ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
11 березня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2874/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 року, суддя в І інстанції Желєзна С.П., повний текст якого складено 26.10.2023 в м. Одесі
у справі: №916/2874/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика"
до відповідача: ОСОБА_1
про стягнення 65 321,19 грн
У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Бізнес позика" (далі - ТОВ „Бізнес позика") звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 65 321,19 грн, яка складається із прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 26 021,79 грн, прострочених платежів по процентах у розмірі 39 299,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за договором про надання кредиту №339088-КС-001 від 10.07.2021р. в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 у справі №916/2874/23 позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" заборгованість по тілу кредиту у розмірі 26021,79 грн, заборгованість по процентам у розмірі 39299,40 грн та судовий збір у розмірі 2147,20 грн.
Судове рішення мотивовано тим, що між ТОВ „Бізнес позика" та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту №339088-КС-001, який був укладений у електронній формі та підписаний, зокрема, відповідачем одноразовим ідентифікатором. ТОВ „Бізнес позика" було належним чином виконані взяті на себе зобов'язання з видачі відповідачу кредитних коштів у загальному розмірі 31 000,00 грн., що підтверджується квитанціями та листом АТ КБ „Приватбанк". Натомість, в порушення зобов'язань, прийнятих на себе за умовами кредитного договору №339088-КС-001 від 10.07.2021р. та додаткової угоди до нього ОСОБА_1 не повернула у повному обсязі кредитні кошти та не сплатила проценти за їх користуванням.
22.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , в якій остання просить рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 у справі №916/2874/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що підприємницьку діяльність скаржник припинив 19.11.2020, про що внесено запис №005560000000166984 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відтак, станом на дату укладення договору (10.07.2021 р.) апелянт вже не був суб?єктом підприємницької діяльності, що в свою чергу свідчить про відсутність ознак господарського спору, який був би підсудним господарським судам в розумінні ст. 20 ГПК України. Таким чином, рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 є незаконним, оскільки справа була розглянута судом в порушення правил предметної юрисдикції.
Додатково стверджує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи Договір позики (у вигляді паперової копії) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов?язковим реквізитом електронного документа. Таким чином, наявні в матеріалах справи паперові копії спірного кредитного договору не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів), оскільки не відповідають вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належними доказами укладення договору між мною та кредитором. Наведене, на думку скаржника, вказує на неукладеність оспорюваного правочину - Договір позики від 10.07.2021р. №339088-KC-001, в тому числі в електронній формі, що свідчить про відсутність підстав стягнення тіла та процентів по кредиту, який апелянтом не отримувався.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684 грн *100 = 268400 грн).
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 65321,19 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 у справі №916/2874/23; розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 у справі №916/2874/23 здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 у справі №916/2874/23 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 10.07.2021 між ТОВ „Бізнес позика" (Кредитодавець) та ФОП ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено договір про надання кредиту №339088-КС-001, відповідно до п. 1 якого Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти в розмірі 16 000,00 грн., а Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
У п. 1 кредитного договору №339088-КС-001 від 10.07.2021р. наведені наступні істотні умови надання кредиту: строк кредиту - 24 тижні; процентна ставка - в день 1,07874163, фіксована; комісія за надання кредиту - 2400,00 грн.; загальний розмір наданого кредиту - 16 000,00 грн.; термін дії договору - до 25.12.2021р., орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 39 960,00 грн.
Відповідно до п. 2 кредитного договору №339088-КС-001 від 10.07.2021р. протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.
Графік платежів викладений у п. 3 кредитного договору №339088-КС-001 від 10.07.2021р. та містить наступні відомості: дату операції, залишок по основній сумі кредиту; проценти за користування кредитом; частковий платіж основної суми; комісію за надання кредиту; загальний платіж.
Кредитний договір №339088-КС-001 від 10.07.2021р. підписаний ФОП ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. В договорі вказана інформація щодо Позичальника, а саме: місце проживання, паспортні дані, ідентифікаційний код.
Матеріали справи містять Правила про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям, затверджені наказом директора товариства №07-ОД від 12.03.2021р.
