11.03.24
22-ц/812/417/24
Єдиний унікальний номер судової справи: 489/4501/21
Провадження № 22-ц/812/417/24 Суддя - доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
11 березня 2024 року м. Миколаїв Справа № 489/4501/21
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Голощаповою А.О.,
за участі: представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником - адвокатом Долговою Людмилою Валеріївною на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2023 року, постановлену у складі головуючого судді Коваленка І.В., в приміщенні того ж суду, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Власової Світлани Яківни про визнання правочину недійсним,
встановив:
У липні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Власової С.Я., в якому просила визнати недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Власовою С.Я. 19 листопада 2018 року та зареєстрований у реєстрі за №№ 435,436.
В позові ОСОБА_3 зазначала, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , яку вона отримала у спадок після смерті ОСОБА_6 у 2007 році.
Вказувала, що її право власності на квартиру оспорює ОСОБА_4 , посилаючись на те, що дружина колишнього власника квартири ОСОБА_6 - ОСОБА_5 залишила на її ім'я заповіт. У зв'язку з тим, в провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва знаходиться справа №489/1005/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого на її ім'я.
Посилаючись на те, що оспорюваний заповіт має ознаки підробки, не відповідає внутрішній волі померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , а також на наявність обґрунтованих сумнівів щодо її цивільної дієздатності, позивач просила позов задовольнити.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2023 року в порядку процесуального правонаступництва ОСОБА_4 замінено на ОСОБА_1
20 грудня 2023 року відповідачка ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Островську О.В., звернулась до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
Заява мотивована тим, що ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2021 року було зупинено провадження по іншій справі №489/1005/19 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Зазначені дві цивільні справи стосуються квартири АДРЕСА_1 .
На даний час укладено значну кількість правочинів та вчинено дій щодо вказаної квартири, беручи до уваги зухвале та неповажне поводження позивачки відносно відповідача, існування у провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва двох цивільних справ стосовно квартири, існує реальний ризик продажу або переоформлення на інших осіб спірного майна під час судового розгляду справи, тому постала гостра необхідність у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на вказану квартиру.
Заявник наголошувала, що якщо не вжити заходів забезпечення позову існують ризики продажу цього майна до закінчення розгляду справи та реальна неможливість виконання рішення суду.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину 1-820 від 31 травня 2008 року, посвідченого Другою Миколаївською державною нотаріальною конторою.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами дійсно існує спір з приводу нерухомого майна, а невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може значно утруднити або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Долговою Л.В., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішенням, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що жодних правочинів щодо вказаної квартири не укладалось і позивачка не має наміру відчужити квартиру. Крім того, зазначала, що забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача. При цьому в даному випадку клопотання про забезпечення позову заявлено відповідачем, а не позивачем. Клопотання не стосується предмету спору в цій справі та питання оскарження права власності позивача на квартиру. Окрім цього накладення арешту на квартиру порушує в першу чергу права позивача, як власника майна. Відсутність в заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та відсутність відомостей про вартість майна, на яке необхідно накласти арешт, є підставою для її повернення.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачами не подано.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, у пункті 1, якої передбачено, що позов може забезпечуватись, зокрема, накладенням арешту на майно.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Частиною 3 ст.150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Також заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.
Як встановлено матеріалами справи, за змістом заповіту, посвідченого 19 листопада 2018 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Власовою С.Я., ОСОБА_5 на випадок своєї смерті усе своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося і взагалі на все, на що вона матиме право за законом, що буде належати їй на момент смерті заповіла ОСОБА_4 .
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину 1-820, від 31 травня 2008 року.
Предметом спору у даній справі є заповіт складений від імені ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Власовою С.Я. 19 листопада 2018 року та зареєстрованому у реєстрі за № 435,436.
Тобто вимоги позивача зводяться та спрямовані на захист своїх спадкових прав, на законності яких наполягає позивач та протиправність скасування якої за заповітом він заперечує.
Отже, у разі задоволення цих вимог та визнання недійсним заповіту, судове рішення не вимагатиме примусового виконання.
Захід забезпечення позову, який просила застосувати представник відповідача, не направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача, або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Разом з тим, адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Натомість в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, окрім посилань на загальні норми процесуального права про забезпечення позову, не міститься мотивів співмірності застосованого заходу із предметом позову у даній справі, підтверджену доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного зазначеного виду забезпечення позову, підстав обмеження прав та інтересів суб'єктів правовідносин. Тоді як, саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість вчинення дій, що створить перешкоди до виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Аналогічний правовий висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі №127/25378/21.
Отже, з'ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність заходу забезпечення позову, який просить застосувати відповідачка, заявленим позовним вимогам, а також оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду, колегія суддів вважає, що заходи забезпечення позову, обрані відповідачем, є неспівмірними з вимогами позовної заяви та відповідачем заявлено недостатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову.
Суд зазначених обставин не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що питання щодо задоволення заяви про забезпечення позову судом першої інстанції вирішено з порушенням норм процесуального права, що відповідно до пункту 4 ч. 1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а ухвала Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2023 року скасуванню, з ухваленням у справі судом апеляційної інстанції нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд ,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником - адвокатом Долговою Людмилою Валеріївною задовольнити.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складений 11 березня 2024 року.