційних, а також 3% річних в розмірі 113 933,60 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 641 108,51 грн пені.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 7.3 договору сторонами погоджено, що за прострочення в оплаті покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент сплати пені, за кожний день прострочення, але не більше вартості партії товару, платіж за який прострочено.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такий розрахунок є арифметично вірним, а відтак вимога про стягнення з відповідача 641 108,51 грн пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не врахував відсутність збитків у позивача та надмірний розмір штрафних санкцій, що могло бути підставою для зменшення їх розміру.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Системний аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що наведені відповідачем доводи в обґрунтування підстав зменшення штрафу не є достатніми підставами для застосування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України в контексті спірних правовідносин, оскільки погіршення фінансового становища відповідача внаслідок військової агресії російської федерації на території України, відсутність у позивача збитків - жодним чином не звільняють відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором.
З огляду на недоведеність відповідачем існування обставин, які стали би підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення сум неустойки, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим стягнення штрафних санкцій у визначеному позивачем розмірі.
Крім того, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляв клопотання про зменшення розміру санкцій, водночас, в своїх заявах по суті спору заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Отже, виходячи з оцінки поданих доказів, відповідачем як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції не доведено, що ним не може бути виконане зобов'язання з оплати поставленого товару внаслідок обставин непереборної сили, водночас знищення товару, поставленого позивачем, в результаті танкових боїв та пожежі на складі, внаслідок якої знищено будівлю складу разом з усім розташованим там майном 03.03.2022, є підставою для стягнення збитків з російської федерації, але аж ніяк не впливає на взаємовідносини позивача та відповідача.
Щодо інших аргументів відповідача колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/6405/23 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтєк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/6405/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/6405/23 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Алтєк».
4. Матеріали справи №910/6405/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання повного тексту постанови 07.03.2024.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді К.В. Тарасенко
С.А. Гончаров