23.10.2021р. між ТОВ „Бізнес позика" та ФОП ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №339088-КС-001 від 10.07.2021р., відповідно до п. 1 якого Кредитодавець та Позичальник підтверджують, що станом на 07.10.2021 р. сума неповернутого Позичальником кредиту становить 11 135,66 грн.
Згідно з п. 2 додаткової угоди №1 від 23.10.2021р. до договору №339088-КС-001 від 10.07.2021р. Кредитодавець та Позичальник домовились, що після укладення додаткової угоди: кредит збільшується на 15 000,00 грн. та Кредитодавець на умовах викладених у договорі, збільшує суму кредиту, а Позичальник отримує збільшення суми кредиту та зобов'язується повернути кредит збільшений на 15 000,00 грн. у строки та на умовах викладених у договорі. Після збільшення суми кредиту загальна сума отриманого (відповідно до договору та додаткової угоди) та неповернутого Позичальником кредиту складатиме 26 135,66 грн.
Відповідно до п. п. 3-6 додаткової угоди №1 від 23.10.2021р. до договору №339088-КС-001 від 10.07.2021р. сторони дійшли згоди продовжити строк кредиту на 105 днів та продовжити термін дії договору до 09.04.2022р.
Після укладення додаткової угоди та збільшення суми кредиту: загальна сума отриманого кредиту становить: 26 135,66 грн.; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 62 421,31 грн., комісія за зміну умов договору: 2250,00 грн.
У п. 7 додаткової угоди №1 від 23.10.2021р. до договору №339088-КС-001 від 10.07.2021р. сторонами було викладено графік платежів у новій редакції, відповідно до якої Позичальник має у повному обсязі повернути кредит та сплатити проценти 09.04.2022р.
Додаткова угода №1 від 23.10.2021р. до договору №339088-КС-001 від 10.07.2021р. також підписана ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором.
На підтвердження факту перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 позивачем було надано суду квитанцію платіжної системи від 10.07.2021р. про перерахування грошових коштів у розмірі 16 000,00 грн. на картковий рахунок та квитанцію платіжної системи від 23.10.2021р. про перерахування грошових коштів у розмірі 15 000,00 грн.
ТОВ „Бізнес позика" на підтвердження факту укладення кредитного договору та додаткової угоди до нього в інформаційно-телекомунікаційній платформі товариства, було надано суду довідки, підписані представником, у яких відображено форму послідовності дій Клієнта, вчинених для укладення договору.
Листом від 02.08.2023р. АТ КБ „Приватбанк" було повідомлено, що банківська картка № НОМЕР_1 дійсно була видана ОСОБА_1
При цьому, АТ КБ „Приватбанк" було підтверджено, що на рахунок відповідача 10.07.2021р. надійшли грошові кошти у розмірі 16 000,00 грн., 23.10.2023р. на рахунок відповідача надійшли грошові кошти к розмірі 15 000,00 грн.
В порушення зобов'язань, прийнятих на себе за умовами кредитного договору №339088-КС-001 від 10.07.2021р. та додаткової угоди до нього ОСОБА_1 не повернула у повному обсязі кредитні кошти та не сплатила проценти за їх користуванням у строк до 09.04.2022р., що і стало підставою для звернення позивача до суду із даними позовними вимогами.
Отже, предметом розгляду даної справи є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 65 321,19 грн., яка складається із прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 26 021,79 грн та прострочених платежів по процентах у розмірі 39 299,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором №339088-КС-001 від 10.07.2021р., у зв'язку з чим наявні правові підстави для задоволення заявлених ТОВ „Бізнес позика" позовних вимог шляхом присудження до стягнення із відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 26 021,79 грн. та заборгованості за процентами у розмірі 39 299,40 грн., які були нараховані позивачем по 09.04.2022р.
Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду, з огляду на таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін; у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 Цивільного кодексу України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Так, відповідно до приписів частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін- пароль", або СМС-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Щодо доводів апелянта про відсутність доказів укладення кредитного договору, судова колегія зазначає, що реалізація принципу змагальності в господарському процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Матеріалами справи підтверджується, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, через веб-сайт Кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення Логіну Особистого кабінету та паролю Особистого кабінету, ввійшла до Особистого кабінету та з Особистого кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ITC) подала Заявку на отримання кредиту, де відповідно вказала номер свого поточного (карткового) рахунку.
Відповідно до підпункту 3.1.1. Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" (надалі - Правила т.1 а.с.34-41), після отримання заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту в Особистому Кабінеті заявника розміщається Оферта, яка є пропозицією в розумінні ч. 4 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію". Після отримання Оферти заявнику надсилається Одноразовий ідентифікатор.
У випадку відмови від укладення заявником договору чи не підписання його шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Оферта вважається не акцептованою Заявником і втрачає силу (підпункти 3.1.2, 3.1.3 Правил).
ТОВ «БІЗПОЗИКА» 10.07.2021 року направлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, пропозицію (оферту) укласти Договір №339088-KC-001 про надання кредиту.
Відповідь Заявника/Позичальника, якому адресована пропозиція укласти Договір про надання кредиту, надається шляхом надсилання електронного повідомлення Кредитодавцю.
10.07.2021 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір №339088-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою, шляхом направлення через ТС Одноразового ідентифікатора G-8511, (направленого Позичальнику на номер телефону НОМЕР_2 вказаного Позичальником в Заявці) електронного повідомлення СМС-повідомлення.
Згідно з п.п. 4.4.4. Правил Позичальник підтверджує, що вказаний ним (з метою отримання кредиту) поточний (картковий) рахунок НОМЕР_1 належать саме йому і треті особи не мають до нього доступу.
В статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних праві обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Важливо, щоб електронний договір містив усі істотні умови для відповідного виду договору, необхідно розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання:
-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди;
-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або СМС-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Слід дійти висновку про те, що Кредитний договір підписаний Боржником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або СМС повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Кредитний договір між Заявником/Кредитором та Боржником/Позичальником не був би укладений.
З аналізу вказаних правових норм випливає, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що також узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.
Щодо доданих позивачем до позовної заяви доказів на підтвердження правомірності та обґрунтованості позовних вимог, судова колегія зазначає, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (стаття 5 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").
Відповідно до статті 1 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги" (далі - Закон про електронні послуги).
Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах (стаття 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Згідно з приписами статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" у разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством.
Статтями 9-12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлено, що електронний документообіг (обіг електронних документів) - сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів. Відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ. Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом. Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону "Про електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (пункт 23 частини 1 статті 1 зазначеного Закону).
Водночас, відповідно до частини 1 статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.
В частині другій та третій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону про електронні послуги. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом; паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Проте, паперова копія електронного доказу, хоч і не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу лише у тому випадку, коли оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу (частина п'ята статті 96 Господарського процесуального кодексу України).
Відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого статтею 79 Господарського процесуального кодексу України.
У Керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі", ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 (надалі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп'ютерів або СРЄ-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп'ютера або пристрою, схожого на комп'ютер) і містять відповідні метадані.
Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та / або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).
Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21, від 13.10.2021 по справі № 923/1379/20, від 03.08.2022 по справі № 910/5408/21.
В контексті спірних правовідносин, судова колегія також враховує, що в пункті 66 постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21 вказано, що при розгляді справ суди мають дотримуватись презумпції цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.
Отже, за наведених обставин, з огляду на те, що ані під час розгляду справи місцевим господарським судом ані під час апеляційного перегляду даної справи, якщо відповідач жодними належними та допустимими доказами у розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України не довів відсутність цілісності кредитного договору, то будь-які протилежні за змістом твердження відповідача із зазначеного питання взагалі є безпідставними та такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні норм законодавства.
Натомість, на підтвердження укладення електронного кредитного договору разом з позовною заявою та в якості додатку до неї позивачем було надано до суду та відповідачу візуальну форму щодо укладення електронного кредитного договору (надалі - візуальна форма), з чіткою хронологією укладення останнього.
Отже, окрім долученого позивачем до матеріалів справи цілісного кредитного договору, зазначена візуальна форма також є належним та допустимим доказом в розумінні вищезазначених положень чинного законодавства України. При цьому, в преамбулі візуальної форми, наданої позивачем до матеріалів справи, зазначаються, в тому числі і наступні відомості: - РНОКПП відповідача; - номер телефону відповідача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачем було надано до суду належні та допустимі докази в розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України, які підтверджують факт укладення кредитного договору у відповідності до норм чинного законодавства України.
Окрім викладеного, колегія суддів також зазначає, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2- 383/2010).
Відповідачем ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного перегляду даної справи не було надано будь-яких доказів на спростування тих обставин, що кредитний договір відповідачем не укладався, хоча саме відповідач в такому випадку повинен був довести факт неукладення кредитного договору і саме на нього у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України покладено тягар доказування відсутності укладення кредитного договору, що відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 14.06.2022 у справі №757/40395/20.
Як було зазначено вище, ТОВ „Бізнес позика" було належним чином виконані взяті на себе зобов'язання з видачі відповідачу кредитних коштів у загальному розмірі 31 000,00 грн., що підтверджується квитанціями та листом АТ КБ „Приватбанк".
Відповідно до розрахунку заборгованості за спірним договором відповідач здійснив часткову оплату за договором про надання кредиту №339088-КС-001 від 10.07.2021 на загальну суму 34626,63 грн.
Отже, здійснивши платежі з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору.
Зважаючи на вищезазначене, а також приймаючи до уваги правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц, в якій Судом зазначено, зокрема, що у разі якщо договір виконувався обома сторонами, що мало місце в даному випадку у відносинах між позивачем та відповідачем за кредитним договором, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що договір про надання кредиту №339088-КС-001 від 10.07.2021 є не укладеним.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно піддягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, в даному випадку має місце презумпція правомірності правочину, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, створені обов'язки підлягають виконанню.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги порушення відповідачем умов договору, відсутність в матеріалах справи доказів виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором №339088-КС-001 від 10.07.2021, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення заявлених ТОВ „Бізнес позика" позовних вимог шляхом присудження до стягнення із відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 26 021,79 грн. та заборгованості за процентами у розмірі 39 299,40 грн., які були нараховані позивачем по 09.04.2022, оскільки є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо аргументів скаржника про те, що станом на дату укладення договору (10.07.2021 р.) апелянт вже не був суб'єктом підприємницької діяльності, що в свою чергу свідчить про відсутність ознак господарського спору, який був би підсудним господарським судам в розумінні ст. 20 ГПК України, судова колегія вказує таке.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6).
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18 (провадження №12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі №646/6644/17 (провадження №14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 р. у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 р. у справі N 522/7909/16-ц).
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа-сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 916/1261/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі 548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
У Постанові від 04.03.2020 у справі №299/451/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що фізичні особи, які на час пред'явлення до них позову не є підприємцями, можуть бути відповідачами в господарському суді. Припинення підприємницької діяльності однієї із сторін до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, але лише в тому випадку, якщо спірні правовідносини виникли за наслідком її господарської діяльності.
Судова колегія зазначає, що зі змісту витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за суду вбачається, що датою державної реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця є 19.11.2020, номер запису в реєстрі:2005560000000166984, дата запису в реєстрі: 19.11.2020.
Датою та номером запису про державну реєстрацію припинення ФОП є 29.04.2023, підстава: ДР припинення ФОП за її рішенням, номер запису: 2005560060001166984.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зауважує, що відносини, які виникли між сторонами є господарськими, оскільки під час виникнення спірних правовідносин (укладення договору про надання кредиту №339088-КС-001 від 10.07.2021) відповідач здійснював свою підприємницьку діяльність як ФОП протягом періоду з 19.11.2020р. по 29.04.2023, про що внесено відповідні відомості в ЄДРПОУ.
Таким чином, вищенаведені аргументи скаржника про відсутність ознак господарського спору, який був би підсудним господарським судам колегія суддів відхиляє як безпідставні.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 у справі №916/2874/23.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 у справі №916/2874/23 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 у справі №916/2874/23 залишити без змін.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська